Номер провадження: 22-ц/813/8317/22
Справа № 522/16125/21
Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.
Доповідач Полікарпова О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі
головуючого Полікарпової О.М.,
суддів: Базіль Л.В., Воронцової Л.П.,
за участю секретаря Кузьміч Г.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Прилепського Івана Анатолійовича, який діє від імені ОСОБА_1 , та представника Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” Белякової Євгенії Олександрівни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності», третя особа з боку відповідача, яка не заявляє самостійних позовних вимог - генеральний директор Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» Кудін Андрій Вячеславович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановив
У серпні 2021 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона з квітня 2020 року працювала на посаді професіонала з інтелектуальної власності відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів відділення розвитку відносин у сфері інтелектуальної власності Державного підприємства ”Український інститут інтелектуальної власності“ (далі ДП ”Український інститут інтелектуальної власності“, Укрпатент). На підставі наказу генерального директора Укрпатенту від 30.06.2021 року № 219-п була звільнена з вказаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників.
Таке її звільнення з роботи було здійснено відповідачем за відсутністю фактичного скорочення чисельності та штату працівників, без надання їй пропозиції щодо переведення на іншу посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду роботи і без отримання її відмови від переведення, за наявністю у неї переважного права на залишення на роботі, а також без завчасного за 2 місяці попередження її про наступне звільнення. У день звільнення їй не було видано трудову книжку та копію наказу про звільнення.
Оскільки звільнення з роботи відбулося з чисельними порушеннями трудового законодавства та без дотримання порядку, встановленого КЗпП України, і саме внаслідок цього були істотно порушені її трудові права та законні інтереси, позивачка у позовній заяві просила скасувати наказ відповідача від 30.06.2021 року №219-п про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату і чисельності працівників та поновити її на роботі, на посаді, яку вона обіймала; стягнути з відповідача на її користь 37 549,64 гривень як середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 року по 27.08.2021 року та 20 000 гривень на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати по справі.
У заяві від 25.07.2022 року представник позивачки збільшив позовні вимоги в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу та просив стягнути з відповідача за період з 01.07.2021 по 25.07.2022 252 489, 90 грн.
Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ ДП “Український інститут інтелектуальної власності” від 30.06.2021 року № 219-п про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату і чисельності працівників та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді професіонала з інтелектуальної власності відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності”.
Стягнуто з ДП “Український інститут інтелектуальної власності” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 року по 25.07.2022 року у розмірі 176 095,52 гривень.
Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача відбулася ліквідація структурного підрозділу, що не є ліквідацією підприємства. За таких обставин звільнення працівників мало відбуватися з підстав скорочення чисельності або штату працівників і воно повинно здійснюватись із дотриманням вимог ч.2 ст.40, ст.42, 43, 49-2 КЗпП України. Оскільки такі вимоги відповідачем дотримані не були, позивачка підлягає поновленню на роботі із виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначене рішення оскаржили обидві сторони.
Адвокат Прилепський І.А., який діє від імені ОСОБА_1 , не погоджуючись із наведеним рішенням в частині розміру стягнутого з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 року по 27.08.2021 року просив його змінити, збільшивши суму належної позивачці виплати до 252 489,90 грн.
Це ж рішення в частині відмови у вимогах позивачки про стягнення моральної шкоди просив скасувати та увалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки 20 000 грн.
Також просив стягнути з відповідача понесені позивачкою судові витрати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що при розрахунку середнього заробітку позивачки судом було допущено помилку у кількості робочих днів у квітні-травні 2021 року, які є вихідними даними для обрахування середньоденного заробітку. Оскільки фактично за період вимушеного прогулу позивачкою було втрачено заробіток у розмірі 255 337, 28 грн., що перевищує розмір заявлених нею вимог, просив суд стягнути його у межах заявлених вимог. Також судом залишено поза увагою очевидність факту заподіяння позивачці моральної шкоди протиправними діями відповідача. При цьому КЗпП не містить жодних обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників.
Представник ДП “Український інститут інтелектуальної власності” Белякова Є.О., не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, просила його скасувати у частині поновлення позивачки на роботі та відмовити у задоволенні цих позовних вимог.
Акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що в Укрпатенті відбулись зміни в організації виробництва і праці, що мало наслідком скорочення штату працівників та звільнення всіх працівників відділу, в якому працювала позивачка. Вважає доведеною належними доказами ту обставину, що позивачка була завчасно повідомлена про майбутнє звільнення і на час такого повідомлення в Укрпатенті були відсутні вакантні посади.
Скаржник вважає хибним висновок суду про те, що зміни в організації виробництва мали наслідком лише зміну організаційно-правової форми відповідного відділу, оскільки фактично відбулась ліквідація усіх посад відділу, в якому працювала позивачка. Ця обставина звільняє роботодавця від обов'язку з'ясовувати наявність у неї переважного права залишення на роботі. Отже, на його думку, судом першої інстанції було безпідставно ототожнено поняття переважне право на працевлаштування на роботу та переважне право на залишення на роботі.
20 жовтня 2022 року на електрону адресу апеляційного суду від адвоката Прилепського І.А, який діє від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу Укрпатенту, в якій він доводи апеляційної скарги представника відповідача не визнає і, крім зазначеного у позовній заяві, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що після скорочення чисельності та штату працівників Укрпатенту у штатному розписі, який був введений з 01.07.2021 року, залишились посади професіоналів з інтелектуальної власності, на які були призначені як особи, які у відділі не працювали, так і працівники ліквідованого відділу, без врахування рівня їх освіти, кваліфікації та досвіду. Просив залишити апеляційну скаргу Укрпатенту без задоволення.
27 жовтня 2022 року на електрону пошту та засобами поштового зв'язку до апеляційного суду представником Укрпатенту було направлено відзив на апеляційну скаргу адвоката Прилепського І.А, який діє від імені ОСОБА_1 , у якій представник відповідача зазначив, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з того, що при розгляді справи в суді першої інстанції представником відповідача було вказано на те, що кількість днів вимушеного прогулу позивачкою підраховано неправильно, у зв'язку з чим суд першої інстанції самостійно обрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який склав 176 095, 52 грн. Щодо позовної вимоги про відшкодування позивачці моральної шкоди, зазначає, що належних доказів її заподіяння нею надано не було.
04 грудня 2022 року новим представником Укрпатенту Торшиним І.М. було подано клопотання по розгляд справи без його участі.
Адвокат Прилепський І.А., будучи належним чином сповіщеним про розгляд справи, до суду апеляційної інстанції не з'явився.
14 грудня 2022 року на електрону пошту апеляційного суду від адвоката Прилепського І.А, який діє від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи у якості доказів попередження від 30.04.2021 року №Вн-1377/2021 про звільнення професіонала з інтелектуальної власності відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” ОСОБА_2 та копію наказу від 29.06.21 №197-п щодо її переведення на цю ж саме посаду у новостворений підрозділ, що на його переконання, підтверджує те, що окремі працівники, які обіймали таку ж посаду, як і позивачка, не були звільнені у зв'язку з ліквідацією структурного підрозділу, а були переведені у новий відділ ще до його створення, а саме 29.06.2021 року.
Протокольною ухвалою апеляційного суду від 19.12.2022 року було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, як такого, що подане з порушеннями норм ЦПК України.
Оскільки явка до апеляційного суду не є обов'язковою, апеляційний суд приходить до висновку про те, що перешкоди для розгляду справи відсутні (ст. 8, ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 361 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга адвоката Прилепського І.А., який діє від імені ОСОБА_1 , є обґрунтованою та частково підлягає задоволенню, а апеляційна скарга представника ДП “Український інститут інтелектуальної власності” Белякової Є.О. задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2020 року працювала на посаді професіонала з інтелектуальної власності відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів відділення розвитку відносин у сфері інтелектуальної власності Укрпатенту.
На підставі наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 23 лютого 2021 року № 362 затверджено нову редакцію статуту ДП «Український інститут інтелектуальної власності».
Відповідно до пункту 7.4. статуту генеральний директор ДП «Український інститут інтелектуальної власності», крім іншого, визначає та затверджує організаційну структуру підприємства та внесення змін до неї за погодженням з Уповноваженим органом управління.
У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та погодженням 01 березня 2021 року Уповноваженим органом - Мінекономіки нової організаційної структури ДП «Український інститут інтелектуальної власності», наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 23 березня 2021 року № 33-Н/2021 «Про введення в дію організаційної структури та надання пропозицій щодо штатного розпису» введено в дію з 01 липня 2021 року нову організаційну структуру ДП «Український інститут інтелектуальної власності» та наказом від 30 березня 2021 року № 41-з «Про затвердження та введення в дію штатного розпису» затверджено та введено в дію з 01 липня 2021 року новий штатний розпис ДП «Український інститут інтелектуальної власності».
На підставі наказу ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 30 березня 2021 року № 102-п «Про ліквідацію структурних підрозділів, скорочення штату та чисельності працівників» відділ навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів відділення розвитку відносин у сфері інтелектуальної власності ліквідований.
Крім того, за наказом від 30.03.2021 року №102-п з 01.07.2021 року всі посади відділу, в якому працювала позивачка ліквідовані (скорочені).
