Справа № 464/903/22 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Провадження № 22-ц/811/2163/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
13 грудня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шегинського Романа Андрійовича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року в складі судді Тімченко О.В. в справі за позовом Акціонерного товариства "Про Кредит Банк" до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет застави,-
встановив:
У лютому 2022 року позивач АТ "Про Кредит Банк" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет застави.
Вимоги обґрунтовує тим, що станом на час подання позову ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором про надання траншу №104.43527/FM104.676 від 07 червня 2013 року, який є невід'ємною частиною рамкової угоди щодо повернення кредитних коштів, не виконала, наявність заборгованості підтверджена судовим рішенням.
Так, заочним рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 12.09.2019 справа №760/13137/17 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованість за Договором про надання траншу № 104.43527/FW104.676 від 07.06.2013, який є невід'ємною частиною Рамкової угоди № FW104.676 від 07.06.2013, в загальному розмірі 177988 гривень 02 копійки.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» суму сплаченого судового збору в розмірі 2669 гривень 82 копійки.
Зазначене рішення не виконано ні позичальником, ні поручителем.
Для забезпечення повного виконання зобов'язань за Рамковою угодою ОСОБА_2 передала у заставу рухоме майно, а саме транспортний засіб «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , який належав їй на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 .
При цьому, з 30.07.2014 власником «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 є ОСОБА_1 .
Відповідно до договору застави заставодавець може тільки на підставі та умовах попередньої письмової згоди заставодержателя передавати предмет застави у власність, оренду, заставу іншим особам.
Згідно із витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, термін дії застави до 07.06.2018, тобто на момент вторинної реєстрації 30.07.2014 автомобіль перебував у заставі.
Разом з цим, АТ «ПроКредит Банк» не надавав згоди позичальнику ОСОБА_2 на відчуження заставного майна.
Покликаючись на норми матеріального права та судову практику, зазначає, що заставне майно відчужене без згоди заставодержателя, застава на транспортний засіб дію не припинила, а зобов'язання забезпечене заставою не виконано, тому позивач пред'явив позов про звернення стягнення на предмет застави до нового власника, який не є добросовісним набувачем спірного автомобіля.
Просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання траншу №104.43527/FM104.676 від 07 червня 2013 року, укладеним між ОСОБА_2 та АТ «ПроКредит Банк», в загальному розмірі 177 988,02 грн звернути стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , шляхом продажу транспортного засобу з торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання траншу № 104.43527/FM104.676 від 07 червня 2013 року, укладеним між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «ПроКредит Банк», в загальному розмірі 177 988,02 грн звернуто стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1 , шляхом продажу транспортного засобу з торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» 2481,00грн судового збору.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , з рішенням не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач не отримував ні ухвали про відкриття провадження у справі, ні копії позовної заяви, при цьому невиконання чи неналежне виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання, призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад цивільного судочинства.
Внаслідок зазначених процесуальних порушень, відповідач був позбавлений можливості разом із відзивом на позову заяву подати заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Так, покликаючись на порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 та утворення відповідної заборгованості, яку позивач, звернушись до суду вимагав достроково повернути, зазначає, що пред'явленням позову про стягнення заборгованості, банк припинив кредитування ОСОБА_2 та змінив строк повернення кредитних коштів, тобто станом на липень 2017 року настав строк повернення коштів за договором про надання траншу №104.43527/FM104.676 від 07 червня 2013 року.
Таким чином, позивач мав можливість реалізувати своє право на захист за договором застави протягом трьох років з моменту виникнення у нього права на позов, тобто починаючи з липня 2017 року, відтак останнім днем подачі позову про звернення стягнення на предмет застави можна вважати 01.08.2020.
При цьому, із позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави позивач звернувся до суду лише 21.02.2022, тобто через чотири з половиною роки після припинення кредитування позичальника та після спливу позовної давності.
Покликається на позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену у постанові від 17.04.2018, справа № 200/11343/14 щодо можливості подання заяви про застосування судом до позовних вимог наслідків спливу позовної давності в суді апеляційної інстанції.
Так, той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
Окремо зазначає, що позивачем не були виконанні вимоги закону в частині реєстрації звернення відомостей про початок процедури звернення стягнення на заставне майно у Державному реєстрі застав нерухомого майна, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 24 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Звертає увагу на позицію касаційної інстанції у цій частині.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити із застосуванням спливу строку давності.
16.09.2022 на адресу апеляційного суду надійшов відзив АТ «ПроКредит Банк» на апеляційну скаргу.
Учасники справи представник позивача АТ "Про Кредит Банк", відповідач ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток на офіційні електронні адреси представника позивача Грішиної Н.О. та представника відповідача ОСОБА_5 , в судове засідання 13 грудня 2022 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що 07 червня 2013 року між позивачем (заставодержателем) та третьою особою (заставодавцем) укладено нотаріально посвідчений договір застави рухомого майна № FIL.124660-ДЗ1, предметом якого виступає транспортний засіб марки «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , заставна вартість 152 800,00 грн. Даним договором забезпечено повне виконання основних зобов'язань та вимог рамкових угод з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до них: № FW104.676 від 07 червня 2013 року; № FW104.677 від 07 червня 2013 року.
Як вбачається із витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 40901964 від 07 червня 2013 року, 07 червня 2013 року внесено запис про приватне обтяження, підстава - договір застави рухомого майна № FIL.124660-ДЗ1, терміном дії 07 червня 2018 року, боржник ОСОБА_2 , обтяжувач ПАТ «ПроКредит Банк», реєстраційний номер 13731450.
11 жовтня 2017 року до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено зміни: термін дії обтяження до 11 жовтня 2022 року (витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) № 53678870 від 11 жовтня 2017 року.
Відомості про припинення обтяження відсутні.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу із 30 липня 2014 року власником згаданого автомобіля є відповідач ОСОБА_1 .
Зазначені обставини підтверджуються рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 03 листопада 2021 року у справі № 759/15009/20, яке набрало законної сили та яким відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «ПроКредит Банк» про визнання права власності та підтверджено наведені обставини.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ОСОБА_1 30 липня 2014 року було зареєстровано автомобіль «Nissan Juke», VIN-код НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 .
Із результату аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України встановлено, що автомобіль «Nissan Juke» з 06 червня 2013 року належав ОСОБА_2
05 липня 2014 року вказаний автомобіль було знято з обліку для реалізації, а 30 липня 2014 року власником автомобіля «Nissan Juke», VIN-код НОМЕР_4 , став ОСОБА_1 .
При цьому, на момент вторинної реєстрації 30 липня 2014 року транспортного засобу «Nissan Juke», VIN-код НОМЕР_4 , він перебував у заставі ПАТ «ПроКредит Банк».
Оскільки позичальник ОСОБА_2 не виконала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені заставою, у позивача виникло право звернення стягнення на предмет застави - автомобіль (рухоме майно).
Суд зазначив, що реєстрація права власності на автомобіль за відповідачем не спростовує права позивача на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, оскільки у силу приписів ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Схожі за змістом норми містяться у ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Також суд вирішив питання судових витрат.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з такими висновками місцевого суду.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду № FW104.676 від 07.06.2013, за умовами якої позивач здійснив кредитування відповідачки на підставі договору про надання траншу № 104.43527/FW104.676 від 07.06.2013, згідно якого ОСОБА_2 надано кредит у сумі 191033 грн. зі сплатою 18,25% річних на строк 60 місяців.
07 червня 2013 року між позивачем (заставодержателем) та ОСОБА_2 (заставодавцем) укладено нотаріально посвідчений договір застави рухомого майна № FIL.124660-ДЗ1, предметом якого виступає транспортний засіб марки «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , заставна вартість 152 800,00 грн. (а.с. 9-11).
Даним договором забезпечено повне виконання основних зобов'язань та вимог рамкових угод з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до них: № FW104.676 від 07 червня 2013 року; № FW104.677 від 07 червня 2013 року.
У договорі застави сторонами погоджено, що звернення стягнення здійснюється за вибором заставодержателя шляхом: продажу заставодержателем предмета застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; набуття заставодержателем права власності на предмет застави; реалізація предмета застави згідно з рішенням суду; звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса (якщо договір укладено у нотаріальній формі); звернення стягнення у інший спосіб, що дозволений законодавством на момент такого звернення.
Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як зазначає позивач, свої зобов'язання за договором про надання траншу він виконав, надавши позичальникові ОСОБА_2 кредитні кошти, однак останньою порушено умови договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені Договором строки та порядку.
Так, заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 вересня 2019 року у справі № 760/13137/17 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» заборгованість за Договором про надання траншу № 104.43527/FW104.676 від 07.06.2013, який є невід'ємною частиною Рамкової угоди № FW104.676 від 07.06.2013 р., в загальному розмірі 177988 гривень 02 копійки.
Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» суму сплаченого судового збору в розмірі 2669 гривень 82 копійки.
Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Положеннями ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 572 ЦК України, з якою кореспондуються положення ст. 1 Закону України «Про заставу», в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов'язання, насамперед інтересів кредитора, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов'язання.
За змістом частини першої статті 589 ЦК України правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави.
Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Така вимога узгоджується з частиною першою статті 27 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Власне серед доводів скарги апелянт покликається на те, що позивачем не були виконанні вимоги закону в частині реєстрації звернення відомостей про початок процедури звернення стягнення на заставне майно у Державному реєстрі застав нерухомого майна, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 24 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Однак, такі доводи скарги є безпідставними, оскільки позивач обрав спосіб звернення стягнення за рішенням суду, а не шляхом позасудового порядку, відтак обов'язок зареєструвати початок процедури звернення стягнення в такому випадку виникає в обтяжувача лише після набрання чинності рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішення та заперечуючи позовні вимоги відповідач ОСОБА_1 зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, при цьому просить про застосування наслідків спливу позовної давності.
У цьому контексті, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи апеляційної скарги є частково взаємовиключними, оскільки положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб'єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чине зупинявся або не переривався строку давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.
Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.
Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.
Згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження, наявна інформація щодо відкриття Солом'янським ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м.Київ) 07 квітня 2021 року виконавчого провадження ВП № 65048999, де боржником виступає ОСОБА_2 , а стягувачем - АТ «ПроКредит Банк» (а.с. 18).
Як вбачається із копії витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 40901964 від 07 червня 2013 року, цього ж дня внесено запис про приватне обтяження, підстава - договір застави рухомого майна № FIL.124660-ДЗ1, терміном дії 07 червня 2018 року, боржник ОСОБА_2 , обтяжувач ПАТ «ПроКредит Банк», реєстраційний номер 13731450 (а.с. 12).
11 жовтня 2017 року до реєстраційного запису Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено зміни, згідно яких термін дії обтяження до 11 жовтня 2022 року (а.с. 13).
Відомості про припинення обтяження відсутні.
В свою чергу, рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 03 листопада 2021 року у справі № 759/15009/20, яке набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «ПроКредит Банк» про визнання права власності та підтверджено наведені обставини (а.с. 22-23).
При цьому, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на ОСОБА_1 30 липня 2014 року було зареєстровано автомобіль «Nissan Juke», VIN-код НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_3 .
Із результату аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України встановлено, що автомобіль «Nissan Juke» з 06 червня 2013 року належав ОСОБА_2
05 липня 2014 року вказаний автомобіль було знято з обліку.
30 липня 2014 року власником автомобіля «Nissan Juke», VIN-код НОМЕР_4 , став ОСОБА_1 (вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації ВРЕР ДАІ з обслуговування м Львова та Пустомитівского району).
Таким чином, із 30 липня 2014 року власником згаданого автомобіля є відповідач ОСОБА_1 .
В свою чергу, наведені вище та встановлені різними судами обставини, дають підстави для беззаперечного висновку про те, що на момент вторинної реєстрації 30 липня 2014 року транспортного засобу «Nissan Juke», VIN-код НОМЕР_4 , він перебував у заставі ПАТ «ПроКредит Банк», при цьому ВП № 65048999, де боржником виступає ОСОБА_2 , а стягувачем - АТ «ПроКредит Банк», є у стані «відкрито», тобто рішення про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 на користь АТ «ПроКредит Банк», не виконано.
В свою чергу, однією з підстав припинення права застави, визначеного у п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про заставу» є припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.
Колегія суддів виходить з того, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16, провадження № 12-117гс18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки не приводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки немає домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням. Отже, наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Під час виконання судового рішення про стягнення з боржника грошової суми в інтересах іпотекодержателя у межах виконавчого провадження звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється з урахуванням відповідних норм Закону України «Про іпотеку» та статті 572 ЦК України, зокрема з урахуванням права стягувача, який є іпотекодержателем, одержати задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими стягувачами. Водночас з метою забезпечення однозначного розуміння ухваленого рішення у резолютивній частині потрібно зазначати, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке можна було розуміти як подвійне.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст.589, 590 ЦК України).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором.
Застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги (ст. 27 Закону України «Про заставу»).
Як визначено ч. 3 ст. 9, ч. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна. У разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Про аналогічне зазначено у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 461/12083/15, від 07 квітня 2021 року у справі № 204/5553/18.
Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що у позивача АТ «ПроКредит Банк» виникло право звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль «NISSAN» модель «JUKE», 2013 року випуску, білого кольору, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , як рухоме майно, оскільки позичальник ОСОБА_2 не виконала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені заставою.
В свою чергу, перевіряючи доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності та про застосування наслідків її спливу на стадії апеляційного розгляду, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Як роз'яснено у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (абзац 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Як зазначалося вище у липні 2017 року позивач АТ «ПроКредит Банк» звернувся до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, тим самим пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, кредитор відповідно до частини другої ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.
Іншими словами, перебіг позовної давності за вимогами АТ «ПроКредит Банк» про звернення стягнення на предмет застави був перерваний поданням у липні 2017 року до суду позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, який був задоволений.
Отже, саме з цього періоду перервалася позовна давність та її перебіг почався заново.
Виходячи із встановлених судом обставин вбачається, що про порушення своїх прав АТ «ПроКредит Банк» було відомо з липня 2017 року.
При цьому, із позовом у цій справ банк звернувся до суду у лютому 2022 року, пропустивши трирічний строк позовної давності.
Враховуючи наведене, позивач повинний був довести суду поважність пропуску ним позовної давності саме в період з липня 2020 року по лютий 2022 року на підставі належних та допустимих доказів.
Разом з цим, матеріали справи не містять клопотань позивача про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням поважності причин його пропущення.
В свою чергу, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Колегія суддів виходить із того, що відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст. 128-130 ЦПК України у спосіб, який забезпечує фіксацію повідомлення або виклику.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
В частині 5 цієї статті зазначено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, яких викликають, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення завчасно.
Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права у цьому контексті, колегія суддів констатує те, що у матеріалах справи наявні два супровідних листа про направлення відповідачу ОСОБА_1 ухвали про відкриття провадження у справі, при цьому докази вручення відповідних відправлень у матеріалах справи відсутні (а.с. 43, 45).
Поряд з цим, у матеріалах справи наявний поштовий конверт, який повернутий відділенням поштового у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. У вказаному поштовому відправленні суд повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі та про призначення судового засідання на 19 вересня 2014 року.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
Зазначені вище обставини та наведені норми цивільного процесуального законодавства, на переконання колегії суддів, безумовно свідчать про вчинення судом першої інстанції дій в частині повідомлення учасників справи.
В свою чергу, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України).
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Разом з цим, не будучи повідомленим належним чином про час і місце розгляду даної справи, відповідач фактично був позбавлений права на подання заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору.
У цьому контексті колегія суддів враховує також те, що позивачем до позовної заяви було долучено копію позову ОСОБА_1 про визнання права власності, у якому зазначена електронна пошта його представника та його мобільний номер телефону, однак у матеріалах справи відсутні докази про те, що суд першої інстанції використовував такі дані при повідомленні останнього про час та місце розгляду даної справи.
У постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 і від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17 Верховний Суд України констатував, що суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування позовної давності, оскільки стаття 267 ЦК України закріплює норму матеріального права, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, згідно з висновком Верховного Суду України може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові 17 квітня 2018 року, справа №200/11343/14 дійшла висновку, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.
Враховуючи наведене та те, що очевидним у спірних правовідносинах є пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, оскільки про порушення своїх прав АТ «ПроКредит Банк» було відомо з липня 2017 року, при цьому, із позовом у цій справ банк звернувся до суду у лютому 2022 року, жодним чином не зазначаючи про поновлення пропущеного строку з обґрунтуванням поважності причин його пропущення, колегія суддів приходить переконання про можливість застосування апеляційним судом наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_1 , що має наслідком відмови у задоволенні позовних вимог АТ «ПроКредит Банк» про звернення стягнення на предмет застави.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, що має наслідком скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення по суті спору про відмову у задоволенні позовних вимог.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України
Відповідно до положень ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шегинського Романа Андрійовича - задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Про Кредит Банк" до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет застави - відмовити з підстав пропуску позовної давності.
Стягнути з Акціонерного товариства "Про Кредит Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3721 (три тисячі сімсот двадцять одна) гривень 50 копійок за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 13 грудня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк