ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/18206/22 Суддя першої інстанції: Іщук І.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Української військово-медичної академії (далі - Відповідач, Академія), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Українсько військо-медичної академії з не нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і допомоги на оздоровлення за 2020 і 2021 роки з урахуванням розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 і 01.01.2021, відповідно до вимог статей 9, 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень Постанови №704 в попередній (первісній) редакції;
- зобов'язати Українсько-військову медичну академію перерахувати і виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і допомогу на оздоровлення за 2020 і 2021 роки з урахуванням розміру грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 і 01.01.2021, відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням положень Постанови № 704 в попередній (первісній) редакції і здійснених виплат.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2022 повернуто ОСОБА_1 позовну заяву у зв'язку з неусуненням її недоліків, визначених в ухвалі від 24.10.2022, а саме - ненаданням документу про сплату судового збору, а також пропуском останнім місячного строку звернення до суду. Крім того, суд підкреслив, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пільга із сплати судового збору поширюється на випадки звернення до суду з позовами осіб, які мають статус військовослужбовців, а приписи ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у чинній редакції не містять норм щодо наявності в особи права на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що виплата матеріального забезпечення пов'язана з виконанням військовослужбовцем військового обов'язку, а тому ОСОБА_1 має право на звільнення від сплати судового збору як на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», так і відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 5 цього ж Закону, що не було враховано судом першої інстанції. Окремо зауважує, що Позивач як учасник бой ових дій звільнений від сплати судового збору ще й згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Наголошує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у попередній редакції, оскільки тримісячний строк звернення до суду має застосовуватися з 19.10.2022. При цьому, за твердженням скаржника, саме норми ст. 233 КЗпП України є спеціальними до цих правовідносин, а не положення ст. 122 КАС України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду 15.12.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 24.10.2022 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав ненадання документа про сплату судового збору, а також пропуску місячного строку звернення до суду з цим позовом.
Спосіб усунення недоліків було визначено судом першої інстанції шляхом:
- надання документу про сплату судового збору у розмірі 992,40 грн;
- необхідністю подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
Згаданою ухвалою надано строк для усунення визначених у судовому рішенні недоліків - десять днів з моменту отримання копії ухвали, яку отримано Позивачем 31.10.2022 (а.с. 14).
11.11.2022 судом першої інстанції отримано заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, в якій останній зазначив, що останній звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а оскільки одноразові додаткові види грошового забезпечення є частиною грошового забезпечення, тобто заробітної плати, то встановлені ст. 122 КАС України строки звернення до суду із такими позовними вимогами на них не поширюються (а.с. 15-16).
Ухвалою від 15.11.2022 суд першої інстанції повернув позовну заяву з посиланням на те, що вимоги ухвали від 24.10.2022 виконані не були, оскільки за правилами п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються лише особи, які на час звернення до суду мають статус військовослужбовця, строк звернення до суду із цим позовом складає один місяць згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, а посилання Позивача на ч. 2 ст. 233 КЗпП України є помилковим, оскільки вона викладена в іншій редакції.
Однак з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк.
Як було встановлено вище, одним з недоліків позовної заяви судом першої інстанції було визначено її невідповідність вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Як зазначив суд першої інстанції, на момент звернення до суду із цим позовом ОСОБА_1 не мав статусу військовослужбовця, оскільки наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 27.11.2020 №408 був звільнений з військовою служби, а відтак можливість звільнення останнього від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» була відсутня.
І хоча висновки суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин п. 12 ч. 1 ст. 5 указаного Закону є правильними, оскільки ця норма передбачає звільнення від сплати судового збору військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків, останній при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не врахував такого.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору визначено бездіяльність Академії з не нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і допомоги на оздоровлення за 2020 і 2021 роки з урахуванням розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 і 01.01.2021, а також зобов'язання Відповідача перерахувати і виплатити Позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і допомогу на оздоровлення за 2020 і 2021 роки з урахуванням розміру грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 і 01.01.2021.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового
Із змісту пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, вбачається, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Крім того, аналіз приписів розділу XXIII «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» та розділу XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» згаданого вище Порядку №260 дають підстави стверджувати, що ці види допомог належать до одноразових видів грошового забезпечення, а відтак є його частиною, тобто частиною заробітної плати військовослужбовця.
Колегія суддів наголошує, що згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці про захист заробітної плати №95 термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.
Таким чином, на переконання колегії суддів, позовні вимоги, пов'язані з виплатою не у повному обсязі грошового забезпечення, не є предметом справляння судового збору згідно Закону України «Про судовий збір», оскільки суми таких фактично входять до структури заробітної плати та підлягають виплаті в загальному порядку.
Отже, суд першої інстанції не врахував суть цього спору, зокрема, що він стосується заробітної плати Позивача, що в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» надає йому можливість звернутися за захистом своїх прав без сплати судового збору.
Аналогічна позиція щодо застосування наведеного вище положення Закону України «Про судовий збір» висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.05.2022 у справі № 240/31553/21, від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.04.2022 у справі № 120/8017/21-а, від 11.11.2021 у справі № 640/32769/20.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що хоча ні у позовній заяві, ні у заяві про усунення недоліків позовної заяви Позивач не посилався на положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» в якості підстави для звільнення від його сплати, суд першої інстанції, виходячи з суті і змісту позовних вимог, не був позбавлений самостійно застосувати до спірних правовідносин правильні норми Закону України «Про судовий збір».
У свою чергу суд апеляційної інстанції відхиляє посилання Апелянта на те, що останній звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, оскільки матеріали справи не містять доказів, що копія доданого до апеляційної скарги посвідчення серії НОМЕР_1 надавалася до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду із цим позовом, судова колегія з урахуванням доводів апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити таке.
Повертаючи позовну заяву з підстав пропуску Позивачем місячного строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначив, що лише вимоги про стягнення належної заробітної плати не обмежуються строком звернення до суду, а відтак, оскільки заявлені позовні вимоги до таких не належать, а про виплату не у повному обсязі допомог останній повинен був дізнатися у 2020 та 2021 роках, то звернення до суду із цим позовом 18.10.2022 мало місце поза межами встановлених п. 5 ст. 122 КАС України строків.
Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
За правилами п. п. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, яка була чинною до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті Суд зауважує, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Отже, зважаючи на те, що, як було встановлено раніше, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і матеріальна допомога на оздоровлення є частиною грошового забезпечення, тобто заробітної плати військовослужбовця, то висновки суду першої інстанції про поширення на спірні правовідносин положень ч. 5 ст. 122 КАС України є помилковими та такими, що йдуть у розріз з нормами ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Судовою колегією такою враховується, що, починаючи з 19.07.2022, частина 2 статті 233 КЗпП України викладена у наступній редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
У розрізі наведеного судовою колегією враховується, що, як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звільнено з військової служби 27.11.2020, тобто до набрання чинності Законом України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, оскільки із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 18.10.2022, тобто у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то ним дотриманий процесуальний строк звернення до суду з позовною заявою, встановлений після 19.07.2022.
Судовою колегією враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Із змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо випливає, що доступність правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід'ємне право особи на доступ до суду.
У рішеннях від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.
Отже, системний аналіз положень Конвенції, практики Європейського суду з прав людини та національного законодавства, а також встановлені вище обставини неможливості повернення позовної заяви з підстав ненадання документа про сплату судового збору, оскільки за приписами п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Позивач звільнений від сплати судового збору, а також з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, а не приписи ч. 5 ст. 122 КАС України, дають обґрунтовані передумови стверджувати, що помилково постановлена оскаржувана ухвала зумовила утворення перешкод особі у доступі до правосуддя, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви було порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. З дня початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд невідкладно передає справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, до Київського міського окружного адміністративного суду.
Оскільки на час прийняття цієї постанови Київський міський окружний адміністративний суд не утворений, то справа підлягає направленню на продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Керуючись ст. ст. 169, 242-244, 250, 308, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2022 року - скасувати.
Справу направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Бєлова
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови складено та підписано 27 грудня 2022 року.