ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 р.Справа № 645/7802/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксани Анатоліївни на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 11.11.21 року по справі № 645/7802/20
за позовом ОСОБА_1
до Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксани Анатоліївни третя особа Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк"
про визнання протиправними та скасування постанов,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко О.А., третя особа: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання протиправними та скасування постанов, в якому останній просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову Про відкриття виконавчого провадження №62204839 від 29.05.2020 разом із усіма іншими постановами за цим виконавчим провадженням; визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А.; зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. вчинити всі необхідні дії передбачені законодавством України за скасуванням судом постав приватного виконавця за виконавчим провадженням ; зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. вчинити всі необхідні дії у своїй діяльності з дотриманням норм та положень чинного законодавства України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанови, винесені в рамках виконавчого провадження № 62204839 про відкриття виконавчого провадження від 29.05.2020 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 29.05.2020 року; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.05.2020 року, про арешт коштів боржника від 29.05.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.06.2020 року, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 24.09.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11.12.2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 , не погодившись частково з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає, що його позовні вимоги підлягають повному задоволенню , тому, шо судом не було винесено справедливого, неупередженого та своєчасного рішення. Вказує , що позивачем частково сплачувався судовий збір та стосовно залишеної несплаченої суми судового збору подавалося клопотання про розстрочення чи звільнення цієї сплати. За позовом просив суд віднести/стягнути судові витрати з відповідача, з урахуванням подання ним загального розміру понесених ним цих витрат. 08 вересня 2021 року позивач через свого представника подавав заяву до Харківського окружного адміністративного суду, в якій визначив неможливість подання повністю сформованих даних по понесеним судовим витратам та просив суд приймати рішення в цій частині відповідно до положень статті 145 КАС України, після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Однак, в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року відомості щодо цього є відсутніми. Таким чином, є невідомим результат прийнятого рішення судом щодо сплати позивачем судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову, невідомим є і рішення по розгляду судом заявленого позивачем в заяві від 08 вересня 2021 року. Також, зазначає , що 11 листопада 2021 року жодним учасником справи не було подано клопотання про розгляд судом справи за його відсутності. Представник позивача перебував того дня в судовому засіданні, тому у судді Харківського окружного адміністративного суду не було жодних підстав для проведення розгляду справи в порядку письмового провадження. Крім того , вказує , що 11 листопада 2021 року суд проводив відкрите судове засідання, ухвалював рішення про призначення іншої дати та часу розгляду справи, з визначенням повідомлення сторін по справі про це пізніше , але фактично 11 листопада 2021 року судом винесено несвоєчасне, упереджене, необ'єктивне та частково несправедливе рішення, тобто відбулося грубе порушення норм процесуального права. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі , просить суд апеляційної інстанції скасувати частково рішення від 11 листопада 2021 року, винесеного суддею Харківського окружного адміністративного суду - Р. В. Мельниковим, за невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, прийняти нове рішення по справі.
Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксана Анатоліївна, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подав апеляційну скаргу , вважає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим. Вказує, що з аналізу норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення. Посилається на те, що виконавче провадження приватним виконавцем відкрито у відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” за місцем знаходженням майна (грошових коштів). Вказує, що місцезнаходження майна боржника знаходиться у межах виконавчого округу міста Києва підтверджується: заявою стягувача про примусове виконання рішення; довідкою Акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк”; випискою по рахунку. Зазначає, що суд не належним чином надав оцінку доказам наявним у справі та не дослідив їх у сукупності, оскільки зокрема у зв'язку з надходженням до приватною виконавця заяви про примусове виконання виконавчого напису № 4802 від 24 квітни 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу , у якій зазначено, що місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу міста Київа, а також наявності у приватного виконавця документального підтвердження, що майно боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва, у приватного виконавця Клітченко Оксани Анатоліївни були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання чи відмови у відкріпні виконавчого провадження у зв'язку із пред'явленням не за місцем виконання. Посилається на рішення Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 10 вересня 2018 року №905/3542/15, від 19 серпня 2019 року №922/1293/15, від 27 грудня 2019 року по справі № 905/584/19 . Зазначає, що гроші, в тому числі у безготівковій формі, є майном і їхнім місцезнаходженням вважається місцезнаходження фінансової установи, в якій відкритий відповідний рахунок боржника. Тобто, у даному випадку місцезнаходженням майна є саме місце розташування самого банку, де відкритий рахунок. Місцезнаходження Акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк”, в якому відкрито рахунок позивача ( м. Київ ) є місцем знаходження майна позивача - грошових коштів, наявних на цьому рахунку. Зазначає, що в, даному випадку, приватним виконавцем Клітченко О.А. жодним чином не порушено ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” тому постанову про відкриття виконавчого провадження винесено в межах чинного законодавства, без порушення норм ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», відтак всі інші, винесені в межах виконавчого провадження постанови, які похідні від постанови про відкриття виконавчого провадження є правомірними та скасуванню не підлягають. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі , просить суд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити.