Наказом генерального директора Укрпатенту від 30.06.2021 року № 219-п позивачка була звільнена з займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників. При звільненні було виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та компенсацію за невикористану щорічну відпустку.
Підставами видання зазначеного наказу вказані наказ Укрпатенту від 30.03.2021 року №102-п «Про ліквідацію структурних підрозділів, скорочення штату та чисельності працівників» та письмове попередження про звільнення ОСОБА_1 від 28.04.2021 року.
Наказ про своє звільнення з роботи та трудову книжку позивачка отримала 28.07.2021 року.
У відповідності до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в частині вирішення позову про поновлення на роботі відповідає.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року у справі №6-65-1цс12.
Отже вживані у п. 1 ст. 40 КЗпП поняття «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п. 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У частині першій статті 42 передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, серед інших, працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва.
Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд має з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Як правильно встановив суд із наданого представником відповідача штатного розпису, який діяв з 18.03.2021 року і був затверджений наказом Укрпатенту від 18.03.2021 №37-з, до відділення розвитку відносин у сфері інтелектуальної власності входили: відділ забезпечення функцій мережі центрів підтримання технологій, відділ навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів, де працювала позивачка і сектор промоції. Загальна кількість посад по вказаному відділенню становила 30 штатних одиниць, а у відділі навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів загальна кількість посад становила 16 штатних одиниць.?
Відповідно до витягу із штатного розпису з 01.07.2021 року, затвердженого наказом Укрпатенту від 30.06.2021 №105-з, було передбачено створення Управління «Академія інтелектуальної власності», до якого увійшли відділ забезпечення просвітницьких заходів та відділ підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації. Цим витягом підтверджується, що загальна кількість посад по новоствореному Управлінню становила 15 штатних одиниць, а у відділі забезпечення просвітницьких заходів загальна кількість посад становила 7 штатних одиниць.
Порівнянням двох штатних розписів можна встановити, що з 01.07.2021 року дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників Укрпатенту.
Проаналізувавши зміст розділу 2 Положення про відділ навчальних програм та просвітницьких заходів, яке було затверджено наказом Укрпатенту від 28.12.2019 року №454-п, та розділу 2 Положення про відділ забезпечення просвітницьких заходів, яке затверджено наказом Укрпатенту від 01.07.2021 року №226-п, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що основні завдання цих відділів є абсолютно тотожними, крім того, що до основних завдань нового відділу забезпечення просвітницьких заходів додатково були віднесені повноваження щодо реалізації спільних національних та міжнародних проектів в рамках співробітництва з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності та іншими міжнародними організаціями та партнерами.
Наведеними вище доказами підтверджується, що в Укрпатенті фактично відбулася зміна його організаційної структури, а відділ навчальних програм та просвітницьких заходів фактично був перейменований у відділ забезпечення просвітницьких заходів Управління «Академія інтелектуальної власності», з покладенням на нього, в більшості, завдань відділу навчальних програм та забезпечення просвітницьких заходів, що існував раніше. Посадові обов'язки працівників цього відділу в основній своїй частині залишились незмінними.
Як зазначалось вище, зміна організаційної структури відділів може бути підставою не для звільнення всіх його працівників, а тільки для скорочення штату, з додержанням гарантій для вивільнених працівників щодо працевлаштування на підприємстві, оскільки воно не ліквідовано, а також з'ясування їх переважного права на залишення на роботі.
Перевіряючи доводи відповідача про те, що при ліквідації відділу навчальних програм та просвітницьких заходів були скорочені всі посади відділу, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Так, з наявних у справі доказів вбачається, що до ліквідації у відділі працювало 12 професіоналів з інтелектуальної власності, один начальник відділу, один заступник начальника відділу, один начальник сектору (т.1, а.с.135). Після утворення підрозділу з новою назвою у ньому залишилось чотири посади професіонала з інтелектуальної власності та два заступника начальника відділу (т.1, а.с.131). При цьому окремі працівники, зокрема ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , були переведені до новоствореного відділу, про що свідчить їх підпис під посадовими обов'язками працівника новоствореного відділу.
З журналу реєстрації наказів, який міститься у томі першому на сторінках 98-110, вбачається, що з 12 професіоналів відділу було звільнено лише 6. Цим же журналом (а.с.107) підтверджується, що поряд із звільненням, відбувалося і переведення окремих працівників.
Таким чином, твердження представника відповідача про те, що з ліквідацією відділу навчальних програм та просвітницьких заходів були звільненні всі його працівники, а тому при скороченні штату не підлягало з'ясуванню питання наявності у позивачки переваг у залишенні на роботі, спростовується наявними у справі доказами.
