Справа № 761/22073/22
Провадження № 1-кс/761/12245/2022
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2022 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 32019000000000004 за ч. 3 ст. 212 КК України,
УСТАНОВИВ:
До Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту грошових коштів, що належать ОСОБА_5 , звернувся його представник ОСОБА_4 ..
На обґрунтування клопотання його ініціатор зазначив, що детективами Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 32019100000000192 від 01.03.2021, у якому рішенням слідчого судді від 18.04.2019 (справа № 755/4883/19) задоволене клопотання прокурора відділу прокуратури м. Києва, на вилучені 09.04.2019 під час обшуку автомобіля «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 , грошові кошти у сумі 353 657 грн., що належать ОСОБА_5 , накладений арешт.
У подальшому, рішенням прокурора від 096.07.2022 кримінальне провадження № 32019100000000192об'єднане з матеріалами кримінального провадження № 32019000000000004, під номером останнього.
Вважаючи застосований 19.04.2019 захід забезпечення кримінального провадження таким, що втратив свою актуальність, оскільки грошові кошти належать ОСОБА_5 на законних підставах, останній відношення до вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 212 КК України не має, тому арештоване майно не може бути речовим доказом у кримінальному провадженні та підлягає поверненню.
У судовому засіданні представник власника майна клопотання підтримав та просив задовольнити з наведених у ньому підстав.
Прокурор відділу прокуратури м. Києва до суду не прибув.
Слідчий суддя, заслухавши аргументи ініціатора клопотання, дослідивши надані документи, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
У рішенні «Смірнов проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що найбільш важлива вимога ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-який акт втручання державного органу у здійснення права на безперешкодне користування своїм майном повинен бути законним.
У практиці ЄСПЛ неодноразово зазначалось, що таке втручання держави у права особи повинно здійснюватися на підставі закону.
Крім того, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
У силу ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України до завдань кримінального провадження з-поміж іншого віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
У контексті клопотання, що розглядається слідчим суддею, має бути надана оцінка правомірності обмеження власника можливості реалізації ним права власності.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У силу ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв'язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Рішенням слідчого судді від 18.04.2019 (справа № 755/4883/19) накладений арешт на грошові кошти ОСОБА_5 у сумі 353 657 грн, що вилучені 09.04.2019 під час обшуку автомобіля «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 , оскільки ці кошти вважалися доказом у кримінальному провадженні.
У той же час, на день розгляду клопотання про скасування арешту майна стороною обвинувачення не надано доказів, що власник грошових коштів ОСОБА_5 причетний до вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 212 КК України та грошові кошти здобуті злочинним шляхом, тобто внаслідок умисного ухилення від сплати податків та зборів.
Також, слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження. Відповідно, зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи на обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи к тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК.
У силу ст. 98 КПК до речових доказів кримінальний процесуальний закон відносить серед іншого об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення або набуті протиправним шляхом.
Водночас, як зазначено вище слідчому судді не надано даних на підтвердження того, що грошові кошти ОСОБА_5 відповідають вимогам ст.98 КПК України.
Викладені обставини свідчать, що ризики, які стали підставою для арешту грошових коштів, на час розгляду клопотання про скасування арешту майна відпали, що обґрунтовано матеріалами, доданими до клопотання.
Виходячи з того, що стороною не спростовані аргументи ініціатора клопотання про те, що піддане арешту майно має законне походження, а також відсутні інші ознаки для віднесення його до речових доказів, застосування щодо нього зазначеного заходу забезпечення не відповідає положенням ст. 170 КПК.
Також, враховуючи тривалість досудового розслідування, ненадання стороною обвинувачення на день розгляду клопотання про скасування арешту належних і допустимих доказів того, що грошові кошти, вилучені під час обшуку, мають кримінально протиправне джерело, подальше перебування їх під контролем органу досудового розслідування, не відповідає завданням, визначеним ч. 3 ст.132 КПК.
Зазначене приводить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання.
Приймаючи до уваги вищенаведене, керуючись ст. 7, 9, 132, 170, 174 КПК України, слідчий суддя
УХВАЛИВ:
Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 18.04.2019 (справа № 755/4883/19) у кримінальному провадженні № 32019000000000004 за ч. 3 ст. 212 КК Українина грошові кошти ОСОБА_5 у сумі 353 657 грн., вилучені 09.04.2019 під час обшуку автомобіля «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1