Аналогічні доводи відповідача щодо правомірності прийняття оскаржених постанов містяться в відзиві на позовну заяву.
Від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача . Посилаючись на обставини , викладені у відзиві , вважає, що викладені відомості апеляційної скарги відповідача не відповідають матеріалам справи, не містить належних доводів та доказів , які свідчать про порушення судом першої інстанції матеріального чи процесуального права, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача , задовольнити апеляційну скаргу позивача .
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримували доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції встановлено , що 28.05.2020 року від AT “Перший Український Міжнародний Банк” до відповідача надійшла заява про примусове виконання рішення, в якій останнє просило відкрити за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису 4802 від 24.04.2020 року, виданого приватним нотаріусом КМНО Харою Н.С. про стягнення із боржника, яким є ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 40072,91 грн. До заяв про примусове виконання рішення, було додано довідку про відкритий рахунок, в якій зазначається, що ОСОБА_1 є власником рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в AT “Перший Український Міжнародний Банк”, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4. Крім того, до заяви про примусове виконання рішення, було додано оригінал виписки по рахунку, з якої вбачається, що на рахунку НОМЕР_2 , який належить боржнику, станом на 28.05.2020 року наявні кошти в розмірі 1,00 гривень.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. від 29.05.2020 року відкрито виконавче провадження № 62204839 з примусового виконання виконавчого напису №4802, виданого 24.04.2020 p. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства “Перший Український Міжнародний Банк” заборгованості в розмірі 40072,91 грн.
Боржником у виконавчому провадженні № 62204839 визначено ОСОБА_1 .
Матеріали справи свідчать, що в рамках здійснення виконавчого провадження №62204839 відповідачем, зокрема, на підставі ст. 3, ч.3 ст. 40, ст. 45 Закону України “Про виконавче провадження” було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 29.05.2020 року.
Також, в рамках здійснення виконавчого провадження №62204839 відповідачем, зокрема, на підставі ст.42 Закону України “Про виконавче провадження” та відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.05.2020 року.
Матеріали справи свідчать, що в рамках здійснення виконавчого провадження №62204839 відповідачем також на підставі ст.56 Закону України “Про виконавче провадження” було винесено постанову про арешт коштів боржника від 29.05.2020 року.
В рамках здійснення виконавчого провадження №62204839 відповідачем на підставі ст.ст. 68, 69, 70 Закону України “Про виконавче провадження” було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.06.2020 року.
Постановою відповідача від 24.09.2020 року, винесеною в рамках виконавчого провадження №62204839 про зміну (доповнення) реєстраційних даних було внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме замість суб'єкта, що видав виконавчий лист приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. зазначено приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький І.В.
