ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/6227/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М, за участю секретаря: Висоцького А.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від "30" липня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має право на індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», проте відповідачем безпідставно відмовлено в нарахуванні та виплаті сум вказаної допомоги.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від "30" липня 2021 р. позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами чинного законодавства України, а відповідачем така індексація не нарахована та не виплачена, що не заперечується учасниками справи, то бездіяльність суб'єкта владних повноважень у проведенні таких виплат з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною.
Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Також скаржник вказує, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було. Крім того, посилався на телеграму Міністра оборони України від 31.12.2015 № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, на виконання якої Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз'яснення від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення.
На думку скаржника, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі, у той час як відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/з та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 09.11.2016, позивач є учасником бойових дій.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 18.12.2020 позивач є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
У період з 16.03.2007 по 20.03.2020 позивач проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено копією послужного списку.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.03.2021, старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця-зенітника зенітного взводу 3 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону, звільненої наказом командира НОМЕР_5 зенітного ракетного полку (по особовому складу) від 11.02.2020 № 15-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», вважати, що справи та посаду здала і направлено для зарахування на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 20.03.2020 позивача виключено зі списків особового складу частини. Знято з усіх видів забезпечення з 21.03.2020.
Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 13 років 0 місяців; пільгова вислуга років 1 рік 8 місяців; загальна вислуга років 14 років 8 місяців.
Виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 123% від посадового окладу, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за період з 01 по 20 березня 2020 року.
Щорічну основну відпустку за 2020 рік використано у кількості 35 діб. Грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримала.
Виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, відповідно до наказу № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у сумі 6000, 00 грн.
Виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 у розмірі 47 572, 84 грн.
Також виплачено грошову компенсацію за невикористані 70 днів додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки у сумі 25 868, 85 грн. та грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 13 повних календарних років служби в розмірі 72 063, 23 грн.
Постійним або службовим житлом не забезпечувалася, компенсацію не отримувала.
22 березня 2021 року позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
У відповідь на заяву позивача відповідач листом від 23.03.2021 № 235 рекомендував звернутися до суду з метою прийняття законного рішення щодо нарахування та виплати сум спірної індексації.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року, позивач звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
У силу вимог частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У силу вимог статті 1 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до статті 9 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язки проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Колегія суддів зауважує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Судом першої інстанції встановлено, що за час проходження служби з березня 2007 року по березень 2020 року позивачці не проведено нарахування та виплату індексації її грошового забезпечення. Відповідач цей факт не заперечував.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що підставою для невиплати позивачці індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не може бути неналежне фінансування військової частини.
Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні, тому неможливість здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачці не вбачається.
Колегія суддів зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім того державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17, який в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України врахований судом у спірних правовідносинах.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на які посилається відповідач у відзиві, не є нормативно-правовим актом, а тому не можуть бути підставою для невиплати позивачці сум спірної індексації грошового забезпечення, відповідно, бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення з посиланням на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України є протиправною, адже згідно з Порядком № 1078, роз'яснення щодо його застосування надає Мінсоцполітики.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018), якою встановлювалися підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Втім, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям після 01.01.2008 і до 01.03.2018, не відбувалося.
Водночас збільшення у січні 2016 року щомісячної грошової винагороди не є підвищенням тарифних ставок (окладів), що є підставою для визначення базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям не є постійною величиною, а з 01.03.2018 скасована взагалі, відповідно, така складова грошового забезпечення не впливає на розмір індексації грошового забезпечення.
Отже, нарахування індексації має здійснюватися до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке, як установлено судом, відбулося у березні 2018 року, на підставі наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Тож, висновок суду першої інстанції про те, що базовими місяцями при проведенні індексації грошового забезпечення є, зокрема, січень 2008 року є обґрунтованими.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства, і відповідачем така індексація не нарахована та не виплачена, що не заперечується учасниками справи, то бездіяльність суб'єкта владних повноважень у проведенні таких виплат з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною.
Також колегія суддів зазначає, що 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Зазначена постанова КМУ набрала чинності з 01.03.2018.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Зважаючи на те, що підвищення посадового окладу позивачки з березня 2018 року відбулося у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року на думку суду в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Звідси, на законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців встановився у січні 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб») та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»).
Тож, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути саме січень 2008 року та березень 2018 року. Натомість, всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки з січня 2008 року по березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Водночас, як зазначалося, єдиною підставою для невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період стало виключно неналежне фінансування відповідача.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.
З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції, що на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України в діях відповідача вбачаються порушення вимог чинного законодавства щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям - січень 2008 року.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про задоволенні позовних вимог.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від "30" липня 2021 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків