Номер провадження: 22-ц/813/1254/22
Справа № 522/892/16-ц
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Цюра Т. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.12.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Мілєвої М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту знаходження на утриманні
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту знаходження на утриманні.
Свої вимоги мотивувала тим, що приблизно з кінця 2007 року - початку 2008 року вона, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 почали проживати разом як сім'я за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, допомагали один одному справлятися з виникаючими проблемами та мали спільний бюджет. Позивач стверджує, що вона дбала про здоров'я ОСОБА_2 , її матеріальну та моральну стабільність, оскільки померла не мала жодних джерел для існування, вона забезпечувала ОСОБА_2 харчами та ліками, одягом та взуттям. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а весь спектр витрат на її поховання вона взяла на себе. ОСОБА_2 заповіту не залишила, так як помирати не збиралась, що у теперішній час перешкоджає позивачу оформити спадщину у встановленому законом порядку. Вищевказане і стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім'єю та знаходження на утриманні - задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 2007 року до 31 жовтня 2014року.
Встановлено факт знаходження ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_1 в період з 2007 року до 31 жовтня 2014року.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Одеська міська рада подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту знаходження на утриманні - залишити без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Одеської міської ради відхилено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 жовтня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Про судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 22.12.2022 року, учасники були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками секретаря судового засідання.
21.12.2022 року на електрону адресу апеляційного суду від уповноваженої особи Одеської міської ради - Романець Ю.-В.О. надійшла заява, у якій представник апелянта просить відкласти судове засідання, призначене на 22.12.2022 року о 13год. 40 хв. на іншу дату, посилаючись на Указ Президента від 24.02.2022 року №64/2022, яким введено на території України воєнний стан та розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 02.03.2022 року №1.
Проте, вказана заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 7 листопада 2022 року № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
В Україні продовжується агресія РФ і тривають воєнні дії, однак відкладення розгляду справи на період дії воєнного стану, буде суперечить завданням цивільного судочинства.
При цьому суд враховує, що відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Окрім того, розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Також слід зазначити, що згідно з розпорядженням голови Одеського апеляційного суду №1 від 02.03.2022 в Одеському апеляційному суді запроваджено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану, відповідно до якого робота суду апеляційної інстанції здійснюється шляхом здійснення розгляду термінових справ, зокрема, пов'язаних із питаннями обороноздатності держави, забезпеченням режиму воєнного стану, мобілізації, розглядом клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів та інших питань, які потребують термінового вирішення, а також тимчасово (на час воєнного стану) обмежено допуск в приміщення суду осіб, які не є учасниками судових засідань.
Разом із тим, зазначеним розпорядженням, з огляду на обмеження подання учасниками провадження заяв про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або небезпеку для життя, розгляд справ дозволено продовжити без участі учасників провадження в приміщенні Одеського апеляційного суду або в режимі відеоконференції.
Водночас, вищезгаданим розпорядженням рекомендовано учасникам судового провадження утриматися від відвідування приміщення суду та подавати заяви про проведення судових засідань в режимі відео-конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Посилання сторін, що вони не можуть взяти участь у судовому засіданні через введення на території України воєнного стану не є підставою для відкладення розгляду справи.
Одеський апеляційний суд працює в режимі воєнного стану, розглядає справи за розкладом та обробляє поштову кореспонденцію кожного дня.
Таким чином, приймаючи до уваги розумний строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду, а само по собі введення в країні воєнного стану без конкретизації причин неможливості розгляду справи, не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності уповноваженої особи Одеської міської ради - Романець Ю.-В.О., яка своєчасно і належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням органу приватизації від 04 січня 1998 року квартира АДРЕСА_1 була передана в приватну спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Після смерті матері, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визначення часток у праві спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частину вказаної квартири в порядку спадкування за законом.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.10.2004 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, визначено, що частки у спільній сумісній власності є рівними та визнано за позивачем право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті матері (а.с.56).
Зазначене рішення ОСОБА_2 зареєструвала в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.02.2005 року (а.с.55).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис за № 11010, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 .
Після її смерті відкрилась спадщина на частину квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи оскаржуване рішення, районний суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю й ведення спільного господарства. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали спільний бюджет, позивач утримувала останню, оскільки ОСОБА_2 мала низький дохід, з 2007 року по час відкриття спадщини на день смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлення факту проживання однією сім?єю з ОСОБА_2 та встановлення факту знаходження ОСОБА_2 на утриманні необхідне позивачу для оформлення спадкових справ.
Проте, апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, згідно з вимогами ч.2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Відповідно до статей 1217, 1258 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» встановлено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частиною 3 статті 10 ЦПК України 2004 року, чинного на час розгляду справи, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Передаючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний суд зауважив, що судом апеляційної інстанції не перевірено доводи ОСОБА_1 щодо спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю. Крім пояснень свідків на обґрунтування позову позивач не надала ніяких довідок відповідних органів чи установ, які б свідчили про те, що позивач з 2007 року до дня смерті ОСОБА_2 проживала за місцем проживання спадкодавця, враховуючи встановлені судом обставини реєстрації позивача 2007 року за іншою адресою - у квартирі АДРЕСА_3 . Матеріали справи не містять письмових доказів про сплату комунальних платежів, ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, взаємних прав та обов'язків, купівлі майна для спільного користування тощо. Також судом апеляційної інстанції не перевірено доводи позивача щодо знаходження ОСОБА_2 на її утриманні. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 потребувала матеріальної допомоги, лікування та придбання ліків.
Так, при новому апеляційному розгляді встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю, вела з нею спільне господарство, мала спільний бюджет. Вказувала, що утримувала останню, оскільки ОСОБА_2 мала низький дохід, з 2007 року по час відкриття спадщини на день смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дбала про благоустрій квартири АДРЕСА_4 , у якій вони разом мешкали, забезпечувала квартиру предметами першої необхідності та виконувала поточний ремонт квартири.
На підтвердження вищевказаних обставин, в додатках до свого позову, ОСОБА_1 надала:
-копію паспорту ОСОБА_2 (а.с. 7);
-копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (а.с. 8);
-копію договору - замовлення на організацію та проведення поховання №014195 (а.с. 9);
-копію довідки на одержання та підпоховання праху №3193 (а.с. 10);
-копію договору - замовлення на організацію проведення поховання від 01.11.14р. (а.с. 11);
-копію рахунку - фактури (є нечитаємим) (а.с. 12);
-копію довідки про склад сім'ї та розмір платежів за житлово - комунальні послуги (а.с. 13).
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, судом першої інстанції були допитані свідки, які підтвердили факт спільного проживання, ведення спільного господарства ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 .
Апеляційним судом досліджено пояснення всіх свідків, допитаних судом І інстанції.
З пояснень свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є сусідами позивачки та ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 з 2007 року проживала в квартирі АДРЕСА_5 однією сім'єю з ОСОБА_2 до смерті останньої. Квартира АДРЕСА_5 є двокімнатною та в одній з них мешкала ОСОБА_1 з маленьким сином, а в іншій - ОСОБА_2 .. Обидва свідка пояснили, що позивачка була у неприязнених стосунках з батьками у зв'язку з вагітністю, та їй запропонувала перейти жити до себе ОСОБА_6 , і позивачка забезпечувала ОСОБА_2 усім необхідним: ліками, речами, продуктами харчування тощо і усе це робила за власні кошти. Усі заходи щодо забезпечення поховання ОСОБА_2 після її смерті взяла на себе позивачка. Будь-які інші особи життям старенької не цікавились, допомоги їй не надавали. Свідок ОСОБА_5 зазначила, що чоловік ОСОБА_2 помер давно, дітей остання не мала.
Касаційний цивільний суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 705/4197/18 (провадження № 61-3116св19) зазначив, що показання свідків та відсутність заперечення з боку заінтересованої особи не можуть бути беззаперечними доказами факту перебування особи на утриманні.
При цьому, судом зазначено, що вищевказаний факт перебування ОСОБА_2 на утриманні позивачки також підтверджується довідкою КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Київського району міста Одеси» від 24.02.2015 року №56, згідно якої ОСОБА_2 на обліку пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян як малозабезпечена не перебувала.
Разом з тим, матеріали справи вказаної довідки від 24.02.2015 року №56 не містять.
Не містять матеріали справи і жодних інших доказів, які б підтверджували пов'язаність спільним побутом, наявність спільних прав та обов'язків між позивачем ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 , зокрема ніяких довідок відповідних органів чи установ, які б свідчили про те, що позивач з 2007 року до дня смерті ОСОБА_2 проживала за місцем проживання спадкодавця, враховуючи встановлені судом обставини реєстрації позивача 2007 року за іншою адресою - у квартирі АДРЕСА_3 .
Крім того, матеріали справи не містять письмових доказів про сплату комунальних платежів, ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, взаємних прав та обов'язків, купівлі майна для спільного користування тощо.
Більш того, доказів того, що ОСОБА_2 потребувала матеріальної допомоги, лікування, придбання ліків - матеріали справи також не містять. Тобто, жодних належних та допустимих доказів, якими підтверджується здійснення позивачкою постійних та необхідних витрат, пов'язаних із станом здоров'я чи іншими потребами ОСОБА_2 , які б здійснювалися за рахунок коштів позивачка, остання до суду не надала та матеріали справи не містять.
Слід зазначити, що надані позивачкою ряд документів, з яких вбачається, що після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_1 взяла на саме весь спектр витрат на поховання, не можуть слугувати та бути беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем.
Тому, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та заслуговують на увагу суду.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що протягом 2007-2014рр. (або будь-який період) вона з померлою вела спільне господарство, що у них був спільний бюджет, що вони разом здійснювали покупки, утримували житло, сплачували вартість отриманих комунальних послуг, щоб підтверджувало факт проживання однією сім'єю чи факт знаходження на утриманні, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Отже, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, та дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення заявленого позову, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям постанови про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_1 позову.
За приписами п.2 ч. 1 ст. 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу апеляційної скарги Одеська міська рада сплатила судовий збір у розмірі 1760,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №432 від 05.05.2017 року (а.с. 152).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги розмірі 1760,00 грн.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Одеської міської ради - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 травня 2017 року - скасувати.
Прийняти постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Одеської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та факту знаходження на утриманні - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1760 (одна тисяча сімсот шістдесят) гривен, 00 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23.12.2022 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Л.А. Гірняк
С.М. Сегеда