В подальшому, відповідачем в рамках здійснення виконавчого провадження №62204839 відповідачем на підставі ст.ст. 68, 69, 70 Закону України “Про виконавче провадження” було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11.12.2020 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що на момент прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису №4802 від 24.04.2020 p., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В., в якому було вказано адресу місця реєстрації позивача, який є боржником: АДРЕСА_1 , та не надано доказів знаходження майна боржника на території виконавчого округу відповідача, то у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни не було визначених законом підстав для його відкриття. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження №62204839 від 29.05.2020 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 29.05.2020 року; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.05.2020 року, про арешт коштів боржника від 29.05.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.06.2020 року, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 24.09.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11.12.2020 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. , суд першої інстанції виходив з того , що позивачем під час розгляду справи не було надано до суду належних обґрунтувань стосовно того, які саме дії відповідача позивач просить визнати протиправними. Крім того, у даному випадку належним способом відновлення порушених прав є саме скасування постанов, що були винесені відповідачем в рамках виконавчого провадження №62204839.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. вчинити всі необхідні дії передбачені законодавством України за скасуванням судом постав приватного виконавця за виконавчим провадженням та зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. вчинити всі необхідні дії у своїй діяльності з дотриманням норм та положень чинного законодавства України , суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позивачем жодним чином та не доведеності необхідності застосування у даному випадку саме такого способу захисту порушених прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши апеляційні скарги як позивача так і відповідача , колегія суддів зазначає , що вони не містять доводів та обґрунтувань щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. та про зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. вчинити всі необхідні дії передбачені законодавством України за скасуванням судом постав приватного виконавця за виконавчим провадженням та зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Клітченко О.А. вчинити всі необхідні дії у своїй діяльності з дотриманням норм та положень чинного законодавства України.
Враховуючи вимоги ст. 308 КАС України рішення суду першої інстанції переглядається колегією суддів в в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування постанов, винесених в рамках виконавчого провадження № 62204839 про відкриття виконавчого провадження від 29.05.2020 року, про стягнення з боржника основної винагороди від 29.05.2020 року; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.05.2020 року, про арешт коштів боржника від 29.05.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.06.2020 року, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 24.09.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11.12.2020 року, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Згідно частини першої статті 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону №1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Згідно ч. 2 ст. 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частина 4 статті 48 Закону №1404-VIII).
Частиною першою статті 28 Закону встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Також слід зазначити, що основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 1403-VIII , виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Проаналізувавши вищевказані норми законодавства судом першої інстанції вірно зазначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу, а місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802; далі - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.
За змістом пункту 13 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 приватний виконавець самостійно проводить перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі або залучає для перевірки цієї інформації іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій за встановленою типовою формою (додаток 3).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Глави 12 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок №296/5), захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна.
Згідно з підпунктами 2.1, 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку №296/5 для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:
- відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника;
- дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;
- номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи;
- строк, за який має провадитися стягнення;
- інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.
Пунктом 4 Глави 16 розділу II Порядку № 296/5 визначено зміст виконавчого напису, зокрема, найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб).
Відповідно до підпунктів 7.1, 7.6 Глави 16 розділу II Порядку №296/5 у справах нотаріуса залишається копія документа, що встановлює заборгованість, чи правочину, за яким здійснюється стягнення, або витяг з особового рахунку боржника і примірник виконавчого напису. Якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи.
Отже, приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Такі висновки щодо застосування норм права сформовано в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 804/6996/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, які зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Статтею 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За приписами статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
За змістом статті 6 цього Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5942-VI від 20.11.2012 єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що визначальне значення у виконавчому провадженні для визначення місця виконання рішення має саме місце проживання/ перебування боржника-фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника.
Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.
Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов'язків (зокрема, повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з'являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.
Таким чином, примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив'язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому належним чином реалізовувати свої права та обов'язки як учасника виконавчого провадження, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.03.2021 в справі № 380/7750/20.
В силу положень статті 16 Закону № 1403-VIII приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб'єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
Положеннями ч.1 ст. 28 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що постанови про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанови, передбачені пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
З системного тлумачення частини першої статті 4, частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ у виконавчому документі має бути зазначено адресу місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), або місцезнаходження майна боржника, які знаходяться у межах виконавчого округу приватного виконавця. Саме за зазначеною у виконавчому документі адресою приватний виконавець в силу положень частини першої статті 28 Закону № 1404-VIIІ зобов'язаний надіслати, зокрема, постанову про відкриття виконавчого провадження.
Отже, положеннями статті 28 Закону №1404-VIIІ визначено імперативний обов'язок приватного виконавця надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме за адресою, зазначеною у виконавчому документі, що обумовлює відсутність меж розсуду у приватного виконавця при визначенні адреси боржника.
Зазначений висновок про необхідність направлення постанов про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 серпня 2020 року в справі № 520/9978/18, від 08 квітня 2020 року в справі №804/6996/17.
Таким чином, після надходженні виконавчого документа приватний виконавець зобов'язаний перевірити наявність в ньому всіх обов'язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIIІ, зокрема, прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
У випадку, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання, тобто якщо адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), що вказана у виконавчому документі, або місцезнаходження майна боржника не знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, він зобов'язаний повернути виконавчий документ без виконання відповідно до приписів пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII.
Якщо ж виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення обов'язково додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця (абзац 4 пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5).
Отже, враховуючи наведене вище нормативне регулювання та праворозуміння, правильне вирішення спору у вказаних категоріях справ залежить від того, чи знаходиться адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, в межах виконавчого округу приватного виконавця. Якщо адреса місця проживання/перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, то відкриття виконавчого провадження, за умови дотримання приватним виконавцем інших вимог Закону № 1404-VIII, є правомірним.
У випадку, коли адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться поза межами виконавчого округу приватного виконавця, приватний виконавець зобов'язаний повернути такий виконавчий документ.
У випадку пред'явлення виконавчого документа не за місцем проживання або місцем перебування боржника (фізичної особи), а за місцезнаходженням майна боржника, на стягувача покладено обов'язок надати документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.12.2020 року №460/3537/20.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відкриття виконавчого провадження №62204839 здійснено приватним виконавцем з урахуванням положень Закону України “Про виконавче провадження” за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника на підставі виконавчого напису №4802 від 24.04.2020 p., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В.
Зі змісту виконавчого напису №4802 від 24.04.2020 p., вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. та заяви про примусове виконання рішення вбачається зазначення адреси реєстрації боржника АДРЕСА_1 та адреси місцезнаходження майна боржника (грошових коштів): картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ “Перший Український Міжнародний Банк”, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.
При цьому, до заяви про примусове виконання рішення третьою особою було додано лист АТ “Перший Український Міжнародний Банк” від 18.05.2020 року , зі змісту якого вбачається, що АТ “ПУМБ” підтверджує, що у клієнта, яким є ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 , місто Нижньокамськ, Татарстан, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), іпн НОМЕР_4 , є рахунок № НОМЕР_2 від 29.03.2013 року в валюті гривня, відкритий в АТ “Перший Український Міжнародний Банк”, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.
Також, до заяви додано виписку по особовому рахунку за 28.05.2020 року, відповідно до якої залишок по рахунку на вказану дату становить 1,00 грн.
Позивач наполягає, що фактично картковий рахунок № НОМЕР_5 в AT “ПУМБ” йому не належить. До банку із заявою на його відкриття він ніколи не звертався і не укладав договору з його обслуговування.
На виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 року Акціонерним товариством "Перший Український Міжнародний банк" листом було повідомлено суду про те, що станом на 29.05.2020 року на ім'я Клієнта в Банку, окрім вказаного в ухвалі рахунку, було відкрито наступний рахунок: № НОМЕР_6 , валюта: UAH, залишок станом на 29.05.2020 0,00 грн. Також, зазначено, що відповідно до заяви про відкриття рахунку в AT “БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ” від 29.03.2013 року клієнту був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_7 .UAH. Внаслідок реорганізації AT “БАНК РЕНЕСАНС КАПІТАЛ” та ПАТ “НУМБ”, в результаті якої останній став правонаступником всіх прав і зобов'язань першого цей рахунок було змінено на №26250108647648.UAH. Однак, в процесі обслуговування, вже цей рахунок було змінено в результаті зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів (п. 135 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління НБУ №492 від 12.11.2003 р. (далі - Інструкція №492) на рахунок НОМЕР_8 .UAH. Відтак, вказано, що враховуючи, що у разі зміни рахунків клієнтів не формуються нові справи, то нові договори з клієнтом також не укладалися (п.137 Інструкції №492). Водночас, зазначено, що 11.11.2018 р. банк відповідно до вимог п. 5 постанови Правління НБУ №89 від 11.09.2017 р. “Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України з бухгалтерського обліку” здійснив перехід па здійснення операцій з використанням платіжних карток із застосуванням балансових рахунків 2620 (рахунки 2625 змінені на рахунки 2620).”.
