ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.12.2022Справа № 910/4052/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд" (Київська обл., Броварський р-н, с. Требухів)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (м. Київ)
про стягнення 58.460.727,72 грн,
Суддя Ващенко Т.М.
Секретар судового засідання Шаповалов А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Ягунов Ю.К.
Від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Орімі Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" про стягнення 58.460.727,72 грн, з яких: 53.452.048,34 грн заборгованості за поставлений позивачем товар за Договором поставки № 2829/1528 від 01.04.2009, 1.937.633,27 грн пені, 2.806.823,39 грн інфляційних трат та 264.222,72 грн 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.22. відкрито провадження у справі №910/4052/22, постановлено її розгляд здійснювати у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 12.07.22., а також встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву та відповіді на відзив.
05.07.22. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" надійшла заява про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву до 12.07.22., яка обґрунтована необхідністю опрацювання значного обсягу матеріалів для належної підготовки відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.22. задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" та продовжено процесуальний строк для подачі письмового відзиву на позовну заяву у справі № 910/4052/22 до 12.07.22.
12.07.22. від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву, в якому ТОВ "Сільпо-Фуд" заперечує проти задоволення позову з підстав того, що виконання зобов'язань на користь позивача підпадають під мораторії, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією рф" від 03.03.22. №187; строк оплати основного боргу на даний час не настав; вимоги про стягнення пені та нарахувань за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є необґрунтованими. До відзиву також додано клопотання про витребування доказів.
12.07.22. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 09.08.22.
21.07.22. від позивача надійшла відповідь на відзив.
28.07.22. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
02.08.22. від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
08.08.22. від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
09.08.22. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні поданого разом з відзивом клопотання відповідача про витребування доказів, у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 81 ГПК України, та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 23.08.22.
23.08.22. від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.
23.08.22. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.09.22.
27.09.22. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 25.10.22.
20.10.22. від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
25.10.22. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 29.11.22.
29.11.22. суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 13.12.22.
06.12.22. від позивача надійшло клопотання щодо зміни його найменування з ТОВ "Орімі Україна" на ТОВ "ТС Трейд".
12.12.22. від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
13.12.22. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та долучення доказів до матеріалів справи.
У судове засідання 13.12.22. представник відповідача не з'явився.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд встановив, що заявником не надано жодного доказу участі його представника в іншому судовому засіданні, як і неможливості направлення до суду іншого повноважного представника.
За таких обставин, причини неявки представника відповідача не є поважними, у зв'язку з чим у задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено.
У судовому засіданні 13.12.22. судом встановлено, що найменування позивача було змінено з ТОВ "Орімі Україна" на ТОВ "ТС Трейд" на підставі рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом № 2/22 від 02.12.22., про що 05.12.22. було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За таких обставин, найменування позивача слід зазначати як ТОВ "ТС Трейд".
Представник позивача в судовому засіданні 13.12.22. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
13.12.22. суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
01.09.2009 між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД" (постачальник) та ЗАТ "ФОЗЗІ" (покупець) було укладено договір поставки № 2829/1528 (далі - Договір), з протоколом узгодження розбіжностей від 01.04.2009, з подальшими змінами та доповненнями, внесеними відповідними додатковими угодами, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар відповідно до умов Договору.
Товар поставляється в асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, узгодженому сторонами (пункт 1.2. Договору).
Відповідно до пунктів 2.4., 2.5. Договору розрахунки за ним здійснюються винятково в національній валюті України. Днем здійснення платежу вважається день, у який сума, що підлягає оплаті, списується з банківського рахунку покупця на рахунок постачальника. Обов'язковою умовою для оплати поставленого за Договором товару є наявність у покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку відповідної накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені ст. 4 Договору. При відсутності одного із зазначених документів, включаючи неналежне їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, постачальник повинен виправити помилки протягом 7 днів з дати поставки.
01.10.2009 між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД", ЗАТ "Фоззі" та ТОВ "Фоззі-Фуд" було укладено договір про заміну сторони в зобов'язані, згідно з яким новим покупцем за Договором стало ТОВ "Фоззі-Фуд".
07.11.16. між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД", ТОВ "Фоззі-Фуд" та ТОВ "Сільпо-Фуд" було укладено договір про заміну сторони в зобов'язані, за яким новим покупцем за Договором стало ТОВ "Сільпо-Фуд".
27.12.17. між ТОВ "Орімі Трейд ЛТД", ТОВ "Сільпо-Фуд" та ТОВ "Орімі Україна" укладено договір про заміну сторони в зобов'язані, відповідно до якого новим постачальником за Договором став позивач.
Згідно з пунктом 3 договору про заміну сторони в зобов'язані від 27.12.17. зобов'язання зі сплати грошових коштів за поставлений товар за Договором, які існували станом на 01.01.18., виконуються покупцем на користь первісного постачальника (ТОВ "Орімі Трейд ЛТД").
Пунктом 11.1. Договору (в редакції додаткової угоди від 02.10.2009) передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє по 31.12.2009. Якщо за 20 днів до закінчення терміну дії Договору жодна зі сторін не повідомила іншу про своє бажання припинити відносини за Договором, то його дія продовжується на кожен наступний календарний рік.
Позивач, як новий постачальник, розпочав постачання товару відповідачу з 31.01.18.
За умовами пункту 2.6. Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.16.) у період з 01.04.16. по 08.03.21. покупець зобов'язаний сплачувати вартість отриманого товару протягом 90 календарних дні від дати поставки.
09.03.21. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду, відповідно до якої внесено зміни до п. 2.6. Договору, згідно з якими оплата вартості товару здійснюється протягом 115 календарних дні від дати поставки.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 31.01.18. по 02.02.22. включно позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 610.952.048,34 грн. зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та товарно-транспортних накладних.
Відповідачем було сплачено вартість отриманого у вказаний період товару частково, на суму 557.500.000,00 грн.
Як вказує позивач у позовній заяві, відповідач не сплатив вартість товару, поставленого в період з 08.09.21. по 02.02.22. на загальну суму 53.452.048,34 грн. Поставлений товар відповідачем було прийнято без зауважень, претензій щодо обсягів та вартості поставленого товару, зауважень чи претензій до товаросупровідних документів та зареєстрованих податкових накладних позивач від відповідача не отримував.
06.04.21., 30.08.21., 26.10.21. та 02.11.21. позивач звертався до відповідача з претензіями про погашення заборгованості, проте сума боргу ним сплачена не була.
Листом №03-6471 від 18.02.22. позивач на підставі п. 7.6. Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) повідомив відповідача про зупинення поставки товарів за Договором з 22.02.22
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У ч. 2 ст. 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наявними в матеріалах справи доказами належним чином підтверджується наявність заборгованості відповідача за отриманий за Договором товар на загальну суму 53.452.048,34 грн.
Відповідач факт отримання товару за Договором, його кількість та вартість не заперечує.
У той же час, заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що відсутність прозорої структури власності ТОВ "Орімі Україна", наявність зав'язків з рф дає підстави вважати, що виконання зобов'язань на користь позивача підпадають під мораторій, встановлений Постановою КМУ "Про забезпечення національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією рф" від 03.03.22. № 187.
Відповідно до відомостей з інформаційної системи youcontrol, позивач має зв'язки з країною-агресором. Постановою КМУ від 03.03.22. № 187 встановлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником якої, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, є громадянин рф, до моменту прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Як вказує відповідач, учасниками позивача є кіпрська компанія "Рімексо Лімітед" та громадянин рф ОСОБА_1 , кінцевими бенефіціарами позивача є ОСОБА_2 (країна громадянства: Сполучене Королівство), яка має непрямий вирішальний вплив через компанію "Рімексо Лімітед" та ОСОБА_3 (країна громадянства: Республіка Білорусь), бенефіціари частки в розмірі майже 25% не зазначені.
Відсутність повної та достовірної інформації як у відповідних реєстрах, так і у листах позивача від 14.04.22. та від 16.06.22., на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем могли вчинятись дії з метою приховування прозорості і структури власності та зав'язків з країною-агресором, тож у відповідача відсутні правові підстави для сплати позивачу грошових коштів.
Позивач проти таких доводів заперечує та зазначає, що абзацом 6 підпункту 1 пункту 1 Постанови №187 передбачено, що відповідні обмеження не застосовуються до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, за рахунками яких на підставі рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій.
Позивач створений та зареєстрований як юридична особа у формі товариства з обмеженою відповідальністю згідно із законодавством України, має відкриті рахунки в АТ "Райффайзен Банк", а рішенням Правління Національного банку України № 192-рш від 19.04.22. дозволено вказаній банківській установі здійснювати видаткові операції за рахунками позивача. Крім того, листом від 25.05.22. АТ "Райффазен Банк" підтвердило завершення ідентифікації позивача відповідно до Постанови НБУ №65 від 19.05.20. "Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу", а також повідомив про отримання вказаного рішення НБУ про надання дозволу здійснювати видаткові операції за рахунками позивача та підтвердив, що станом на 21.04.21. видаткові операції за рахунками позивача відновлено.
Таким чином, до позивача не застосовується мораторій, встановлений Постановою КМУ № 187.
Щодо таких доводів і тверджень сторін, суд зазначає наступне.
У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 20 ГК України та статтею 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до частини другої статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша і друга статті 5 ГПК України).
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Захист майнового чи немайнового права, чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
Аналогічна правова позиція з даного приводу викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.07.22. у справі № 918/662/21.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні даного спору встановленню підлягають обставини дійсних матеріально-правових відносин між сторонами, які регулюються умовами укладених сторонами правочинів та положеннями чинного законодавства України.
При розгляді даної справи судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли відносини з поставки товару, який має бути оплачений покупцем відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства України.
При цьому, законом не встановлено такої підстави для припинення зобов'язання з оплати отриманого товару, як введення мораторію на перерахування коштів.
Відповідні обставини в будь-якому випадку не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність заборгованості за Договором, зменшення її розміру або встановлення на розсуд суду інших строків оплати, ніж погоджено сторонами.
Відтак суд, встановивши наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений, але не оплачений товар, має ухвалити рішення про стягнення заборгованості у примусовому порядку, а також застосування, за наявності відповідних підстав, цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань.
При цьому, обставини щодо введення мораторію на перерахування коштів стороні або наявність інших обставин, що можуть перешкоджати здійсненню розрахунків, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.
Зазначені обставини мають значення виключно при фактичному перерахуванні коштів на стадії виконання судового рішення та їх встановлення не віднесено до компетенції суду при вирішенні спору про стягнення боргу.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції інших органів влади, та перебирати на себе повноваження з перевірки господарської діяльності підприємств, установ і організацій.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи і твердження відповідача з даного приводу як такі, що не відносяться до предмету спору в даній справі та не впливають на результат вирішення спору між сторонами.
Більше того, з наданих сторонами до матеріалів справи доказів не вбачається встановлених в судовому порядку обставин щодо наявності у відповідача зав'язків з фізичними чи юридичними особами-резидентами рф.
Відповідач у відзиві також заперечує проти позову та зазначає, що строк оплати поставленого позивачем товару не настав у зв'язку з невиконанням умов п. 2.5., а саме, відсутністю оформлених у встановленому чинним законодавством України відповідної накладної і податкової накладної, а також інших документів, які передбачені ст. 4 Договору.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що постачальник повинен зазначати в усіх документах, що стосуються поставки, таку інформацію: номер замовлення, адреса магазину або розподільчого центру, дата замовлення, найменування та кількість товарів, що поставляється, найменування постачальника, дата та номер договору.
Відповідач вказує, що спірні видаткові накладні не містять інформації, передбаченої п. 4.2 Договору, а саме, дати замовлення, дати та номера договору.
Судом встановлено, що у видаткових накладних на поставку товару містяться обов'язкові відомості, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тож такі документи оформлені у встановленому чинним законодавством України порядку.
Відсутність у підписаних позивачем без будь-яких зауважень видаткових накладних відомостей про дату замовлення, дату та номер договору, не є підставою для відстрочення оплати отриманого товару.
Суд також погоджується з доводами позивача про те, що факт реєстрації податкових накладних в ЄРПН за результатами поставок товарів свідчить про відповідність таких накладних вимогам чинного законодавства України.
Отже, за результатом розгляду даної справи суд встановив обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 53.452.048,34 грн, тож такі позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 1.937.633,27 грн пені, 2.806.823,39 грн інфляційних трат та 264.222,72 грн 3 % річних, у зв'язку з порушенням строків оплати поставного товару.
Відповідно до пункту 2.6. Договору (в редакції додаткових угод від 01.04.16. та від 09.03.21.) у період з 01.04.16. по 08.03.21. покупець зобов'язаний сплачувати вартість отриманого товару протягом 90 календарних днів від дати поставки, з 09.03.21. - протягом 115 календарних дні від дати поставки.
Пунктом 7.2. Договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим Договором, відповідач оплачує на користь позивача неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд встановив, що у наданих позивачем розрахунках пені вірно визначено суми заборгованості, періоди прострочення та враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
У той же час, позивачем невірно зазначено облікову ставку НБУ в розмірі 11,00%, у той час коли в період з 21.01.22. по 03.06.22. облікова ставка НБУ становила 10,00 %.
У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок цієї штрафної санкції, відповідно до якого загальна сума пені становить 1.784.998,44 грн.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.
За таких обставин, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 1.784.998,44 грн, а також 2.806.823,39 грн інфляційних трат та 264.222,72 грн 3 % річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, які зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.18. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 53.452.048,34 грн заборгованості за поставлений позивачем товар за Договором поставки № 2829/1528 від 01.04.2009, 1.784.998,44 грн пені, 2.806.823,39 грн інфляційних трат та 264.222,72 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє у зв'язку з неправильністю здійснених позивачем розрахунків.
Інші доводи і твердження сторін судом відхилені як такі, що не спростовують наведених висновків суду та не мажуть вплинути на результат вирішення даного спору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільпо-Фуд" (02090, місто Київ, вулиця Бутлерова, будинок 1; ідентифікаційний код 30309935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТС Трейд" (07454, Київська обл., Броварський р-н, село Требухів, вулиця Броварська, будинок 27 А; ідентифікаційний код 30309935) 53.452.048 (п'ятдесят три мільйони чотириста п'ятдесят дві тисячі сорок вісім) грн 34 коп. заборгованості, 1.784.998 (один мільйон сімсот вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) грн 44 коп. пені, 2.806.823 (два мільйони вісімсот шість тисяч вісімсот двадцять три) грн 39 коп. інфляційних втрат, 264.222 (двісті шістдесят чотири тисячі двісті двадцять дві) грн 72 коп. 3 % річних та 866.082 (вісімсот шістдесят шість тисяч вісімдесят дві) грн 83 коп. судового збору.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено 26.12.22.
Суддя Т.М. Ващенко