Справа № 372/2544/22
Провадження 1-кс-1010/22
ухвала
Іменем України
19 грудня 2022 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про накладення арешту,
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотання про арешт майна. На обґрунтування клопотання зазначила, що СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022112340000121, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190, ч.4 ст. 358, ч.1 ст. 358 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що 22.07.2021 невстановлені особи, діючи умисно, шляхом обману, незаконно заволоділи житловим будинком площею 55,7 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належав померлому ОСОБА_4 шляхом реєстрації права власності у державного реєстратора Богуславської міської ради Обухівського району Київської області на підставі договору купівлі-продажу 2012 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу серії ВРІ № 139076 від 06.03.2012, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу за реєстровим № 438, ОСОБА_5 придбав будинок за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до договору проживав за адресою: АДРЕСА_2 .
Проте, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до актових записів цивільного стану 31.03.1972 ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 . Проте, в договорі купівлі-продажу будинку серії ВРІ № 139076 від 06.03.2012, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу за реєстровим № 438, відомості про письмову згоду дружини ОСОБА_4 на укладення договору відсутні.
Відповідно до актових записів цивільного стану 09.12.2011 ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_7 . Проте, в договорі купівлі-продажу будинку серії ВРІ № 139076 від 06.03.2012, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу за реєстровим № 438, відомості про письмову згоду дружини ОСОБА_5 на укладення договору відсутні.
Відповідно до актового запису про смерть № 20 від 31.08.2020 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Трилісся, Фастівського району, Київської області.
В той же час, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухомість право власності на вказаний будинок за ОСОБА_5 зареєстровано 22.07.2021 державним реєстратором виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області під № 59416942, тобто через 9 років після укладення договору та через 1 рік після смерті законного власника ОСОБА_4 .
Відповідно до висновку судової технічної експертизи документа №СЕ-19/111-22/47320-ДД встановлено, що спеціальний бланк нотаріальних документів договору купівлі-продажу будинку від 06.03.2012 серія ВРІ 139076 не відповідає аналогічним бланкам документів, які знаходяться в офіційному обігу на території України. Крім того, відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи №СЕ-19/111-22/46747-ПЧ підпис у вказаному договорі у графі покупець виконано не ОСОБА_5 .
При реєстрації права власності, окрім договору купівлі-продажу, використано довідку на ім'я ОСОБА_5 від 17.03.2021 № 1501/10, яка видана начальником КП «БТІ Києво-Святошинської районної ради Київської області» ОСОБА_8 та підготовлена виконавцем ОСОБА_9 , відповідно до якої за архівними даними БІ станом на 17.03.2021 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_5 . Проте, проведеним тимчасовим доступом у БТІ встановлено, що вказана довідка не видалась.
В подальшому відповідно до договору купівлі-продажу від 26.10.2021 за реєстровим № 1338, який посвідчено приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_5 , від імені якого діяв на підставі довіреності від 31.07.2021 ОСОБА_10 , продав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_11 .
Відповідно до абз. 3 п. 1 вказаного договору житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,2311 га із кадастровим номером 32222486201:01:021:5442.
Допитаний свідок ОСОБА_5 показав, що з ОСОБА_11 та ОСОБА_4 він не знайомий, ніяких договорів з вказаними особами не укладав, довіреності нікому на надавав. Факт того, що він був власником приватного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , заперечує, будь-яких договорів про його купівлю або продаж не підписував. Також зазначив, що не відвідував у 2012 році Автономну Республіку Крим та м. Севастополь, тому не міг підписувати будь-які документи у приватного нотаріуса в м. Севастополі.
Таким чином, вказане нерухоме майно незаконно вибуло із власності ОСОБА_4 та в подальшому було незаконно відчужено третім особам.Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 32222486201:01:021:5442 в реєстрі відсутні. Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель документація, на підставі якої було внесені відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку відсутня в порушення вимог законодавства та розробником не передавалась.Відповідно до поземельної книги на земельну ділянку із кадастровим номером 32222486201:01:021:5442, на якій розташований житловий будинок ОСОБА_4 , відомості до ДЗК внесені 21.09.2021 на підставі звернення ОСОБА_5 , розробником документації із землеустрою зазначено ДП «Науково-дослідний інститут землеустрою». Відповідно до інформації ДП «Науково-дослідний інститут землеустрою» розробку проекту землеустрою на земельну ділянку 32222486201:01:021:5442 не завершено, у матеріалах відсутні відомості про оплату договору розробки технічної документації, розробка проекту землеустрою проводилась за заявою ОСОБА_5 , протею відповідно до матеріалів технічної документації, будь-яких документів про право власності на земельну ділянку не подано.
Вказане нерухоме майно, а саме житловий будинок площею 55,7 кв.м та земельна ділянка із кадастровим номером 32222486201:01:021:5442, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , є предметом злочину в кримінальному провадженні, а також може бути використано для забезпечення можливого цивільного позову та зберігатися до набрання законної сили судовим рішенням по вказаним речовим доказам у кримінальному провадженні.
На теперішній час в ході досудового розслідування не встановлено родичів померлого ОСОБА_4 , які б могли бути визнані потерпілими, у звязку із чим для забезпечення в подальшому прав потерпілих на відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, виникла необхідність у накладенні арешту земельну ділянку із кадастровим номером 32222486201:01:021:5442, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з метою попередження подальшого відчуження, виникла необхідність у накладенні арешту на це майно, тому прокурор звернулась до суду з даним клопотанням.
Прокурор Обухівської окружної прокуратури в Київській області ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, в клопотанні просила розглянути його без участі слідчого та прокурора, вимоги клопотання підтримує в повному обсязі, також просила не здійснювати фіксацію судового засідання за допомогою технічних засобів.
Власники майна в судове засідання не з'явились, причини неявки суд не повідомили.
Згідно ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи, що сторони в судове засідання не з'явилися, на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Дослідивши матеріали справи, вважаю клопотання таким, що не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що СВ Обухівського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022112340000121 від 11.07.2022 за ч. 3 ст. 190, ч.4 ст. 358, ч.1 ст. 358 КК України.
30.08.2022 винесено постанову про визнання речовими доказами житлового будинку площею 55,7 кв.м та земельної ділянки із кадастровим номером 32222486201:01:021:5442, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України. Частиною 1 ст. 131 КПК України встановлено, що заходи кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов'язує необхідність у накладенні такого арешту, з метою збереження речових доказів.
Згідно положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Прокурор в клопотанні зазначив, що метою арешту вищезазначеного нерухомо майна є збереження його як речового доказу, яке було визнано речовим доказом 30.08.2022 року, проте відповідних доказів на підтвердження необхідності накладення арешту не надавав. Крім того, прокурор просить накласти арешт на вказане у клопотанні майно, особи яка не має процесуального статусу у кримінальному провадженні, також прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно.
Згідно п. 5 ч. 1,2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
За таких обставин у слідчого судді відсутні законні підстави для задоволенню клопотання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.171,172,173 КПК України, суд,,-
УХВАЛИВ:
У задоволені клопотання прокурора Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 про накладення арешту, відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1