Також, на виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 року Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» до суду надано лист №КНО-07.8.3/6418 БТ від 27.09.2021 року, яким повідомлено про те, що станом на 29.05.2020 року в банку на рахунку № НОМЕР_2 , відкритому на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) залишок коштів складав 0,00 у валюті UAH.
За текстом статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07 грудня 2000 року № 2121-III (далі Закон № 2121-III): банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до частини першої статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Відповідно до частин першої, другої статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
За текстом частини першої-третьої статті 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.
Банківський рахунок і грошові кошти є різними правовими категоріями, які не слід ототожнювати. “Майном” (у цивільно-правовому значенні) можуть бути грошові кошти, а не банківський рахунок.
В цій справі мова йде про те, чи міг приватний виконавець, виконавчим округом якого є місто Київ, приймати до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис нотаріуса), за яким боржник (у цій справі - ОСОБА_1 ), має у банку відкритий картковий рахунок, на якому (на дату звернення із заявою про примусове виконання рішення) не було коштів, а сам банк як юридична особа (ним у цій справі є АТ “Перший Україниський Міжнародний Банк”, який водночас є стягувачем у виконавчому провадженні), тобто, по суті, будівля, в якій розміщена ця фінансова установа (юридична особа), знаходиться у місті Києві (вул. Андріївська, буд. 104, м. Київ). Проте , зареєстрованим місцем проживання боржника є м. Горлівка, Донецької області - за паспортними даними громадянина України, та перебуває, за певною тимчасовою адресою проживання у м. Харків, Харківської області за даними довідки про облік внутрішньо переміщеної особи.
Колегія суддів зазначає , що саме наявність у позивача коштів на банківському рахунку (в сумі 1,00 грн.) у банку, місцезнаходженням якого є місто Київ, була підставою для того, щоб приватний виконавець, виконавчим округом якого теж є місто Київ, прийняв виконавчий документ до виконання та виніс спірну постанову про відкриття виконавчого провадження.
Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 420/10502/20 дійшов такого висновку, що банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.
Тому наявність у боржника відкритого карткового банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.
Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.
Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, які належать боржнику, а не банку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 27.09.2021р. по справі № 520/3535/2020, від 28.10.2021р. по справі №520/751/21.
Колегія суддів зазначає, що наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.
При цьому, за висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 905/2214/14-908/5734/14, у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім'я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.
Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що наявність в особи/боржника банківського рахунку у банку (й грошових коштів на ньому), місцезнаходженням якого є місто Київ, не доводить, що ця особа/боржник має майно на території цього виконавчого округу.
Тож, якщо приватний виконавець, виконавчим округом якого є місто Київ, (відповідач) прийняв до примусового виконання виконавчий документ тільки на цій підставі, винесена ним постанова про відкриття виконавчого провадження є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 420/10502/20.
Таким чином, твердження апелянта (відповідча) про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.
Щодо доводів відповідача стосовно відсутності у чинному законодавстві вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника колегія суддів зазнаачає наступне.
Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі № 1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV місце проживання підлягає обов'язковій реєстрації, тобто Закон № 1382-IV пов'язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання.
Відтак, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд апеляційної інстанції взявши до уваги викладені обставини справи зазначає, що виконавець не має обов'язку перевіряти достовірність відомостей, які зазначено у виконавчому документі. Водночас, звертає увагу на те, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII).
Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов'язків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, а також враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20, суд зазначає, що відповідач, ухваливши спірну постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі м. Києва, тобто за місцем, яке не є зареєстрованим місцем проживання позивача (боржника), й за відсутності належного підтвердження того, що останній має чи будь-коли мав (зокрема, на дану винесення спірної постанови) майно на території міста Києва чи фактично там проживав, діяв неправомірно.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладену у справах № 905/3542/15, № 910/13508/15, № 905/584/19 , № 922/1293/15, №905/477/18, оскільки Касаційний господарський суд, надаючи правову оцінку, виходив з того, що боржником у виконавчому провадженні була юридична особа, а не фізична. Крім того, правовідносини, яким надавав оцінку Касаційний господарський суд під час розгляду господарської справи, не є аналогічними правовідносинам, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження від 15.20.2020 року ВП № 63301203 - є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки приватний виконавець виконавчого округу міста Києва порушила правила територіальної діяльності приватних виконавців, враховуючи те, що володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняла виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 та від 08.04.2020 у справі №804/6996/17, від 29.08.2020 справа № 460/2997/20 адміністративне провадження № К/9901/23068/20, від 05.10.2020 справа №160/5415/20 адміністративне провадження № К/9901/24932/20 яка відповідно до вимог ч.5ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Посилання відповідача на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов'язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, в контексті спірних правовідносин є незмістовними з тих підстав, що виконавцем у будь-якому разі порушено вимоги Закону № 1404-VIII в частині відкриття виконавчого провадження не за місцем виконання.
Оскільки в ході розгляду справи доведено факт протиправності відкриття виконавчого провадження № 62204839, відтак, прийняті в його межах постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 29.05.2020 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 29.05.2020 року, про арешт коштів боржника від 29.05.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.06.2020 року, про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 24.09.2020 року, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 11.12.2020 року, також підлягають скасуванню.
Доводи апеляційної скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Київ Клітченко Оксани Анатоліївни не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , а саме щодо не відображення у рішенні суду відомостей про подання позивачем заяви 08 вересня 2021 року не приймаються колегією суддів до уваги , оскільки це не призвело до невірного вирішення справи по суті.
Крім того , доводи щодо відсутності у рішенні суду результату розгляду даної заяви до уваги не приймаються , оскільки у вказаній заяві позивач вказує про неможливість подання повністю сформованих даних по понесеним судовим витратам і просив суд приймати рішення в цій частині, відповідно до положень статті 145 КАС України - після ухвалення рішення но суті позовних вимог.
Колегією суддів відхиляються викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи щодо не зазначення у рішенні суду першої інстанції результату щодо розподілу сплаченого позивачем судового збору за подання позову і заяви про забезпечення позову, оскільки в мотивувальній частині рішення судом зазначено, що розподіл судових витрат слід здійснити в порядку ст. 139 КАС України, однак в резолютивній частині відсутній висновок щодо розподілу судового збору, при цьому зазначені недоліки рішення суду можу бути вирішені в порядку приписів ст.ст. 252, 253 КАС України шляхом внесення додаткового рішення чи виправлень у рішення , та не є підставою для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022р.
Колегія суддів зазначає , що такі порушення норм процесуального права не є підставою для обов'язкового скасування судового рішення, вичерпний перелік яких наведений у частині третій статті 317 КАС України.
Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо неможливості розгляду даної справи 11.11.2021 у порядку письмового провадження , оскільки жодним учасником справи не було подано клопотання про розгляд судом справи за його відсутності, представник позивача перебував того дня в судовому засіданні, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається , що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року розгляд даної справи призначено у відкрите судове засідання на 27 квітня 2021 року.
В подальшому розгляд справи відкладався неодноразово.
Відповідно до протоколу судового засідання від 20.10.2021 розгляд справи відкладено на 11.11.2021р.
Сторони у справі повідомлені про розгляд справи у судовому засіданні 11.11.2021.
З оскаржуваного рішення вбачається , що сторони у справі в судове засідання не з'явилися.
Матеріали справи не містять інформації щодо перебування представника позивача в судовому засіданні 11.11.2021, що спростовує таке твердження позивача , яке міститься в апеляційній скарзі.
Запит позивача в суд першої інстанції про надання інформації, залучений апеляційним судом до матеріалів справи, не свідчить про порушення цим судом процесуального права.
Про причини неявки сторонами не повідомлено суд першої інстанції.
В матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження та будь-які заяви позивача до суду 11.11.2021 року.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За наведених обставин та правового регулювання колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу у порядку письмового провадження зважаючи на достатність наданих сторонами доказів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення норм процесуального права не беруться колегією суддів до уваги, оскільки не призвели до невірного вирішення справи по суті, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 року по даній справі не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2021 по справі № 645/7802/20 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош