ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.2022м. ХарківСправа № 922/4650/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-СТАЛЬ" (65005, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2Б, код ЄДРПОУ 34220657)
до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299 код ЄДРПОУ 00213121)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Федоров Л.В. в режимі відеоконференції
відповідача - Петруніна К.О. в режимі відео конференції
ВСТАНОВИВ:
26.11.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-СТАЛЬ" (позивач) до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (відповідач) в якій позивач, з урахуванням змінених вимог, просить суд:
- стягнути з АТ “Завод “Електроважмаш” на користь ТОВ “Альфа-Сталь” 10 731 931,72 грн. боргу за договорами поставки;
- стягнути з АТ “Завод “Електроважмаш” 431 500,23 грн пені, 70 419,78 грн 1% річних, 627 742,38 грн інфляційних.
В обґрунтування своїх вимог, позивач вказує на неналежне виконання відповідачем договорів поставки №238-16/144-ВК від 14.06.2018, №238/04-252-ВК від 02.10.2018 та № 238/04-344-ВК від 12.12.2018.
Судові витрати по сплаті судового збору просить також стягнути з відповідача.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договорами в частині оплати отриманої продукції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою суду від 29.11.2021 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та розпочато підготовче провадження.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 5693 від 21.06.2022) в якому він не визнає позовні вимоги, вказує на часткову оплату отриманого товару та просить суд зменшити штрафні санкції на 99%.
Ухвалою суду від 26.09.2022 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 07.12.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між ТОВ “Альфа -Сталь” (надалі Позивач, Постачальник) та АТ “Завод “Електроважмаш” (надалі Відповідач, Замовник) протягом 2018 року було укладено три договори поставки (надалі Договори), а саме:
1) №238-16/144-ВК від 14.06.2018 року;
2) №238/04-252-ВК від 02.10.2018 року;
3) №238/04-344-ВК від 12.12.2018 року;
Відповідно до пункту 1 розділу 1 Договорів Постачальник зобов'язується поставити Замовникові продукцію зазначену у Специфікації, а Замовник - прийняти і оплатити таку продукцію. Поставка здійснюється окремими партіями.
Відповідно до п. 2.1 Постачальник здійснює поставку продукції Замовнику протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменти направлення письмового замовлення Замовника, згідно п. 1.3 цього договору. п. 1.3 передбачено, що замовлення на продукцію оформлюється Замовником у формі листа , який включає в себе найменування, кількість, та терміни поставки продукції.
Пунктом 4.1 Договорів передбачено, що Замовник здійснює оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту здійснення поставки продукції.
Відповідно до п.5.1 Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату продукції на умовах цього Договору.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару виник обов'язок оплатити його вартість.
Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.
У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ “Альфа-Сталь” здійснило поставку продукції для АТ “Завод “Електроважмаш” на суму 10 731 931,72 грн, дані обставини підтверджуються накладними, копії яких були надані позивачем до матеріалів справи, а саме:
за договором №238/04-252-ВК від 02.10.2018 №№ 363 від 21.05.2020, 379 від 25.05.2020, 457 від 16.06.2020, 738 від 17.08.2020, 979 від 06.10.2020, №1108 від 03.11.2020, 1305 від 16.12.2020, 1340 від 29.12.2020, 292 від 26.03.2021, 449 від 06.05.2021, 601 від 10.06.2021, 688 від 07.07.2021, 726 від 16.07.2021, 836 від 19.08.2021, 954 від 27.09.2021;
за договором №238/04-344-ВК від 12.12.2018 №№769 від 25.08.2020, 1290 від 14.12.2020, 598 від 10.06.2021, 731 від 19.07.2021, 900 від 08.09.2021, 969 від 04.10.2021;
за договором №238-16/144-ВК від 14.06.2018 №№358 від 19.05.2020, 426 від 09.06.2020, 768 від 25.08.2020, 841 від 03.09.2020, 978 від 06.10.2020, 1109 від 03.11.2020, 1139 від 05.11.2020, 1289 від 14.12.2020, 1339 від 29.12.2020, 293 від 26.03.2021, 602 від 10.06.2021, 732 від 19.07.2021, 867 від 01.09.2021, 970 від 04.10.2021.
Позивач зазначає, що вказані накладні є спірними, оскільки, за отриманий за ними товар відповідач не розрахувався.
Відповідач отримав товар, що підтверджується матеріалами справи, а саме довіреностями, копії яких надані до матеріалів справи: №512 від 04.10.2021, №834 від 17.08.2020, №1200 від 14.12.2020, №209 від 09.06.2021, №298 від 15.07.2021, №437 від 06.09.2021, №478 від 27.09.2021, №486 від 19.05.2020, №486 від 19.05.2020, №645 від 16.06.2020, №834 від 17.08.2020, №993 від 06.10.2020, №1062 від 02.11.2020, №1200 від 14.12.2020, №1270 від 24.12.2020, №96 від 25.03.2021, №149 від 05.05.2021, №209 від 09.06.2021, №261 від 06.07.2021, №298 від 15.07.2021, №386 від 18.08.2021, №512 від 04.10.2021, №488 від 19.05.2020, №609 від 09.06.2020, №856 від 25.08.2020, №887 від 02.09.2020, №993 від 06.10.2020, №1061 від 02.11.2020, №1083 від 05.11.2020, №1200 від 14.12.2020, №1271 від 28.12.2020, №96 від 25.03.2021, №209 від 09.06.2021, №298 від 15.07.2021, №416 від 30.08.2021.
