ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/2886/21 пров. № А/857/12264/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Курильця А.Р., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Волдінером Ф.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії УМВС України у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії УМВС України у Житомирській області (далі - Ліквідаційна комісія УМВС, відповідач) щодо відмови йому здійснити повне нарахування вислуги років за час вимушеного прогулу, відмови направити відповідні матеріали до органів Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) для нарахування та виплати пенсії за вислугою років, відмови здійснити нарахування на виплату заробітної плати у повному обсязі, включаючи премію, відмови здійснити нарахування на виплату компенсації за невикористані відпустки, відмови у нарахуванні та виплаті у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні та зобов'язати здійснити повне нарахування вислуги років (у календарному та пільговому обчисленні) за час його служби в органах внутрішніх справ (далі - ОВС), у тому числі вимушеного прогулу, включаючи період з 07.11.2015 по 01.06.2020, направити відповідні матеріали до органів ПФУ для призначення та виплати йому пенсії за вислугою років, здійснити нарахування та виплату заробітної плати з урахуванням раніше встановленої премії в розмірі 74% грошового забезпечення, здійснити нарахування на виплату компенсації за невикористані у 2020 році відпустки, здійснити нарахування та виплату у повному обсязі одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, врахувавши при цьому повну календарну вислугу років за час його служби в органах внутрішніх справ, у тому числі вимушеного прогулу, включаючи період з 07.11.2015 по 01.06.2020, а також виходячи з розміру заробітної плати, що включає у себе премію в розмірі 74% грошового забезпечення.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, МВС України подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 07.11.2015 Закон України «Про міліцію» втратив чинність, у зв'язку з чим посади в територіальних органах було ліквідовано, що виключає підстави для зарахування позивачу, як особі, поновленій на посаді на підставі рішення суду, до вислуги років періоду з 07.11.2015. На підставі вищевикладеного, ліквідаційною комісією УМВС був здійснений вірний обрахунок вислуги років саме станом на 06.11.2015, а не на момент звільнення позивача 01.06.2020. Станом на час звернення до суду з вказаною позовною вимогою у Ліквідаційної комісії УМВС відсутня функція (повноваження) з підготовки та подання до органів, які призначають пенсії, необхідних для призначення пенсій документів, оскільки належним підрозділом, який здійснює дану функцію є окрема юридична особа ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області». Підпунктом 2 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008 (далі - Постанова №1294) визначено, що керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного у розмірі не менш як 10% посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення. Тобто на законодавчому рівні передбачено право відповідного керівника, а не його обов'язок, здійснювати преміювання підлеглих.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що наказами МВС України №2239 о/с «По особовому складу» та УМВС в Житомирській області №355 о/с від 27.10.2014 ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника слідчого управління на підставі п.п.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та п.62 «а» Положення про проходження служби рядовим начальницьким складу ОВС з 03.11.2014.
Вислуга років позивача на день його звільнення складає : в календарному обчисленні 21 рік 03 місяці 02 дні, в пільговому - 25 років 04 місяці 10 днів.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14.04.2020, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2020 у справі за адміністративним позов ОСОБА_1 до МВС України, УМВС України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, позовні вимоги були задоволені. Визнано протиправними та скасовано наказ МВС України №2239 о/с від 27.10.2014 «По особовому складу», наказ УМВС України в Житомирській області №355о/с від 04.11.2014 «По особовому складу» та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника УМВС України в Житомирській області з 04.11.2014.
Наказом відповідача №4 о/с від 01.06.2020 «По особовому складу» ОСОБА_1 поновлено на службі в ОВС з 04.11.2014. Підстава : наказ МВС України №411 о/с від 25.05.2020. Цим же наказом позивача було звільнено з роботи на підставі п.64 «г» Положення - через скорочення штатів.
Відповідно до цього ж наказу, полковнику міліції ОСОБА_1 обраховано календарну вислугу років, яка станом на день звільнення з ОВС (01.06.2020) склала 26 років 09 місяців 29 днів.
28.10.2020 наказом УМВС України в Житомирській області були внесені зміни до наказу УМВС №4 о/с від 01.06.2020, яким календарну вислугу років ОСОБА_1 обраховано по новому, яка склала лише 22 роки 03 місяці та 05 днів.
Підставою для цього став лист Департаменту персоналу МВС України №31051/22-2020 від 16.09.2020, в якому зазначено, що поновлений з 07.11.2015 працівник міліції на неіснуючій посаді не проходив та не міг проходити службу як особа начальницького і рядового складу ОВС, а також не міг виконувати службові обов'язки за посадою, оскільки з 07.11.2015 Закон України «Про міліцію» втратив чинність, ліквідовані територіальні органи МВС не забезпечували виконання визначених законом функцій, а посади у цих органах в установленому порядку були ліквідовані. У зв'язку із цим, до вислуги років особам рядового і начальницького складу ОВС, поновлених за рішеннями судів, пропонується зараховувати лише період по 06.11.2015.
Крім того, після поновлення на службі в ОВС позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату, що складалася з посадового окладу, окладу за спецзванням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань та надбавки за ОРД, однак при цьому не було нараховано та виплачено премію в розмірі 74% грошового забезпечення, яка була йому встановлена наказом УМВС в Житомирській області №355о/с від 04.11.2014, а при звільненні зі служби ОСОБА_1 , відповідно до ч.2 п.56 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, не було виплачено компенсації за невикористані у 2020 році відпустки (як за чергову, так і соціальну відпустку відповідно до п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а також частково виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при його звільненні з ОВС через скорочення штатів, відповідно до п.10 постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», з розрахунку вислуги - 22 повних календарних роки та виходячи з розміру останнього грошового забезпечення, що не включало у себе премію в розмірі 74% грошового забезпечення.
21.12.2020 позивач через свого представника звернувся до ліквідаційної комісії УМВС з листом у якому просив здійснити повне нарахування вислуги років за час його служби в ОВС, у тому числі вимушеного прогулу, включаючи період з 07.11.2015 по 01.06.2020, виготовити та видати грошовий атестат, розрахунок вислуги років та інші документи, передбачені Інструкцію про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з інших соціальних питань, скерувавши такі до територіального органу ПФУ для нарахування та виплати йому пенсії за вислугою років, здійснити нарахування на виплату компенсації за невикористані у 2020 році відпустки, здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, врахувавши при цьому повну календарну вислугу років за час його служби в ОВС, у тому числі вимушеного прогулу, включаючи період з 07.11.2015 по 01.06.2020.
Листом №17аз/29/105/05-2020 від 30.12.2020 за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС, ОСОБА_1 було відмовлено у перерахунку вислуги років, виплаті компенсації за невикористані відпустки, здійсненні перерахунку виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, а також у скеруванні матеріалів до ПФУ для призначення та виплати пенсії за вислугою років, у зв'язку з відсутністю на це правових підстав.
Крім того, листом №4аз/29/105/05-2021 від 17.02.2021 за підписом голови ліквідаційної комісії УМВС, проінформовано, що грошове забезпечення ОСОБА_1 , який був звільнений зі служби в УМВС України в Житомирській області 01.06.2020 наказом №4о/с від 01.06.2020 (через скорочення штатів), за травень 2020 року було нараховане в сумі 5484,50 грн. Дана сума складалася з посадового окладу 1 600,00 грн, окладу за спеціальним званням 135,00 грн, надбавки за вислугу років 607,25 грн, надбавки за виконання особливо важливих завдань 2342,25 грн та надбавки за оперативно-розшукову діяльність 800,00 грн.
Вважаючи бездіяльність ліквідаційної комісії УМВС протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи повністю позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що втрата чинності Законом, який регламентував виплати колишнім працівникам міліції, що були звільнені на підставі Закону України «Про очищення влади» та в силу незалежних від них обставин поновлені на посадах через декілька років, не може бути підставою для невиплати передбачених Законом України «Про міліцію» та підзаконними нормативними актами виплат, з урахуванням наведених у пункті 15 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» гарантій. Відповідач у даній справі належними та допустимими доказами не довів правомірності нездійснення зазначених вище нарахувань та виплат грошового забезпечення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 43 Конституції України кожному ґарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про міліцію», який втратив чинність з 07.11.2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Відповідно до преамбули Закону України «Про Національну поліцію» цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Згідно пункту 15 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Так, що стосується зарахування до вислуги років часу вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням позивача, слід зазначити, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті ж статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховується, зокрема, служба в органах внутрішніх справ України.
Більше того, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який є чинним, передбачено, що він визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
У свою чергу, статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, які види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, зараховується до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії відповідно до вказаного Закону.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що незважаючи на втрату чинності Законом України «Про міліцію», позивачу підлягає зарахуванню до вислуги років його служба в ОВС за період з 07.11.2015 по день звільнення зі служби 01.06.2020.
Стосовно доводів відповідача з посиланням на те, що з 07.11.2015 органи міліції та працівники міліції не виконували та не могли виконувати завдання та функції міліції, оскільки Закон України «Про міліцію» згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» з 07.11.2015 втратив чинність, а всі органи міліції було ліквідовано, колегія суддів зазначає наступне.
У Законі України «Про Національну поліцію», постанові Кабінету Міністрів України №730 від 16.09.2015 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» чи інших нормативно-правових актах, не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була.
Аналогічність завдань міліції та поліції, встановлених статтею 3 Закону України «Про міліцію» та статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України, свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, та як наслідок, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 по справі №815/6557/16, який в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований при розгляді цієї справи.
Відтак, є безпідставними доводи скаржника стосовно того, що служба в ОВС може бути зарахована у встановленому порядку до вислуги років лише до 07.11.2015, оскільки відповідно до Закону України «Про міліцію» та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», служба в ОВС осіб начальницького і рядового складу ОВС мала місце лише до 07.11.2015, з огляду на те, що судовим рішенням встановлено протиправність звільнення позивача зі служби.
