ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 597/1009/22 пров. № А/857/17675/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Ільчишин Н.В.
за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09 листопада 2022 року (суддя - Васильченко В.В., час ухвалення - 16:14 год., місце ухвалення - м.Заліщики, дата складання повного тексту - 09.11.2022),
в адміністративній справі №597/1009/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції,
про скасування постанови,
встановив:
У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління патрульної поліції в Тернопільській області ДПП, в якому просив: 1) постанову серії ЕАР №5912621 від 19.09.2022 інспектора УПП в Тернопільській області капрала поліції Щупляк Віталії Іванівни про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.121 ч.5 КУпАП скасувати і справу про адміністративне правопорушення закрити; 2) відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати щодо сплати судового збору та на залучення адвоката.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09.11.2022 року адміністративний позов залишено без задоволення.
З рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду у зв'язку з невідповідністю висновків судді обставинам справи, а також через порушення ним норм матеріального і процесуального права підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд зробив хибні висновки з приводу оглянутого відео, яким нібито зафіксовано в салоні автомобіля на задньому сидінні пасажира, який не був пристебнутий пасками безпеки, оскільки із наявного у справі відео файлу не можна встановити даного факту, так як він не зафіксований. Вважає, що інспектором поліції факт порушення позивачем ПДР України не доведено, доказів, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, інспектором поліції не зібрано.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 19.11.2022 року та позов задоволити в повному обсязі. Відшкодувати понесені витрати на сплату судового збору та на залучення адвоката.
Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу необхідно задоволити.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованої не в автоматичному режимі від 19.09.2022 року серії ЕАР № 5912621, складеної інспектором УПП в Тернопільській області капралом поліції Щупляк В.В., визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.5 ст.121 КУпАП, зокрема в тому, що о 15 год. 30 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки, перевозив пасажирів, які були не пристебнуті ременем безпеки, чим порушив п.2.3 "в" ПДР, у зв'язку з чим на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн. (а.с. 8).
Не погодившись із винесенням вказаної постанови, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи у вказаній справі рішення, суд першої інстанції дійшов висновків, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження, факт вчинення правопорушення доводиться належними та допустимими доказами, а тому постанова ЕАР №5912621 від 19.09.2022 є законною та не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є протиправність постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»).
Згідно пп."в" п.2.3 ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Частиною до ч.5 ст.121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частинами 1, 2 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Як передбачено приписами ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з п.11 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст.40 Закону №580-VIII, поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Згідно ч. 1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Отже, у розглядуваній адміністративній справі відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема довести факт вчинення позивачем порушень ПДР відповідними доказами.
Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач надав суду диск відеофіксації розгляду адміністративної справи, зафіксованої за допомогою нагрудної камери поліцейського.
Із змісту цього відеозапису видно, що на місці події після зупинки працівниками поліції ТЗ між працівниками поліції і водієм автомобіля ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 тривалий час існувало емоційне спілкування з приводу причин зупинки ТЗ та наявності в діях водія порушень ПДР України. На цьому відеозаписі усі події зафіксовані після зупинки ТЗ і видно, що в салоні автомобіля знаходяться пасажири, де пасажир на задньому сидінні не пристебнутий ременем безпеки.
Однак, відеозапис не містить доказової інформації про те, що такий пасажир на задньому сидінні не був пристебнутий ременем безпеки під час руху ТЗ. При цьому, водій автомобіля ВАЗ 2104 д.н.з. НОМЕР_1 вказував, що під час руху ТЗ усі пасажири були пристебнутими.
Таким чином, колегія суддів вважає, що самого факту непристебнутого пасажира під час руху ТЗ вказаний відеозапис не містить, а звинувачення водія в порушенні пп."в" п.2.3 ПДР грунтується на припущеннях.
Таким чином, відповідач не надав суду належного та допустимого доказу на підтвердження обставин порушення ОСОБА_1 законодавства про дорожній рух (Правил дорожнього руху), зокрема, про вчинення порушень ПДР, відповідальність за що передбачена ч.5 ст.121 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15.05.2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення(п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Апеляційний суд враховує, що матеріали справи свідчать про відсутність об'єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів не надано.
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вини позивача.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач не довів обставин щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, яке передбачене ч.5 ст.121 КУпАП, а отже постанова серії ЕАР №5912621 від 19.09.2022 інспектора УПП в Тернопільській області про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за якими провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача знаходять своє підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанції у відповідній частині щодо доведеності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121КУпАП.
Згідно положень ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розгляд адміністративної справи проведено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що у відповідності до статті 317 КАС України є підставою для його скасування та прийняття нової постанови, з врахуванням приписів статті 286 КАС України.
Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом апеляційної інстанції враховано, що при поданні позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 496,20 грн., а також при поданні апеляційної скарги у розмірі 744,30 грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи судом першої інстанції, то колегією суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Отже, наведеними вище правовими нормами встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст.17 Закону України №3477- IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору. При визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач згідно наявної у матеріалах справи квитанції №23/09 від 23.09.202 здійснив оплату відповідно до акту виконаних робіт в сумі 4200,00 грн..
Водночас, взявши до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних правовідносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, колегія суддів вважає, що обсяг наданої стороні позивача професійної правничої допомоги у вказаній справі складає 600 грн, із затраченим часом не більше однієї години в суді першої інстанції (послуги: підготовка та подання позову), який відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), співмірності із складністю справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.
З врахуванням встановленого та наведених правових норм колегія суддів вважає, що фактична вартість витрат адвоката складає підтверджений розмір у 600 грн. в суді першої інстанції і такий розмір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09 листопада 2022 року в адміністративній справі №597/1009/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР №5912621 від 19.09.2022, складену інспектором УПП в Тернопільській області капралом поліції Щупляк Віталією Іванівною про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 5 статті 121 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп. сплаченого за подання позову та судового збору в сумі 744 (сімсот сорок чотири) грн 30 коп. сплаченого за подання апеляційної скарги та витрати на професійну правничу (правову) допомогу в суді першої інстанції в сумі 600 (шістсот) грн 00 коп..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови суду складено 26.12.2022 року