Судом встановлено, що станом на момент звернення позивача до суду з позовом, відповідачем не була здійснена оплата за отриманий товар за цими спірними накладними.
Дані обставини не були спростовані відповідачем, факт отримання товару за переліченими вище накладними не оспарювався.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 4.1 договорів сторонами було встановлено, що оплата отриманого товару здійснюється протягом 60 днів з моменту поставки.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідачем не спростовані обставини, зазначені позивачем в позовній заяві.
Однак, як вбачається з відзиву на позовну заяву, після відкриття провадження у справі Акціонерним Товариством "Укренергомашини" було сплачено на рахунок позивача 1 238 890,12 грн в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором №238/04-252-ВК від 02.10.2018 та договором №238/16/144-ВК від 14.06.2018.
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вказані грошові кошти прийняті ним та направлені на погашення заборгованості відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Тобто на момент прийняття рішення у справі заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 1 238 890,12 грн була сплачена, а сума непогашеної заборгованості становить 9 493 041,60 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що Відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 9 493 041,60 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадженні у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки було частково погашено заборгованість після звернення позивачем з позовом до суду в розмірі 1 238 890,12 грн, провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 9.5 Договорів у разі порушення строку оплати продукції, Постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 70 419,78 грн 1% річних та інфляційних втрат в сумі 627 742,38 грн за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 431 500,23 грн. пені, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.З Закону).
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Розділом 9 укладених договорів передбачена відповідальність сторін у випадку невиконання чи неналежного виконання домовленостей.
Так, п. 9.4 Договорів передбачено, що за порушення строку оплати, Постачальник має право пред'явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожний день прострочення, але не більше 5 % від несплаченої суми.
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів оплати товару, що визнається останнім, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої договорами неустойки.
Перевіривши правильність нарахування пені у розмірі 431 500,23 грн, на предмет відповідності вимогам договору та чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, враховуючи принцип свободи договору, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованим.
Разом з тим, відповідач у своєму відзиві заявив клопотання про зменшення розміру пені на 99%.
В обґрунтування клопотання відповідач вказує на те, що відповідач є виробником комплектного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту, а саме електродвигунів та тепловозних генераторів, питома вага яких складає понад 70% в загальній структурі запланованого виробництва країни, відповідач виконує замовлення на відповідних ринках різних країн світу. 29.12.2018 Постановою уряду Російської Федерації від 29.12.2018 №1716-83 Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22.10.2018 №592 введено заборону на ввезення до РФ товарів, країною походження або країною відправлення яких є Україна або які переміщуються через територію України, згідно відповідного переліку, до якого у тому числі включено товари за кодом ТН ЗЕД ЭАЕС 8501 - двигуни та генератори електричні. На сьогоднішній момент, відповідач з об'єктивних причин не може самостійно здійснити швидке переорієнтування ринку збуту існуючого запланованого обсягу тягового виробництва на нових замовників. Відповідач не отримує ані бюджетного фінансування, ані будь-яких дотацій чи преференцій. У зв'язку із тяжкої економічною ситуацією, яка склалася не тільки у галузі важкого машинобудування, але й у всій державі, відповідачем було запроваджено низку операційних заходів, основною метою яких є збереження робочих місць, додержання соціальних гарантій працівників та своєчасного наповнення бюджету держави.
Також зазначає, що відповідача внесено до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2017-2020 роках. Наказом Фонду державного майна України №777 від 08.06.2018 було прийнято рішення про приватизацію ДП"ЗаводЕлектроважмаш". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об'єктів великої приватизації державної власності (зі змінами внесеними 03.03.2020), відповідно до якого ДП "ЗаводЕлектроважмаш" включено до цього переліку. Зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України є актом, для якого не встановлений кінцевий строк його дії, тобто розпорядження від 16.01.2019 №36-р залишається актуальним і у 2021 році.
Розглядаючи вказане клопотання відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати саме штрафних санкцій.
Відповідно ж до ст. 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому нарахований позивачем 1 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України, а тому у суду й відсутні правові підстави для їх зменшення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним доказам, якими заявник обґрунтовує свої заперечення.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку щодо доцільності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягають до стягнення з відповідача, до 20% від заявленої позивачем суми. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та у справах №№ 924/1089/17, 903/827/17, 925/1587/17.
Отже, клопотання відповідача про зменшення розміру пені та відсотків річних суд задовольняє частково, та зменшує розмір заявленої до стягнення пені 80%.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну оплату поставленої продукції у розмірі 86 300,05 грн.
В решті позовних вимог, а саме в частині стягнення пені у розмірі 345 200,18 грн, суд відмовляє у задоволенні.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.
Інших судових витрат позивачем заявлено не було.
Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299 код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-СТАЛЬ" (65005, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2Б, код ЄДРПОУ 34220657):
- 9 493 041,60 грн. боргу за договорами поставки;
- 86 300,05 грн пені,
- 70 419,78 грн 1% річних,
- 627 742,38 грн інфляційних,
- 177 923,92 грн судового збору.
В задоволенні позову в частині стягнення 345 200,18 грн пені відмовити.
Закрити провадження у справі в частині стягнення 1 238 890,12 грн заборгованості.
Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "19" грудня 2022 р.
Суддя С.А. Прохоров