Щодо відмови здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення (заробітної плати) у повному обсязі, включаючи премію в розмірі 74% грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію») було визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно Постанови №1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
На виконання Постанови №1294 наказом МВС №499 від 31.12.2007 було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Підпунктом 3.4.8 пункту 3.4 Інструкції №499 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).
За бажанням особи їй надається чергова відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку в разі звільнення з органів внутрішніх справ відповідно до законодавства.
Згідно п.56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Отже, в порушення зазначених норм відповідачем при звільненні позивача у зв'язку з скороченням штатів не було визначено розміру компенсації за невикористану відпустку, хоча право на її отримання не було ним реалізовано.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які на день набрання чинності цим Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом.
У тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.
Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Право військовослужбовців, в тому числі працівників ОВС, на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби гарантоване нормами ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Вказаною законодавчою нормою передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 07.11.2015 були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Аналогічна норма передбачена п.10 Порядку №393.
Враховуючи наведені вище правові норми, а також те, що 01.06.2020 ОСОБА_1 звільнено зі служби в ОВС на підставі п.64 «г» Положення №114 (через скорочення штатів), за наявності вислуги більше 10 років, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, відтак, відповідачем протиправно відмовлено у її виплаті.
Що стосується позовної вимоги про видачу нового грошового атестату та скерування відповідних матеріалів для перерахунку пенсії до органів ПФУ, слід зазначити, що статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Частиною першою статті 172 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.
Частиною вісімнадцятою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що у разі, якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.
Наказом МВС України №760 від 17.09.2018, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.10.2018 за №1152/32604, затверджено Інструкцію про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з інших соціальних питань (далі - Інструкція №760).
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції №760, уповноважені структурні підрозділи - визначені МВС, ЦОВВ та Національною гвардією України структурні підрозділи, на які покладено функції з підготовки та подання до органів, які призначають пенсії, необхідних для призначення пенсій документів.
Згідно п.1, 2, 4 розділу II Інструкції №760, уповноважені структурні підрозділи, організують роботу з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій особам, які мають право на пенсію відповідно до чинного законодавства; розглядають листи та звернення із питань оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій, для отримання пільг, а також здійснюють прийом громадян, які звертаються з цих питань; готують та подають у встановленому чинним законодавством порядку до органів, які призначають пенсії, документи для призначення (перерахунку) пенсій.
Пунктом 1 розділу III Інструкції №760 визначено, що уповноважені структурні підрозділи : 1) приймають від особи, яка набула право на пенсію відповідно до Закону, заяву про призначення пенсії, документи згідно з Порядком. Не пізніше наступного робочого дня інформують письмово в довільній формі підрозділи персоналу (кадрового забезпечення) та фінансового забезпечення (бухгалтерські підрозділи) про необхідність оформлення та подання уповноваженому структурному підрозділу документів для призначення (перерахунку) пенсії; 2) здійснюють перевірку обчислення вислуги років (страхового стажу) для призначення пенсії; 3) здійснюють перевірку поданих для призначення пенсії документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та інших документів; 4) у разі якщо до заяви про призначення пенсії не додано необхідних для цього документів, витребовують їх від відповідного підрозділу персоналу (кадрового забезпечення) та підрозділу фінансового забезпечення (бухгалтерського підрозділу). Витребовувати документи, подання яких не передбачено Порядком, забороняється; 5) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії та всіх необхідних документів оформлюють особі, якій оформлюється пенсія, подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, та направляють до органу, що призначає пенсії, за місцем проживання особи; 6) долучають до облікової справи особи отриману від органів, що призначають пенсії, розписку-повідомлення.
Згідно п.4 розділу III Інструкції №760, підрозділи фінансового забезпечення (бухгалтерські підрозділи) апарату МВС, територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС, ЦОВВ та Національної гвардії України, готують : 1) грошовий атестат; 2) довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - довідка про додаткові види грошового забезпечення) (додаток 4).
В 5-денний строк після отримання інформації про прийняття від особи заяви про призначення пенсії грошовий атестат та довідка про додаткові види грошового забезпечення подаються до уповноваженого структурного підрозділу.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що відповідає є уповноваженим структурним підрозділом МВС з організації роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій особам, які мають право на пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що стосується і підготовки грошового атестату.
Оскільки позивач у 2020 році був поновлений на роботі з 2014 року, і за цей час змінилися умови нарахування та складові грошового забезпечення, вислуга років, відповідач зобов'язаний був виготовити новий грошовий атестат та направити відповідні матеріали до органів ПФУ для здійснення перерахунку раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 .
Колегія суддів звертає увагу на безпідставність доводів скаржника щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з покликанням на втрату чинності Законом України «Про міліцію» та прийнятими на його виконання підзаконними нормативно-правовими актами, оскільки вказана обставина не є підставою для позбавлення особи гарантій, які ними встановлені, законні очікування на отримання яких мали місце.
Більше того, на даний час є діючими Ліквідаційні комісії УМВС у областях, які покликані вирішувати питання, пов'язані з діяльністю ОВС та проходженням служби особами рядового та начальницького складу.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості даного позову.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2021 року по справі №140/2886/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді А. Р. Курилець
С. П. Нос