Провадження № 22-ц/803/7155/22 Справа № 645/3278/20 Суддя у 1-й інстанції - Третяк О.Г Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
14 грудня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі Піменовій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, що набуте під час спільного проживання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину сумісно нажитого майна, -
В червні 2020 року до Білокуракинського районного суду Луганської області надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, що набуте під час спільного проживання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину сумісно нажитого майна.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що з листопада 2016 року по 05.05.2018 року (дата реєстрації шлюбу між сторонами) позивачка разом з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах,проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу в квартирі позивачки,яка знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . Сторони разом вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет,взаємні права та обов'язки,притаманні подружжю, разом їздили відпочивати. За час спільного життя без реєстрації шлюбу сторони намагалися зачати спільну дитину. За час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони придбали автомобіль CHEVROLET, модель: LACETTI ,реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 . Згідно оцінки транспортного засобу- автомобілю CHEVROLET, модель: LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , середньоринкова вартість вказаного автомобілю складає 177040 грн. Кошти на придбання цього автомобілю були спільними. Частину грошей для придбання автомобілю надала позивачка, так як вона має постійний дохід на роботі - в ТОВ «Магнат», де вона працює касиром, та надала кошти в розмірі 3 тис. доларів США, які вона отримала за продаж 10.03.2016 року житлового будинку в АДРЕСА_2 , що належав позивачці на праві приватної власності відповідно до договору дарування.У зв'язку з тим, що спірний автомобіль на момент розгляду справи вибув із володіння відповідача,позивачка просить стягнути половину вартості цього авто та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, що набуте під час спільного проживання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину сумісно нажитого майна - задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з листопада 2016 року по 05.05.2018 року.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль марки : CHEVROLET, модель: LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в порядку поділу майна грошову компенсацію вартості Ѕ частину автомобіля марки : CHEVROLET, модель: LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 в розмірі 88520 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 2987 грн. 21 коп., сплачені в якості судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20.12.2021 року, ухвалене по справі №645/3278/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, що набуте під час спільного проживання, спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину сумісно нажитого майна. Ухвалити нове рішення у справі № 645/3278/20, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна, що набуте під час спільного проживання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину сумісно нажитого майна - відмовити повністю.
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2021 року від інших учасників справи не надходило.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 12.02.2017 року по 19.02.2017 року разом перебували на відпочинку в Єгипті (т.1 а.с.52,53).
В лютому-квітні 2017 року сторони проходили медичне обстеження з метою народити спільну дитину (т.1 а.с.54-58).
10.03.2016 року позивачка продала житловий будинок за АДРЕСА_2 та отримала за продане майно 120000 грн. (т.1 а.с.61-65).
Сторони разом вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет,взаємні права та обов'язки,притаманні подружжю, разом їздили відпочивати.
За час спільного проживання без реєстрації шлюбу сторони придбали автомобіль CHEVROLET, модель: LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 .
Згідно оцінки транспортного засобу - автомобілю CHEVROLET, модель: LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , середньоринкова вартість вказаного автомобілю складає 177040 грн.
13.05.2017 року на ім'я відповідача було зареєстровано право власності на автомобіль марки : CHEVROLET, модель: LACETTI, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN - НОМЕР_2 чорного кольору (т.1 а.с.80,81).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_1 одружився на ОСОБА_5 05 травня 2018 року (т.1 а.с.38).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю утворюють особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з вимогами ч. 1. ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За змістом ч. 2 вказаної статті встановлено, що на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Даючи оцінку, дослідженим в судовому засіданні в суді першої інстанції доказам та встановленим обставинам справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачкою надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем, з листопада 2016 року по 05.05.2018 року, тобто до дня реєстрації шлюбу між сторонами по справі, однією сім'єю як чоловіка і жінки, що були пов'язані спільним побутом ті взаємними правами та обов'язками.
Відповідно до ст. 367 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до положень п.24 Постанови Пленуму ВСУ “ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя “ від 21.12.2007 року до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спірне майно - автомобіль CHEVROLET LACETTI 2008 року виготовлення вартістю 177040 грн. є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Враховуючи те, що на момент вирішення справи відповідачем здійснено відчуження спірного автомобілю, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за можливе стягнути вартість Ѕ частини такого майна на користь позивачки.
Відповідно до п.п.22,30 Постанови ВС України 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Виходячи зі змісту вищенаведеної ч.2 ст.74 СК України, а також враховуючи вимоги ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, відповідно до яких, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності; вимоги ч.1 ст.69 та ч.1. ст.70 СК України, відповідно до яких, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу та що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором та позивач має право на 1/2 частину вказаного майна.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, оскільки сторони проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка й були пов'язані спільним побутом та взаємними правами та обов'язками, та під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ними було придбано автомобіль, який в подальшому був проданий відповідачем, то в розумінні ст.74 СК України, позивач має право на 1/2 частки вказаного майна, а тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про стягнення вартості 1/2 частини такого майна на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги, що апелянт придбав спірний автомобіль за власні кошти, які в нього були від продажу іншого автомобіля й він працював та отримував гарну зарплату, а тому автомобіль є його власністю та придбаний ним без допомоги позивача, колегія суддів ставиться критично, оскільки в період проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2016 по травень 2018 року, позивач надала кошти на придбання автомобіля, які вона отримала від продажу житлового будинку в АДРЕСА_2 , що належав позивачці на праві приватної власності відповідно до договору дарування.
Доводи апеляційної скарги, що автомобіль є його власністю та придбаний ним самостійно та не в період проживання однією сім'єю, колегія суддів ставиться критично, оскільки спірний автомобіль було придбано 13.05.2017 року, тобто у період спільного проживання сторін однією сім'єю, оскільки сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2016 по травень 2018 року.
Колегія суддів звертає увагу, що докази того, що спірний автомобіль є особистою приватною власністю відповідача у матеріалах справи відсутні. Тому, вказаний автомобіль є об'єктом спільної сумісної власності сторін і їх частки у цьому майні є рівними.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді В.С.Городнича
М.Ю.Петешенкова