З матеріалів справи також вбачається, що з жовтня 2018 року позивачка навчається в аспірантурі Київського державного університету імені Тараса Шевченка та проходить відповідну підготовку здобувача вищої освіти ступеня на кафедрі інтелектуальної власності, а тому в силу п.4 ч.2 ст.42 КЗпП України, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації позивачка мала перевагу в залишенні на роботі як працівниця, яка навчається у вищому учбовому закладі без відриву від виробництва.
При цьому відповідач не надав суду доказів виконання ним своїх обов'язків щодо перевірки кваліфікації і продуктивності праці працівників для виявлення осіб, які мають переваги на залишення на роботі при вивільненні працівників.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що стороною відповідача не доведено перед судом, що скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку ліквідацією структурного підрозділу зі створенням нового структурного підрозділу проведено ним з дотриманням вимог ч. 2 ст. 40, ст. 42 КЗпП України.
При таких обставинах порушені трудові права позивачки підлягають судовому захисту шляхом поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, з подальшими змінами та доповненнями (далі - Порядок).
Нормами абз.3 п.2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).
Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 176 095,52 грн., суд першої інстанції виходив з того, що кількість робочих днів за період з 01.07.2021 року по 25.07.2022 року складає 272 дні.
При визначенні середньоденного заробітку позивачки для обчислення розміру втраченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із довідки відповідача про середню заробітну плату від 30.07.2021 року №193/1, в якій зазначено, що у квітні 2021 року дохід позивачки склав 23 699,82 гривень, а у травні 2021 року - 13 849,82 гривень, кількість календарних днів (без урахування святкових та неробочих днів, установлених законодавством) за вказані два місяці - 58 днів. Спираючись на цю довідку, позивачка вказала у позові, що її середньоденний складає 647,41 гривень на день (23699,82 х 13849,82) : 58.
Однак, згідно інформації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №3501-06/219 від 12.08.2020 р. «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» для п'ятиденного робочого тижня (40 годинтиждень) кількість робочих днів у квітні складає 22, у травні -18, що разом складає 40 робочих днів, а не 58, як вказав у довідці відповідач.
Таким чином середньоденний заробіток позивачки складає 938, 74 грн. (23 699, 82 + 13 849 82:40 днів), середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 255 337, 28 грн. (938, 74 х 272 дні).
З наведених мотивів колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід змінити, та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 року по 25.07.2022 року за 272 робочих днів, в межах розміру, заявленого в позові та в апеляційній скарзі, а саме в сумі 252 489 грн., без урахування податку і інших обов'язкових платежів.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не може погодитись і з висновком суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для її задоволення.
Як зазначено у статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконного звільнення, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Як зазначила позивачка у позовній заяві, дії відповідача з незаконного її звільнення унеможливили забезпечення її нормального існування, позбавили нормального життєвого спілкування, призвели до моральних страждань. Незаконне звільнення змінило організацію її життя, порушило природній розвиток її долі та ділової кар'єри, вона була позбавлена можливості відвідувати роботу, яка була частиною її життя, змушена була шукати іншу роботу, жити за рахунок допомоги членів своєї сім'ї, що впливало на її психоемоційний стан.
Вирішуючи вимогу позивачки, суд першої інстанції не проаналізував вказаних позивачкою обставин, лише пославшись на те, що заподіяння їй моральної шкоди є недоведеним.
Суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у справі обставин, а саме, порушення роботодавцем законних прав позивачки, яке полягало у її незаконному звільненні, що призвело до моральних страждань, втрати нею нормальних життєвих зв'язків і вимагало від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
За встановлених у даній справі обставин суд апеляційної інстанції вважає, що справедливою сумою компенсації позивачці моральних страждань є 5 000, 00 грн.
Оскільки доводи апеляційної скарги представника позивачки знайшли своє підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та ухвалює у цій частині нове рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну адвоката представника Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” Белякової Євгенії Олександрівни залишити без задоволення.
Апеляційну адвоката Прилепського Івана Анатолійовича, який діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2022 року скасувати у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” (код 31032378, м. Київ, вул. Глазунова, буд.1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 року по 25.07.2022 року у розмірі 255 337,55 гривень.
Стягнути з Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” (код 31032378, м. Київ, вул. Глазунова, буд.1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Державного підприємства “Український інститут інтелектуальної власності” (код 31032378, м. Київ, вул. Глазунова, буд.1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 340,50 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2022 року.
Судді Одеського апеляційного суду О.М. Полікарпова
Л.В. Базіль
Л.П. Воронцова