СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ун. № 759/27646/21
пр. № 2/759/1906/22
01 листопада 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Єросової І.Ю.,
при секретарі судових засідань Ткачук К.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), від імені якого діє законний представник ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Гната Юри, 9) про визнання осіб такими, що втратили право користування,
ВСТАНОВИВ:
03.12.2021 р. адвокат Мельник Ф.В., який представляє інтереси позивача звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом у якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані втратою права користування відповідачем зазначеною квартирою у зв'язку закінченням дії житлового сервітуту та відсутністю законодавчих підстав для продовження його дії, що є наслідком фактичного непроживання відповідача за вказаною адресою та припиненням обставин, що стали підставою для реєстрації місця проживання відповідача; порушенням права позивача на вільне розпорядження своїм майном, що проявляється у неможливості реалізувати зазначену квартиру на продаж.
Ухвалою Святошинського районного суд м. Києва від 10.12.2021 року провадження у справі відкрито, визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
02.02.2022 р. надійшов відзив від представника законного представника відповідача, у якому він просить відмовити задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність встановленого факту у створенні перешкод користуванням позивачем своїм майном, відсутність підстав для позбавлення права користування малолітньої дитини квартирою у зв'язку з відсутністю факту користування (оскільки малолітня дитина позбавлена можливості у виборі місця проживання), зазначає про порушення інтересів дитини у разі задоволення позовних вимог.
14.02.2022 р. надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечує обставини наведені відповідачем, посилаючись на те, що не має обов'язку у доказуванні наміру розпорядженян своїм майном, а також відсутністю факту порушення прав відповідача у разі задоволення позовних вимог. Зазначає, що один лише факт того, що відповідач є малолітньою особою, не є підставою для відмови у позові, оскільки відповідачем не доведено поважність підстав, з яких саме відповідач не проживає в зазначеній квартирі.
16.03.2022 р. на адресу суду надійшли заперечення у яких представник законного представника відповідача просить відмовити у задоволенні позову зазначаючи, що відповідач є малолітньою дитиною та позбавлена права у виборі місця проживання, наявність права власності позивача жодним чином не зумовлює підстав для позбавлення відповідача права користування, оскільки таке право виникло на законних підставах.
У судовому засіданні позивач та його представник просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судове засідання відповідач або його представник не з'явився, про дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
У судове засідання представник третьої особи не з'явився, про дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, розгляд справи просить проводити за його відсутності. Просить ухвалити рішення і інтересах та на користь дитини.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить висновку про необхідність задоволення позову виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтерджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 74198069 від 28.11.2016 року.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва №71521314 від 12.10.2021 р. про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні АДРЕСА_1 , станом на 12.10.2021 року в квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
Як зазначає позивач, та не заперечується сторонами, ОСОБА_5 є сином ОСОБА_1 .
Батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_5 батько та матір ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Святошинським районним у м. Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (актовий запис №2896).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2020 року у справі з ун. № 759/16381/19 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстрований 11.03.2016 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №391) було розірвано.
Відповідно до акту про фактичне не проживання особи від 22.12.2020 р. та акту про фактичне не проживання особи від 09.11.2021 р. , що складені трьома сусідами: ОСОБА_6 (проживає за адресою: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_7 (проживає за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_8 (проживає за адресою: АДРЕСА_6 ), відповідач фактично не проживає в зазначеній квартирі протягом тривалого часу (два роки).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 24.01.2022 р. ОСОБА_4 є зареєстрованою за адресою АДРЕСА_7 .
Відповідно до ст. 41 Конституції України «... кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. ... Право приватної власності є непорушним.»
При цьому право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Непорушність права власності проголошена і в низці міжнародних документів (ст. 17 Загальної декларації прав людини (ООН,10.12.1948 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи право особи на мирне володіння своїм майном, Європейський суд з прав людини дійшов висновків, згідно з якими визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності; право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності (рішення Суду у справі «Маркс проти Бельгії» від 27.04.1979 року, п.63).
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно змісту ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч.2 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном(ст. 391 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст.405 Цивільного кодексу України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ч.5 ст. 403 ЦК України, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 406 ЦК України, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Відповідно до ч.2 ст. 406 ЦК України, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.
За ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (ст.27 Конвенції про права дитини).
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», охороною дитинства є система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Частиною 2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Оцінюючи допустимість задоволення позовних вимог слід зазначити, що позивач, як власник квартири за адресою АДРЕСА_1 позбавлений можливості у вільному розпорядженні своїм майном (зокрема у продажі такого майна) у зв'язку з наявністю місця реєстрації у даній квартирі відповідача. Разом з тим, оцінювати право позивача у розпорядженні своїм майном слід зазначити, що воно є невід'ємним від права користування малолітньою дитиною квартирою. Таку оцінку на думку суду слід здійснювати за двома критеріями: дотриманням всіх загальних необхідних умов для встановлення абсолютного права позивача на розпорядження своїм майном, та дотримання спеціальних умов - забезпечення права відповідача, як особливого суб'єкта - малолітньої особи.
Так, оцінюючи загальні умови, слід зазначити, що відповідач не є членом сім'ї власника квартири та ніколи не був їм у розумінні ст. 64 ЖК України. Окрім того, відповідач фактично не проживає за зазначеною адресою понад два роки.
Оцінюючи ж спеціальні умови, а саме можливість позбавлення права користування малолітнього, слід зазначити, що матеріалами справи встановлено, що малолітня дитина (відповідач) фактично проживає разом зі своєю матір'ю-законним представником, яка має зареєстроване місце проживання.
Судом встановлено, що реєстрація неповнолітнього відповідача існує лише де-юре, однак, де-факто ані законний представник відповідача, ані сам відповідач не проживають та не мають наміру проживати у спірному житловому приміщенні. Тобто позбавлення права користування відповідача квартирою за адресою АДРЕСА_1 у даному випадку не порушує інтересів малолітньої дитини та її право на житло. Відповідачем не надано доказів поважності причин, що зумовили не проживання малолітнього відповідача у квартирі, а недостатність обсягу цивільної дієздатності в силу свого віку для самостійного визначення свого місця проживання, не може слугувати поважною причиною для невизнання малолітнього таким, що втратив право користування квартирою.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 64 ЖК України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 403, 405, 406 ЦК України, ст. 132 ЖК України, ст.ст. 6-13, 18, 19, 71-79, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), від імені якого діє законний представник ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Гната Юри, 9) про визнання осіб такими, що втратили право користування, задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), від імені якого діє законний представник ОСОБА_4 , ІПН: НОМЕР_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя І.Ю. Єросова