Справа №461/7019/22
Провадження №3/461/3676/22
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року м. Львів
Суддя Галицького районного суду м. Львова О.Б. Кротова, розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, працюючого водієм трамваю в ЛКП «Львівелектротранс», проживаючого: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ,
за ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 03.12.2022 року о 14.30 год. за місцем свого проживання, а саме у АДРЕСА_1 , ображав нецензурною лайкою свою співмешканку ОСОБА_2 , погрожував їй фізичною розправою та спричинив шкоду її психологічному здоров'ю, тобто вчинив домашнє насильство психологічного характеру, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні правопорушення не визнав та надав пояснення про те, що проживав разом із ОСОБА_2 на орендованій квартирі за вищевказаною адресою разом із їх спільною донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 близько року. ОСОБА_2 не працює, перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, однак вдома не прибирає, їсти не готує. Він працює водієм трамваю і дбає про матеріальне забезпечення їх сім'ї. 03.12.2022 року він прийшов додому і побачив, що ОСОБА_2 спілкується з іншими чоловіками у соціальних мережах, на сайтах знайомств, виставляє свої відверті фотографії. Він вирішив обговорити ситуацію, що склалась із ОСОБА_2 наодинці і попросив приїхати її маму, щоб вона попіклувалась про їх доньку і щоб дитина не чула їх розмови. В процесі розмови із ОСОБА_2 він висловив своє обурення її поведінкою, висловлювався різко в її сторону, однак жодного фізичного насильства не вчинив. В емоціях підняв стілець і сильно поставив його на землю. Після чого викликав працівників поліції, які стали на сторону ОСОБА_2 , йому ж ніхто не пояснив, що він може написати заяву на свою співмешканку. Вважає свою реакцію на поведінку і вчинки дружини такою, що відповідала ситуації, він був обурений. Визнав, що мав місце конфлікт та він висловлювався нецензурними словами в сторону ОСОБА_2 , однак фізичної сили до неї не застосовував, а тому вини не визнає.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суддя приходить до наступного висновку.
Згідно з приписами ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 28 Конституції України декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Частиною 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено, що вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП стверджується зібраними по справі доказами, зокрема:
-протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ №135997 від 03.12.2022 року, який відповідає вимогам ст.256 КУпАП, та яким зафіксовано час, місце та обставини вчинення правопорушення;
-заявою ОСОБА_2 від 03.12.2022 року;
-формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 03.12.2022 року;
-терміновим заборонним приписом стосовно кривдника ОСОБА_1 ;
-письмовими поясненнями ОСОБА_1 , в яких останній вказує, що висловлювався різко, в тому числі ненормативною лексикою в сторону ОСОБА_2 .
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суду не надано.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, доведена у повному обсязі.
Відповідно до положень ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Враховуючи особу ОСОБА_1 , характер вчиненого правопорушення, ступінь вини у скоєному, обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність, які в процесі розгляду справи судом не встановлені, беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що з метою виховання правопорушника та запобігання вчинення ним нових правопорушень, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді штрафу, у межах мінімальної межі санкції статті, за якою кваліфіковано правопорушення.
Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні дані, які б підтверджували звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
Керуючись ст.ст.33-35, 40-1, 173-2, 280, 283, 284, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 (сто сімдесят) гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 в користь держави судовий збір в розмірі 496 (чотириста дев'яносто шість) гривень 20 (двадцять) копійок.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя О.Б. Кротова