РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року Справа № 160/15578/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
07.10.2022р. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації та, з урахуванням виправленого адміністративного позову від 20.10.2022р., просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р.;
- зобов'язати відповідача здійснити призначення, нарахування та виплату позивачеві допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, на підставі її заяви від 13.04.2022р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 та станом на 24.02.2022р. позивач не отримувала державну допомогу у вигляді щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. Як зазначає позивач, 13.04.2022р. вона подала до Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради у Центральному районі м. Дніпро письмову заяву встановленої форми про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, яка призначається відповідно до положень постанови КМУ № 332 від 20.03.2022р. «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», на яку отримала письмове Повідомлення б/н б/д про відмову в призначенні соціальної допомоги з тих підстав, що допомога не надається ВПО, які були обліковані як ВПО до 24.02.2022р. у регіонах, що не включені до переліку, затвердженому розпорядженням №204, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу відповідно до Урядової постанови №505, тобто, якщо ВПО, яка була облікована до 24.02.2022р. у регіоні, що включений до переліку, затвердженому розпорядженням №204, та не отримувала допомогу відповідно до Урядової постанови №505 (в тому числі якій було припинено виплату такої допомоги), може отримати допомогу відповідно до постанови КМУ №332 лише у разі нового переміщення, яке здійснено відповідно до Порядку №509. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки Дніпропетровська область входить до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204; внутрішньо переміщені особи, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022р. у регіонах, що включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку та які не отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, мають право на отримання допомоги на проживання згідно Постанови № 332 за умови подання відповідної заяви, при цьому, жодного виключення для осіб з такими ознаками цим урядовим нормативно-правовим актом не передбачено. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанову Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15.
Ухвалою суду від 24.10.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.36).
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 24.10.2022р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 24.10.2022р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 24.10.2022р. відповідно до вимог ст.ст. 124, 129, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується електронним повідомленням, наявним в матеріалах справи (а.с.38).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній справі приймається 22.12.2022р. в межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації як внутрішньо переміщена особа яка перемістилася з АДРЕСА_2 до АДРЕСА_3 , що підтверджується копіями довідок від 22.08.2016р. №1238001949 та від 28.09.2017р. №1949 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, наявними у справі (а.с.9,11).
Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилася донька - ОСОБА_2 , яка також зареєстрована як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копіями свідоцтва про народження та довідки від 15.04.2022р. №1238-7000776048, наявними у справі (а.с.12,34).
13.04.2022р. ОСОБА_1 надала заяву та відповідні документи до Слобожанської селищної ради як внутрішньо переміщена особа для отримання допомоги на проживання на себе та дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією листа Управління соціального захисту населення Дніпровської районної військової адміністрації №4063 від 22.08.2022р., наявною у справі (а.с.13).
За результатами розгляду наведеної заяви, відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №322, за яким встановлено, що допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022р. у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, що підтверджується копією листа Управління соціального захисту населення Дніпровської районної військової адміністрації №4063 від 22.08.2022р., наявною у справі (а.с.13).
Також і позивач отримала письмове Повідомлення б/н б/д про відмову в призначенні соціальної допомоги з тих підстав, що допомога не надається ВПО, які були обліковані як ВПО до 24.02.2022р. у регіонах, що не включені до переліку, затвердженому розпорядженням №204, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу відповідно до Урядової постанови №505, тобто, якщо ВПО, яка була облікована до 24.02.2022р. у регіоні, що включений до переліку, затвердженому розпорядженням №204, та не отримувала допомогу відповідно до Урядової постанови №505 (в тому числі якій було припинено виплату такої допомоги), може отримати допомогу відповідно до постанови КМУ №332 лише у разі нового переміщення, яке здійснено відповідно до Порядку №509 (а.с.14).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р., у зв'язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання таких дій відповідача протиправними та зобов'язання відповідача здійснити призначення, нарахування та виплату позивачеві допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, на підставі її заяви від 13.04.2022р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
До 20.03.2022р. механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" (далі - Порядок №505).
