Ухвала
Іменем України
12 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 373/272/21
провадження № 61-11747ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу адвоката Гори Романа Михайловича в інтересах ОСОБА_1 напостанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Переяславської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Рішенням від 20 серпня 2021 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області у позові відмовив.
У серпні 2021 року Гора Р. М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про стягнення на користь відповідача 55 000,00 грн витрат на правову допомогу, 3 390,18 грн на переклад додатків до відзиву на українську мову, а також 522,10 грн судового збору.
Додатковим рішенням від 17 січня 2022 року Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області заяву про стягнення судових витрат задовольнив частково.
Стягнув 28 000,00 грн з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні іншої частини вимог відмовив.
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області додаткове рішення від 17 січня 2022 року мотивував тим, що заява про стягнення судових витрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 28 000,00 грн з огляду на невелику складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а також те, що на утриманні ОСОБА_2 перебуває малолітня донька, на користь якої ОСОБА_1 у добровільному порядку сплатив 84 622,50 грн заборгованості зі сплати аліментів.
Постановою від 26 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу задовольнив частково.
Додаткове рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 17 січня 2022 року змінив.
Зменшив суму витрат на відшкодування правничої допомоги стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 із 28 000,00 грн до 2 000,00 грн.
У листопаді 2022 рокуадвокат Гора Р. М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року.
Підставами касаційного оскарження адвокат Гора Р. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 зазначив неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 137 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18, від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 284/1030/20.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суд апеляційної інстанції встановив, що 02 червня 2021 року адвокат Гора Р. М. та Христич Д. П. уклали договір № 02/06/21-1 про надання правничої допомоги.
Відповідно до пункту 4.2 цього договору, гонорар адвоката визначається у додаткових угодах та відповідно до запитів клієнта сплачується не пізніше 3 (трьох) днів з моменту укладення договору.
Вартість правничої допомоги адвоката становить 2 000,00 грн за 1 (одну) годину роботи.
Відповідно до пункту 4.3 цього договору, вартість правничої допомоги адвоката, що полягає в участі адвоката в судовому засіданні становить 1 000,00 грн за 1 (одну) годину роботи
У пункті 2 додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги № 02/06/21-1 від 02 червня 2021 року сторони погодили, що вартість послуг (гонорар) за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції становить 55 000,00 грн.
Акт про надані послуги містить детальний опис виконаних робіт, вартість яких становить 55 000,00 грн.
Відповідно до довідок від 02 та 15 червня 2021 року ОСОБА_1 передав адвокату Горі Р. М. гонорари на загальну суму 54 400,00 грн за отримання правничої допомоги.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Також статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Постановою від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд виснував, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16-ц.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною першою статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).
Підставами касаційного оскарження Гора Р. М. , який діє в інтересах ОСОБА_1 зазначив неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 137 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18, від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 284/1030/20.
У постанові від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції стосовно часткового задоволення заяви особи про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у цій адміністративній справі обґрунтувавши відсутністю документального підтвердження того, що кошти особа сплатила за надання його представником правової допомоги саме в цій справі.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах від 13 січня 2021 року року у справі № 596/2305/18, від 06 липня 2022 року у справі № 546/338/20 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 750/2055/20 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 284/1030/20 Верховний Суд виклав висновок, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, а також взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості правильно та обґрунтовано виходив з того, що стягнута судом першої інстанції сума в розмірі 28 000,00 грн є необґрунтованою та неспівмірною зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та не відповідає значенням справи для сторони позивача.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновкам Верховного Суду викладеним у постановах, зазначених заявником як приклад неоднакового застосування норм права у цій справі.
Також суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що спір між сторонами виник з питання позбавлення відповідача батьківства стосовно його малолітньої доньки, на утримання якої з нього рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 14 липня 2014 року стягнуто аліменти в розмірі 1 000,00 грн щомісячно, а відповідно до висновку органу опіки і піклування Переяславської міської ради від 15 вересня 2020 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , у нього наявна заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 75 235,00 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення місцевого суду від 17 січня 2022 року підлягає зміні, шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з 28 000,00 грн до 2 000,00 грн.
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦПК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Зі змісту касаційної скарги та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, а Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судового рішення, що оскаржене, відсутні.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Гори Романа Михайловича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Переяславської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська