Номер провадження: 33/813/1426/22
Номер справи місцевого суду: 522/11068/22
Головуючий у першій інстанції Кічмаренко С. М.
Доповідач Артеменко І. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.12.2022 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду - Артеменко І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Янковської Ю.Л.,
особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника Боднара М.О.,
потерпілої ОСОБА_2 ,
представника потерпілої - Чібірдіна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2022 року про закриття провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП,
встановив:
Оскаржуваною постановою провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до постанови суду 19 серпня 2022 року, приблизно о 15:30 годині, ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство в сім'ї, чим завдав шкоди психічному здоров'ю своїй дружині ОСОБА_2 , вчинивши відносно неї дії психологічного характеру, а саме: висловлювався нецензурною лайкою, психологічного тиску, в наслідок чого завдав психологічну шкоду здоров'ю, чим вчинив правопорушення передбачене, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2022 року скасувати, винести нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, з наступних підстав:
- суд під час розгляду справи необ'єктивно і необґрунтовано виніс постанову, взявши до уваги лише пояснення самого ОСОБА_1 , не прийнявши пояснення скаржника та не допитав свідків;
- суд безпідставно наділив її статусом «колишньої дружини» на час «події» тим самим ставить під сумнів наявність саме об'єктивної сторони правопорушення у вигляді родинних стосунків та спільного побуту;
- суд не став чекати поки ОСОБА_2 зможе надати довідку Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психологічного здоров'я» Одеської області, куди вона зверталась за медичною допомогою, чим фактично позбавив її можливості довести факт заподіяного їй психологічного насильства.
В свою чергу захисник Боднар М.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що доводи апелянти є надуманими та нічим не підтвердженими, у зв'язку з чим просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а зміст постанови суду має відповідати вимогам ст. 283 КУпАП.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ №106481 від 19.08.2022 року зазначається, що ОСОБА_1 19.08.2022 року, приблизно 0 15:30 годині, знаходячись за місцем мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_2 , що проявлялось у нецензурній лайці, психологічного тиску, в наслідок чого завдав психологічну шкоду здоров'ю, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Частиною 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Пунктом 3 частиною 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, містить в собі фактичні данні про обставини правопорушення, і відповідно - є одним з доказів по справі, у зв'язку з чим, судом, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення, протокол оцінюється нарівні з іншими доказами по справі, перед якими він не має переваги, та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі судом приймається відповідне рішення.
Відповідно до умов статті 252 КУпАП - орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Частиною 1 статті 256 КУпАП передбачено - у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються : дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до відповідальності та інше.
Згідно із ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 62 Конституції України закріплений принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
В силу п. 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та п. 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно п. 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.
У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
При цьому, слід вказати, що конфлікт (лат. Conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.
Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 1 Закону №2229 психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Будь-які докази того, що ОСОБА_1 вчинив умисні діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю ОСОБА_2 матеріали адміністративної справи не містять.
Зважаючи на викладене, наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП в діях ОСОБА_1 не доведено.
Конфлікт, неприязні відносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Щодо доводів ОСОБА_2 та її представника про залишення поза увагою її пояснень та свідків в особі матері та сестри, а також недопиту в якості свідків працівників поліції, то слід зазначити, що в суді першої інстанції було заявлено клопотання про допит лише свідка ОСОБА_3 , показам якої суд ставиться критично, оскільки вона є матір'ю заявниці та її пояснення не спростовують обставини конфлікту, які встановлені судом.
Надана ОСОБА_2 довідка від 15.11.2022 року з КНП «Одеський обласний медичний центр психологічного здоров'я» свідчить про те, що остання зверталась 22.08.2022 року до лікаря-психіатра зі скаргою на емоційну лабільність, безсоння, дратівливість, тривогу, почуття безнадійності, раптові напади плачу, після психотравмуючої ситуації - бійка з чоловіком, однак, як встановлено в суді апеляційної інстанції та не заперечується сторонами по справі, між подружжям виник словесний конфлікт, а не бійка, тому суд вважає, що зазначена довідка не може об'єктивно свідчити про заподіяння шкоди психічному здоров'ю щодо подій, які мали місце 19.08.2022 року.
При цьому, як зазначила сама ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, до 19.08.2022 року у подружжя неодноразово виникали конфліктні ситуації, які в подальшому призвели до розірвання шлюбу.
Що стосується решти доводів апеляційної скарги, то, вважаючи на недоведеність факту події і складу адміністративного правопорушення, вони не впливають на вирішення справи по суті.
З врахуванням встановлених обставин справи під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційним судом не встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
З врахуванням викладеного, за наслідками апеляційного перегляду справи за доводами апеляційної скарги, апеляційним судом не встановлено підстав для скасування постанови Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2022 року.
Керуючись ст. ст. 247, 294 КУпАП,суддя апеляційного суду
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2022 року про закриття провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду І.А. Артеменко