Житомирський апеляційний суд
Справа №277/320/22 Головуючий у 1-й інст. Гресько В. А.
Категорія 46 Доповідач Борисюк Р. М.
13 грудня 2022 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Галацевич О.М., Григорусь Н.Й.
з участю секретаря
судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №277/320/22 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Греська В.А. у смт.Ємільчино,
У травні 2022 року адвокат Лабик Р.Р. в інтересах позивачів звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (далі АТ СК «Країна», відповідач) на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , 188000 грн страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника; 24000 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого та 9000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Позов обґрунтовувався тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 біля 02 години 10 хвилин ОСОБА_4 в смт. Ємільчине, керуючи транспортним засобом «SHAOLIN SKG», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , який від отриманих травм загинув.
За даним фактом СУ ГУНП в Житомирській області до ЄРДР 28.07.2021 за №12021060540000082 було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
28.10.2021 на адресу відповідача в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_1 була направлена заява про виплату страхового відшкодування з документами, які відповідач отримав 01.11.2021.
Листом від 01.11.2021 відповідач повідомив про прийняття рішення про припинення розгляду заяви до часу набрання рішенням у кримінальній справі законної сили.
Позивачі з таким рішенням страховика не погоджуються та вважають його безпідставним, оскільки внаслідок ДТП загинула третя особа - пішохід, цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу «SHAOLIN SKG», р. н. НОМЕР_1 , в силу вимог ст.ст. 1166, 1187 ЦК України, настає незалежно від вини.
Представник позивача зазначив, що шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача на користь малолітньої дитини ОСОБА_3 становить 216 тис. грн. - мінімальний гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов'язаного з втратою годувальника.
Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 , є його батько ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_3 .
Загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 72000 грн, тобто по 24000 грн на кожну особу.
Представник позивача провів розрахунок заборгованості завданої шкоди, встановивши, що 188000 грн це сума відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника, належної ОСОБА_3 в межах ліміту страхової суми (260000 - 72000 = 188000).
24000 грн. - частка страхового відшкодування моральної шкоди, що належить матері загиблого у ДТП - ОСОБА_5 , яка не входить до числа позивачів.
Загальна сума розміру страхових відшкодувань, що належить позивачам в межах ліміту страхового відшкодування, становить 236000 грн (188000 + 48000 = 236000).
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_2 , яка діє в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 216000 грн. страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, 14666 грн 66 коп. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого та 5000 (п'ять тисяч) грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, а всього 235666 грн 66 коп.
Стягнуто із відповідача на користь ОСОБА_1 14666 грн 66 коп. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого та 5000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, а всього 19666 грн 66 коп.
Вирішено питання розподілу судового збору.
В апеляційній скарзі АТ «Страхова компанія «Країна», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд допустив неправильне тлумачення закону, а також не застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про визнання дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2, страховим випадком, оскільки наразі відсутнє рішення компетентного органу за наслідками розслідування дорожньо-транспортної пригоди, яким було б встановлено причини, обставини, механізм скоєння ДТП, наявність/відсутність порушень вимог ПДР України його учасниками, причинно-наслідковий зв'язок між їх діями/бездіяльністю та наслідками.
Під час судового розгляду АТ «СК «Країна» акцентувало увагу суду першої інстанції на те, що позивачем та/або її представником не було надано необхідного доказу на підтвердження перебування малолітнього ОСОБА_3 на утриманні загиблого батька, як і документу з Пенсійного фонду України про розмір встановленої малолітньому ОСОБА_3 пенсії по втраті годувальника. Відсутність зазначених документів унеможливлює прийняття страховиком рішення про здійснення страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника.
Суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог та стягнув з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 216 000.00 грн страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, хоча позов в цій частині заявлено на суму 188000 грн
Відомості про те, чи мав ОСОБА_3 на момент загибелі дружину не були надані позивачами або їх представниками. При цьому судом першої інстанції встановлено, що загиблий ОСОБА_3 не перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , яка є матір'ю малолітнього ОСОБА_3 , а тому можливо в нього залишилася дружина, з якою зареєстровано офіційний шлюб.
Поділ страхового відшкодування моральної шкоди на 3-х осіб матиме наслідком неможливість виплати страхового відшкодування на користь дружини загиблого ОСОБА_3 у разі її звернення до АТ «СК «Країна» із відповідною заявою про страхове відшкодування. Окрім того, факт спільного проживання або побуту позивачки ОСОБА_2 та загиблого ОСОБА_3 не є рівнозначним поняттю «шлюбу». Правові статуси «чоловік» та «дружина» мають особи, які зареєстрували свій шлюб у встановленому законодавством порядку. З огляду на це, позивачка ОСОБА_2 не мала права на отримання частки страхового відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю потерпілого ОСОБА_3 .
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 біля 02 години 00 хвилин ОСОБА_4 , керуючи автобусом марки «SHAOLIN» моделі «SLG6860 CFR», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по автодорозі сполученням смт.Ємільчине - с. Підлуби Новоград-Волинського району в напрямку с. Підлуби, здійснив наїзд на ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які рухалися з правого краю автодороги з велосипедом, внаслідок чого останні отримали тілесні ушкодження та були доставлені до відділення Ємільчинської ЦРЛ.
За фактом вказаної події СУ ГУНП в Житомирській області 28.07.2021 до ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження за №12021060540000082 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (а.с.77). Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває, що сторонами не заперечується.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , його смерть настала від тупої, сукупної травми тіла (а.с.29,50-53).
Відповідно до полісу №АР/5262974, діючого до 30.09.2021, страховою компанією ПАТ «СК «КРАЇНА» застрахований транспортний засіб марки «SHAOLIN» моделі «SLG6860 CFR», р. н. НОМЕР_1 , страхова сума на одного потерпілого становить 260000 грн (а.с.86).
18.10.2021 ОСОБА_7 в інтересах позивачів подав на адресу АТ «СК «КРАЇНА» заяви про виплату страхового відшкодування, а саме в інтересах сина загиблого у ДТП - ОСОБА_3 та батька - ОСОБА_8 (а.с.35-37).
Листом АТ «СК «КРАЇНА» від 26.11.2021 за вих. №25604/21 представника позивачів повідомлено, що рішення щодо виплати страхового відшкодування буде прийнято після отримання страховиком судового рішення, що набрало законної сили по кримінальній справі за фактом ДТП на підставі ч. 4 п. 2 ст. 36 Закону. Також запропоновано надати довіреність представника ОСОБА_2 на уповноваження ОСОБА_7 представляти в страхових компаніях інтереси малолітньої дитини ОСОБА_8 та витяг про відкриття кримінального провадження (а.с.41).
Страхове відшкодування позивачам не сплачено.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004року №1961 (далі Закон №1961), передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Пунктом 22.1. ст. 22 Закону №1961 визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 23.1. ст. 23 цього Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно із пунктом 27.1. ст. 27 Закону №1961 страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 27.2 цього Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до п.27.3 цього Закону страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
За приписами пункту 27.5 цього Закону відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Як вище зазначалось, цивільну відповідальність автомобіля марки «SHAOLIN» моделі «SLG6860 CFR», реєстраційний номер р. н. НОМЕР_1 на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди було застраховано у ПАТ «СК «КРАЇНА».
Наявність підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування, що передбачені ст. 32, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідачем не доведено.
Відповідно до загальних норм відшкодування шкоди, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, вона відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала (ст.1167,1187 ЦК України).
Заявлена позивачами сума відшкодування моральної шкоди не перевищує загального розміру страхового відшкодування (регламентної виплати), визначеного у п.27.3 цього Закону на рівні 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, тому суд першої інстанції на законних підставах задовольнив ці вимоги, врахувавши коло осіб, які мають право на отримання такого відшкодування.
Відповідно до пункту 35.1. ст. 35 цього Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Посилання відповідача, що поділ страхового відшкодування моральної шкоди на 3-х осіб матиме наслідком неможливість виплати страхового відшкодування на користь дружини загиблого ОСОБА_8 у разі її звернення до АТ «СК «Країна» із відповідною заявою про страхове відшкодування, є необґрунтованим і має характер припущення, оскільки докази існування такої особи не надані, як і докази її звернення до страхової компанії щодо виплати страхового відшкодування у встановлений законом строк.
Пунктами 36.1, 36.2 ст. 36 цього Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Абзацом 5 пункту 36.2. ст. 36 Закону №1961 страховика (МТСБУ) зобов'язано направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.
Тобто, обов'язок по прийняттю рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснення виплати такого відшкодування, або ж прийняття рішення про відмову в проведенні такої виплати у відповідача виник з дня подання представником позивачів відповідної заяви про здійснення страхового відшкодування і повинен був виконаний не пізніше ніж на 90 день з дня подання позивачем відповідної заяви.
Однак, АТ «СК «Країна», отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду, не вчинила дій передбачених ст. 34 Закону №1961 і не встановивши підстав для відмови у прийняття такого рішення згідно ст. 37 цього Закону, не оспорюючи обставини страхового випадку і заявлені членами сім'ї загиблого вимоги про відшкодування моральної шкоди та страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, рішення про здійснення страхового відшкодування не прийняла, як і не прийняла рішення про відмову у їх задоволені, вирішивши у невизначений Законом №1961 спосіб призупинення розгляду заяви через відсутність документального підтвердження даних про винну особу, а саме судового рішення за результатом розгляду кримінальної справи, яке набрало законної сили.
Обґрунтування страхової компанії щодо законності призупинення розгляду заяви позивачів щодо виплати страхового відшкодування є непереконливими. Відповідно до преамбули Закону №1961, він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 1 цього Закону передбачено, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Статтями 5,6 цього Закону визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Оскільки наведеним матеріальним законом визначено правовий механізм врегулювання обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу із чітко визначеними правами і обов'язками страхувальника, водія застрахованого транспортного засобу, страховика, потерпілої особи, а у разі настання її смерті, права і обов'язки членів її сім'ї, страховик в особі відповідача у справі після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду діяв неправомірно. Так, при відсутності законних підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідач вчинив не передбачені Законом №1961 дії - призупинив розгляд заяви на виплату страхового відшкодування, чим фактично позбавив позивачів права на отримання відповідної виплати у строки встановлені Законом, при тому, що останній передбачає право страховика на регресну вимогу( ст.38) і застосування відповідальності за порушення умов страхування (ст. 38-1).
Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що за відсутності доказів перебування малолітнього ОСОБА_8 на утриманні загиблого батька, призначення йому пенсії по втраті годувальника, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, а також вийшов за межі заявлених вимог в означеній частині.
Вирішуючи позов в частині стягнення страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника, місцевий суд обґрунтовано керувався нормами п.27.2 ст.27 Закону №1961, визначивши розмір страхового відшкодування в межах, заявлених до страховика представником позивачів (а.с.36), та передбачених Законом і лімітом страхового полісу, що є належним способом захисту прав малолітнього ОСОБА_8 . Стягнення повної суми страхового відшкодування в означеній частині є обов'язком відповідача, а тому виплата такої суми страхового відшкодування на користь малолітнього ОСОБА_8 не буде мати негативних наслідків. Крім того, відповідач, розглядаючи заяву на виплату страхового відшкодування, не вимагав надання доказів перебування малолітнього ОСОБА_8 на утриманні загиблого батька (а.с.41), тим самим визнаючи за позивачем право на таке страхове відшкодування.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів керується приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE,№ 4909/04,§ 58,ЄСПЛ,від 10 лютого 2010року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
В контексті вказаної практики Європейського суду з прав людини колегія суддів вважає обґрунтування оскаржуваного судового рішення та постанови апеляційного суду достатніми.
Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції із дотриманням норм матеріального та процесуального права повно і всебічно з'ясував всі обставини справи, ухвалив законне і обґрунтоване рішення, тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» залишити без задоволення, а рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 15 грудня 2022 року.