Справа № 211/3184/22
Провадження № 1-кп/211/528/22
УХВАЛА
іменем України
22 грудня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
його захисника адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі матеріали кримінального провадження № 12022041720000548 відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Прокурор в судовому засіданні просить продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 2 міс.
Обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення клопотання. Просили змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на те, що наміру переховуватись від суду ОСОБА_4 не має, має постійне місце мешкання, тривалий час перебуває під вартою 2 потерпілих допитані .
Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності всі обставини кримінального провадження, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою задоволенню не підлягає , підлягає задоволенню клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу виходячи із наступного.
Статтею 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку , встановленому законом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до п.п. 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини-обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
В той же час суд враховує, що п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно ч.1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Статтею 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з положенням ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена даною статтею.
Враховуючи правову позицію, викладену в п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд розглядає можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, справу «Комарова проти України» від 16 травня 2013 року, «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
Європейський суд з прав людини, зокрема у викладених рішеннях по справах «Калашников проти Росії», «Томазі проти Франції» та інших, роз'яснив, що сама по собі тяжкість злочину згідно повідомлення особі про підозру, не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою обрання та продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою стало тяжкість кримінального правопорушення у вчинені якого він обвинувачується , може впливати на свідків, потерпілих , а тому є підстави вважати , що він може ухилитися від явки до суду .
Оцінюючи можливість зміни запобіжного заходу обвинуваченому, суд виходить з вимог кримінального процесуального закону.
Суд погоджується з позицією сторони захисту, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які були встановлені на момент обрання запобіжного заходу, продовження строку його дії щодо ОСОБА_4 на момент розгляду цього клопотання зменшились, оскільки двоє потерпілих допитані, свідки до суду не з'являються, їх привід не виконується. Тривалий час він знаходиться під вартою, має постійне місце мешкання.
Суд вважає, що застосування виняткового запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні не є необхідним, оскільки зі спливом часу, зменшились ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, суд бере до уваги що він тривалий час перебуває під вартою , підтвердження того , що він буде впливати на потерпілих та свідків чи буде переховуватися від суду , суду не надано.
На підставі вище наведених норм та встановлених обставин, приходжу до висновку, що на даному етапі судового розгляду кримінального провадження є доцільною зміна запобіжного заходу із тримання під вартою обвинуваченому на домашній арешт цілодобово.
Такий запобіжний захід є співмірним з існуючими ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України , відповідає особі обвинуваченого, може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та унеможливить вчинення нових злочинів, а тому клопотання захисника підлягає до задоволення .
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Окрім цього, застосовуючи, щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту, суд вважає за необхідне покласти на нього обов'язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.
На підставі викладеного, керуючись ст. 331КПК України, суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою - відмовити.
Змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на 60 днів , починаючи з 22 грудня 2022 року по 19 лютого 2023 року включно, звільнивши останнього з-під варти в залі суду негайно .
Заборонити ОСОБА_4 покидати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , цілодобово до 19 лютого 2023 року.
Покласти на ОСОБА_4 обов'язок: прибувати до суду у визначений час.
Копію ухвали передати для виконання до відділення поліції № 1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Роз'яснити обвинуваченому , що працівники відділення поліції № 1 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтись в його житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення по питаннях, які пов'язані з виконанням покладених на нього обов'язків, використовувати електронні засоби контролю.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_7 ОСОБА_8