Пунктом 2 Порядку №505 визначено, що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Згідно з пунктом 5 Порядку №505 встановлено, що для призначення грошової допомоги уповноважений представник сім'ї за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а для іноземців та осіб без громадянства - документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, подає складену в довільній формі письмову заяву про надання грошової допомоги та документи, визначені цим пунктом. Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім'ї. Таку заяву на наступний шестимісячний строк може бути подано з дати його початку або не раніше ніж за 15 днів до закінчення поточного шестимісячного строку.
Пунктом 7 Порядку № 505 передбачено, що якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Так, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано жодних доказів на підтвердження чи спростування того, що у період з 2017 року (з моменту перебування позивача на обліку, як внутрішньо переміщеної особи) ОСОБА_1 отримувала адресну допомогу для внутрішньо-переміщених осіб для покриття витрат на проживання, у тому числі, на оплату житлово-комунальних послуг, згідно з Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №505 від 01.10.2014р.
Отже, станом на 24.02.2022р. позивач не отримувала допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам, інших доказів відповідачем не надано.
20.03.2022р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок №332).
Відповідно до п.1 Порядку №332 визначено, що цей Порядок визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога).
Пунктом 2 Порядку №332 передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022р. № 204.
Згідно з п.3 Порядку №332 допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:
- для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;
- для інших осіб - 2000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням.
Допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.
Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (Офіційний вісник України, 2014 р., № 80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.
Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 р. у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
З аналізу наведених норм матеріального права вбачається, що особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022р. № 204, яка надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, а внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 р. включно, надається починаючи з березня 2022 року.
При цьому, допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 р. у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 до 24.02.2022р. обліковувалась як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_3 , як особа, яка перемістилася з АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями довідок від 22.08.2016р. №1238001949 та від 28.09.2017р. №1949 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, наявними у справі (а.с.9,11).
Відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. №204-р Перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка: Волинська область; Дніпропетровська область; Донецька область; Житомирська область; Запорізька область; Київська область; м. Київ; Луганська область; Миколаївська область; Одеська область; Сумська область; Харківська область; Херсонська область; Чернігівська область.
Отже, зазначене свідчить про те, що позивач станом на 24.02.2022р. обліковувалась на території, що включена до відповідного переліку територій, на яких ведуться бойові дії - Дніпропетровська область, та знаходиться на обліку в Управлінні соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації, як внутрішньо переміщена особа.
При цьому, підставою для відмови у призначенні та нарахуванні позивачеві допомоги на проживання, як внутрішньо переміщеній особі, відповідачем вказано те, що у період з 24.02.2022 позивач повторно не переміщалась у Порядку №509 з Дніпропетровської області (а.с.14).
Разом з тим, зі змісту вищенаведених положень Порядку №332 вбачається, що ним не передбачено такої підстави для відмови у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам як відсутність нового (повторного) переміщення.
З аналізу вищенаведених норм матеріального права та встановлених судом обставин у їх сукупності, враховуючи перебування ОСОБА_1 станом на 24.02.2022р. на обліку, як внутрішньо переміщеної особи у регіоні, що включений до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку №332, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та нарахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі (у тому числі і на малолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка також зареєстрована як внутрішньо переміщена особа) у Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженому Постановою КМУ від 20 березня 2022 року №332, а відповідно, дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р., є протиправними.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р., з урахуванням аналізу норм вищенаведеного законодавства та обставин справи встановлених судом та з урахуванням того, що приписи Порядку №332 вбачається не передбачають такої підстави для відмови у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам як відсутність нового (повторного) переміщення.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р., суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні такої допомоги, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеними оспорюваними діями відповідача прав та інтересів позивача на належне соціальне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в призначенні позивачеві допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р., у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити призначення, нарахування та виплату позивачеві допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, на підставі її заяви від 13.04.2022р., з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні такої допомоги, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача здійснити призначення, нарахування та виплату позивачеві допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, на підставі її заяви від 13.04.2022р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно дубліката квитанції №0.0.2714179903.1 від 20.10.2022р. у розмірі 992 грн. 40 коп. (а.с.33,35).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам на підставі її заяви від 13.04.2022р.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Теплична, 5; код ЄДРПОУ 03192365) здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) допомоги на проживання відповідно до п.3 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. №332, на підставі її заяви від 13.04.2022р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт. Слобожанське, вул. Теплична, 5; код ЄДРПОУ 03192365) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992 грн. 40 коп. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва