Справа № 443/1219/22 Головуючий у 1 інстанції: Сливка С.І.
Провадження № 33/811/1320/22 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу адвоката Чорненького Я.Б. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Жидачівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2022 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
ВСТАНОВИВ:
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп.
Згідно з постановою, ОСОБА_1 10 жовтня 2022 року о 00:48 год. в с. Отиневичі на вул. Свободи, 7, керував автомобілем марки «Mercedes Benz Vito 108», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного засобу газоаналізатора «Drager Alkotest» та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився. Таким чином, ОСОБА_1 порушено вимоги п.2.5 ПДР.
Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, адвокат Чорненький Я.Б. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Жидачівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2022 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що постанова є незаконною та необґрунтованою, підлягає скасуванню.
Вважає, що протокол не може бути визнаний належним доказом в даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви в суду.
Зазначає, що при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу не було дотримано вимог закону, оскільки у ньому не було зазначено дії ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, щодо ухилення від огляду.
Також, зазначає, що акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів складається лише у випадку, коли водій погодився на такий огляд на місці зупинки транспортного засобу та при цьому установлено стан сп'яніння, а у випадку відмови водія від проходження такого огляду на місці зупинки транспортного засобу, складання такого акту не передбачено.
За таких обставин, вважає, що висновок суду про те, що вказаний акт є допустим доказом у справі є необгрунтованим, оскільки із його змісту вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду за допомогою спеціального технічного засобу газоаналізатора лише на місці зупинки транспортного засобу, але не у медичному закладі.
Наголошує, що у випадку відмови водія від огляду на місці зупинки чи незгоди водія із результатами огляду на місці зупинки, працівник поліції ще не має права скласти протокол за статтею 130 КУпАП. У такому випадку закон покладає обов'язок на працівника поліції запропонувати водієві пройти огляд в медичному закладі.
Однак, матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 направлення на медичний огляд, тому вважає, що висновок суду про те, що направлення є належним доказом у справі, також є необґрунтованим.
З наявного у матеріалах справи відеозапису вбачається, що на ньому зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння, як на місці зупинки транспортного засобу так і в медичному закладі, однак на вказаному відео зафіксовано, що ОСОБА_1 , який знаходиться біля автомобіля, відмовляється проходити огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, намагаючись пояснити, що він не керував транспортним засобом, а також на вказаному відео на зафіксовано моменту зупинки поліцейськими транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , тому вважає, відеозапис також є неналежним доказом.
ОСОБА_1 та його захисник Чорненький Я.Б. у судове засідання повторно не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неявки суду не повідомили.
З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 та його захисника.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Так, пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, ст. 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у випадку невиконання водієм вимог п. 2.5 ПДР полягає у відмові особи, яка здійснювала керування транспортним засобом та якій працівник поліції висловив вимогу пройти огляд на стан сп'яніння, пройти такий огляд.
Відповідно до ст. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 9 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу серії ААД № 173564 від 10 жовтня 2022 року (а.с. 3) вбачається, що такими ознаками у ОСОБА_1 були: запах алкоголю із порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці.
З огляду на наведені ознаки, у поліцейського виникли підстави вважати, що водій ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стала вимога поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом з камер спостереження патрульних підтверджується, що працівник поліції пропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі, однак останній від проходження такого огляду відмовився.
Таким чином, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 , який отримав посвідчення водія та знає Правила дорожнього руху, порушив вимоги п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Аргументи апелянта про те, що працівник поліції не надав йому направлення на огляд з метою виявлення стану сп'яніння апеляційним судом до уваги не беруться, оскільки нормами чинного законодавства, зокрема, вимогами Інструкції №1452/735 не передбачено складення такого направлення у двох примірниках, як і видача його особі.
Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявне направлення на огляд водія ОСОБА_1 яке складено поліцейським СРПП ВП №1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області Андрейківим В.М. про скерування ОСОБА_1 на огляд до Ходорівської МЛ.
Доводи апеляційної скарги про те, що долучений до матеріалів спарив відеозапис не є належним доказом, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки на такому зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з'ясуванню та дають можливість встановити в діях особи наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не керував автомобілем та на відеозаписі не зафіксовано моменту зупинки апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки на долученому до матеріалів справи відеозаписі зафіксовано, як після вимоги працівника поліції щодо проходження огляду ОСОБА_1 почав з'ясовувати причини зупинки. Крім того працівник поліції запитував ОСОБА_1 , як йому вдалось керувати автомобілем із врахуванням того що у нього спущене колесо.
Співставивши усі наявні у справі докази з фактично дослідженими у справі обставинами, та й зі змістом обставин, що ставляться у вину ОСОБА_1 згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що матеріалами провадження доведено наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, чим спростовуються доводи апеляційної скарги.
Ураховуючи викладені обставини, доводи апеляційної скарги захисника про те, що суддею першої інстанції не з'ясовано всі фактичні обставини справи, не досліджено та не надано належної оцінки доказам, є безпідставними.
Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви в об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації зі сторони працівників поліції, апелянтом не надано, не здобуто таких і в процесі апеляційного розгляду.
У ході апеляційного розгляду апеляційним судом не було встановлено обставин, які б свідчили про наявність в діях працівників поліції порушення приписів «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» та КУпАП, та такі дії у встановленому законом порядку не оскаржувалися ОСОБА_1 .
Таким чином, наявні у справі докази, яким суддя першої інстанції надав належну оцінку, у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.
Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час апеляційного перегляду, оскаржувана постанова судді є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
постанову судді Жидачівського районного суду Львівської області від 09 листопада 2022 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката Чорненького Я.Б. в його інтересах - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.