ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/718/22 пров. № А/857/8877/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року у справі № 500/718/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
суддя в 1-й інстанції - Баранюк А. З.,
час ухвалення рішення - 30.03.2022 року,
місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ВСТАНОВИВ:
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові у призначенні та виплаті їй грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплатити їй грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі її десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії відповідно до п.7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п.7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до п. 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що за змістом п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Зазначає, що до стажу роботи позивачки, що дає право на призначення грошової допомоги, не враховано наступні періоди: з 01 вересня 2005 року по 08 вересня 2019 року на посаді завідуючої виробничої практики, з 09 вересня 2019 року по 09 грудня 2021 року на посаді завідуючої практикою на 0,5 ставки та викладача неврології і психіатрії на 0,5 ставки, оскільки посади завідуючої виробничої практики та завідуючої практикою не передбачені Переліком №909. Звертає увагу, що страховий стаж позивача становить 41 рік 06 місяців 13 днів, в тому числі стаж, який дає право на виплату грошової допомоги - 19 років 12 днів, що є недостатнім для виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, вважає, що дії пенсійного органу є правомірними та підстави для задоволення позову відсутні. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
14 грудня 2021 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій вона просила виплатити 10 місячних пенсій згідно з пунктом "е" статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Листом №7872-8078/С-02/8-1900/21 від 28 грудня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомило позивача про недостатність страхового стажу на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, а також про відсутність підстав для виплати грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зі змісту вказаного листа вбачається, що страховий стаж позивача становить 41 рік 06 місяців 13 днів, в тому числі стаж, який дає право на виплату грошової допомоги - 19 років 12 днів. До стажу роботи позивачки, що дає право на призначення грошової допомоги, не враховано наступні періоди: з 01 вересня 2005 року по 08 вересня 2019 року - на посаді завідуючої виробничої практики, з 09 вересня 2019 року по 09 грудня 2021 року - на посаді завідуючої практикою на 0,5 ставки та викладача неврології і психіатрії на 0,5 ставки, оскільки посади завідуючої виробничої практики та завідуючої практикою не передбачені Переліком №909.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернулась в суд із цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивачки наявний достатній спеціальний страховий (педагогічний) стаж (понад 35 років), необхідний для нарахування та виплати грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, а тому з метою відновленням прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену пунктом 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Ч.2 ст.24 Закону №1058-1V передбачає, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Крім того, п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV передбачає, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23 листопада 2011 року затверджений Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, котрий визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до п.2 цього Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
При цьому, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" №909 від 04 листопада 1993 року (далі - Постанова №909), відповідно до якої затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Відповідно до цієї постанови до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Згідно з Переліком №963 до педагогічних посад відносяться завідувач, керівник виробничої (навчальної) практики, викладачі всіх спеціальностей.
Матеріалами справи стверджується, що позивач працювала на посаді завідувача виробничої практики Кременецького медичного училища імені Арсена Річинського (перейменованому Кременецькому медичному коледжі імені Арсена Річинського) та крім виконання посадових обов'язків завідувача виробничої практики, ОСОБА_1 виконувала обов'язки викладача і вела учбові предмети (нервові і психічні хвороби) згідно з наказами керівника учбового закладу про педагогічне навантаження викладачів №410 від 2005 року у 2005-2006 роках в кількості 70 годин, №407 від 07 вересня 2006 року у 2006-2007 роках - 480 годин, №399 від 03 вересня 2006 року у 2007-2008 роках - 480 годин, №455 від 03 вересня 2008 року у 2008-2009 роках - 480 годин, №340 від 02 вересня 2009 року у 2009-2010 роках - 480 годин, №343 від 02 вересня 2010 року у 2010-2011 роках - 480 годин, №426 від 02 вересня 2011 року у 2011-2012 роках - 480 годин, №349 від 03 вересня 2012 року 2012-2013 роках - 480 годин, №389 від 02 вересня 2013 року у 2013-2014 роках - 480 годин, №420 від 28 серпня 2014 року - 2014-2015 роках - 480 годин, №406 від 04 вересня 2015 року у 2015- 2016 роках - 480 годин, №366 від 02 вересня 2016 року у 2016-2017 роках - 480 годин, №308 від 31 серпня 2017 року у 2017-2018 роках - 480 годин, №313 від 30 серпня 2018 року у 2018-2019 роках -480 годин.
Крім того, наказом директора медичного коледжу №36т від 09 вересня 2019 року підтверджується, що з 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 працювала на 0,5 ставки завідувача виробничої практики, і одночасно на 0,5 ставки викладача неврології і психіатрії.
Зі змісту наказів керівника учбового закладу про педагогічне навантаження викладачів №357 від 04 вересня 2019 року та №292 від 31 серпня 2020 року вбачається, що позивач у 2019-2020 роках викладала учбові дисципліни - неврологію і психіатрію в кількості 720 годин та в кількості 868 годин, відповідно. При цьому, наказом №328 від 01 вересня 2021 року у 2021-2022 роках передбачене педагогічне навантаження у викладанні учбових предметів у кількості 720 годин.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, факт виконання позивачем обов'язків педагогічного працівника підтверджується також її посадовою інструкцією завідувача виробничої практики.
Доказів на спростування вищевказаних обставин відповідачем не подано.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач необґрунтовано не врахував періоди з 01 вересня 2005 року по 08 вересня 2019 року на посаді завідуючої виробничої практики, з 09 вересня 2019 року по 09 грудня 2021 року на посаді завідуючої практикою на 0,5 ставки та викладача неврології і психіатрії на 0,5 ставки (загальною тривалістю 16 років 03 місяці 09 днів) до стажу роботи позивачки, що дає право на призначення вказаної грошової допомоги.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивачки наявний достатній спеціальний страховий (педагогічний) стаж (понад 35 років), необхідний для нарахування та виплати грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, а тому з метою відновленням прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 передбачену пунктом 7-1 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки відповідач про відмову у здійсненні нарахування та виплати грошової допомоги повідомив позивача листом №7872-8078/С-02/8-1900/21 від 28 грудня 2021 року та в межах строку визначеного ст.122 КАС України ОСОБА_1 звернулася в суд за захистом своїх прав.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року у справі № 500/718/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 27 грудня 2022 року.