Справа № 487/3387/22
Провадження № 2/487/1862/22
РІШЕННЯ
Іменем України
(заочне)
12.12.2022 м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Карташевої Т.А., за участю секретаря Верби О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Заводського районного суду міста Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд розірвати шлюб, укладений між сторонами, свідоцтво про шлюб видано Центральним районним у місті Миколаєві відділом ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області 11.07.2019 року; стягнути з відповідача судові витрати в сумі 4766 грн, з них: 3000 грн - витрати на правову допомогу, 1020 грн - сплата державного мита, 746 грн - оплата за дублікат свідоцтва про шлюбу.
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що з 11.07.2019 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який зареєстровано Центральним районним у місті Миколаєві відділом ДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області.
Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на те, що з вересня 2021 року з відповідачем припиненні шлюбі відносини, збереження сім'ї не можливо, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.
Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з'явилася, представник позивача надав до суду заяву, в якій просив розглянути позов за відсутності позивача та його представника, на задоволенні позову наполягав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив до суду не надав, у зв'язку з чим справа розглядалась відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
У відповідності до ч.1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно ч.2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Відповідно до ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно ч.1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Як вбачається зі змісту ч.3 та ч.4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч.3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Судом встановлено, що 11.07.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №411.
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З вересня 2021 року шлюбні відносити між подружжям фактично припинено, з цього часу вони не ведуть спільного господарства.
Подальше примирення і збереження шлюбу є неможливим, так як суперечить інтересам сторін.
Згідно ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
За такого, враховуючи що шлюб між сторонами існує лише формально, а фактичні шлюбні відносини між ними припинені, беручи до уваги небажання позивача відновлювати шлюбні відносини, суд вважає, що їх сім'я розпалася остаточно і зберегти її неможливо, тому згідно зі ст. ст. 110, 112 СК України позов підлягає задоволенню.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача заявленої суми судових витрат, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивач просила стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1020 грн.
Так, позивачем до позову додано квитанцію №10 від 02.11.2022 року, зі змісту якої слідує, що остання за подання до суду позову сплатила суму судового збору у розмірі 992,40 грн, а також квитанцію про сплату коштів в сумі 28,00 грн, де зазначено платником - позивача ОСОБА_1 , призначення платежу - оплата комісії зг. тарифів банку за прийом платежів.
Вирішуючи дане питання, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 992,40 грн, а не заявлений позивачем розмір в сумі 1020 грн, оскільки надана квитанція про сплату коштів в сумі 28,00 грн, як оплата комісії за прийом платежів не є належним доказом витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Крім того, позивач просила стягнути з відповідача витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Наданими позивачем доказами підтверджено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також розумність та співмірність таких витрат.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
При цьому, законодавство не наводить форму та вимоги до документа, який підтверджує факт сплати клієнтом адвокатського гонорару.
В матеріалах справи наявний ордер про надання правової допомоги адвокатом Біловим І.В. Шамраєвій А.В.
Відповідно до прибуткового касового ордеру №80 від 30.10.2022 року від ОСОБА_1 адвокатом Біловим І.В. прийнято оплату за договором про надання юридичних послуг №17 від 30.10.2022 р. в сумі 3000 грн. Вказана сума також підтверджена актом виконаних робіт згідно договору про правову допомогу №17 від 30.10.2022 року, а також детальним описом робіт згідно зазначеного договору про правову допомогу, датований 09.11.2022 року.
А за такого, суд вважає, що матеріали справи містять достатні докази понесення позивачем витрат на правову допомогу, реальність таких витрат та співмірність виконаній адвокатом роботи, які підлягають стягненню з відповідача в сумі 3000 грн.
Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути із відповідача понесені нею судові витрати, пов'язані із розглядом справи, зокрема, оплатою за дублікат свідоцтва про шлюб.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Як вбачається з наявного у справі доказу, як на витрати по оплату за дублікат свідоцтва про шлюб, позивач надав до суду копію чеку №2399від 02.11.2022 про сплату коштів в сумі 732,00 грн та комісії 14,64 грн на рахунок Південного міжрегіонального управління юстиції.
Разом з тим, з огляду на зміст наведеної норми статті 84 ЦПК України, наданий позивачем чек не можна вважати документом, який свідчить про витребування доказів, оскільки таке витребування не здійснювалося судом в ході розгляду справи, а тому наданий документ не можна вважати належним доказом витрат, про які зазначає позивач.
Враховуючи викладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стяганню судові витрати в сумі 3992,40 грн, з них: 992,40 грн - сума сплаченого судового збору, 3000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 13, 89, 133, 141, 259, 265, 268, 279, 280-282, 353-354ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.
Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований Центральним районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №411, розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3992,40 грн., з них: 992,40 грн - сума сплаченого судового збору, 3000 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 12.12.2022.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РКОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя Т.А. Карташева