Справа № 420/15206/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні, а саме невиплату на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за час проходження військової служби у 2021-2022 роках.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 29.11.2021 р. по 13.06.2022 р. проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 та є матір'ю чотирьох неповнолітніх дітей, у зв'язку з чим відповідно cт.19 Закону України "Про відпустки" має право до додаткову соціальну відпустку, яка нею не використовувалась під час проходження служби. Однак всупереч вимогам ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" відповідачем не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за 2020-2021 роки. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років за період з 2021 року по 2022 рік, порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист.
Ухвалою від 24.10.2022 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
14.11.2022 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частиною першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами. Частиною вісімнадцять статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення не більш, як на 10 календарних днів. Водночас, частиною дев'ятнадцятою цієї статті визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю і пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком ВЛК, припиняється. Таким чином зупинення на певний період надання інших відпусток, на думку відповідача, виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки.
16.11.2022 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої підтримує вказані у позові аргументи.
Положеннями ст.258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України та є матір'ю п'ятьох дітей, чотирьом з яких не виповнилося 15 років, а саме:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом ДРАЦС по м.Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом ДРАЦС по м.Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом ДРАЦС по м.Мелітополю реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції у Запорізькій області;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , виданим Мелітопольським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.
Посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим Управлінням соцзахисту населення Мелітопольської міської ради 14.08.2018 р. підтверджено статус ОСОБА_1 як багатодітної матері.
За період з 2021 року по 2022 рік ОСОБА_1 не мала можливості скористатись своїм правом на додаткову соціальну відпустку через встановлення особливого періоду в країні, що вказує позивач та не заперечується відповідачем.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 13.06.2022 р. № 30-ПС бухгалтера (2 категорії) фінансово-економічної служби управління військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через такі сімейні обставини та інші поважні причини).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.06.2022 р. № 140 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, а також проведено остаточний розрахунок, з якого вбачається відсутність компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2021-2022 роки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки", як жінці, що працює та має двох та більше дітей віком до 15 років.
Не погодившись з таким рішенням, 13.06.2022 р. ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо виплати їй вказаної грошової компенсації, встановленої ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки".
У зв'язку з відсутністю відповіді на своє звернення, позивач через свого представника повторно звернулася до командування військової частини НОМЕР_1 із відповідно заявою.
Листом від 31.08.2022 р. № 480 відповідач надав запитувані документи та щодо надання компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку повідомив, що при звільненні ОСОБА_1 компенсовано дні невикористаної щорічної відпустки у сумі 5799395 грн.
Вважаючи такі дії відповідача щодо не проведення з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2021-2022 роки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки", як жінці, що працює та має двох та більше дітей віком до 15 років протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.09.1991 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно частини 1 статті 9 вищевказаного Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Нормами частини 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У відповідності до пункту 5 частини 12 статті 10 Закону № 504/96-ВР щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Частиною 1 статті 19 Закону № 504/96-ВР визначено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 має чотирьох неповнолітніх дітей віком до 15 років, тому окрім основної щорічної відпустки, вона відповідно до статті 19 Закону № 504/96-ВР має право на додаткову відпустку як матір двох і більше дітей віком до 15 років (тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів).
Водночас, положеннями пунктами 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції дату звільнення позивача) закріплено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
У розумінні абзацу 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 р. № 389-VIII встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст.1 Закону).
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 р. № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.03.2022 р. № 2119-ІХ, зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 р. № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.04.2022 р. № 2212-ІХ, зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 р. № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 22.05.2022 р. № 2263-IX, зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 р. № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.08.2022 р. № 2500-IX, зокрема, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 р. № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, тобто до 19 лютого 2023 року.
Пунктами 18, 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції дату звільнення позивача) передбачено, що особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 19 Закону №504/96-ВР.
Вказана позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону № 504/96-ВР.
Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Водночас, дослідивши матеріали адміністративної справи та враховуючи правові норми, що регулюють правовідносини, щодо яких виник спір між сторонами, суд вважає, що не вправі перебирати на себе функцію обрахунку кількості днів додаткової відпустки, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача, який зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок при звільненні та виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Таким чином, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні, а саме невиплату на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021-2022 роки.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами частини 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач від сплати судового збору звільнена, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання за довідкою ВПО: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) щодо не проведення із ОСОБА_1 (місце проживання за довідкою ВПО: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) своєчасного розрахунку при звільненні, а саме невиплату на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як матері дітей до 15 років за час проходження військової служби у 2021-2022 роках.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання за довідкою ВПО: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_7 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021-2022 роки.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко
кат. 106000000