Провадження № 22-ц/803/6932/22 Справа № 212/6587/21 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
14 грудня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 212/6587/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 серпня 2022 року,
В липні 2021 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулося до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з централізованого опалення.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що АТ «Криворізька теплоцентраль», за специфікою своєї виробничої діяльності, здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке зобов'язане здійснювати оплату за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів.
На виконання своїх зобов'язань АТ «Криворізька теплоцентраль» надавало послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , де споживачем таких послуг є ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням споживачами своїх зобов'язань, за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року утворилась заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого опалення в розмірі 40 466 грн. 51 коп., на яку позивачем нараховано збитки в порядку ст.625 ЦК України, а саме інфляційні втрати - 9 247 грн. 62 коп., 3% річних - 2 873 грн. 43 коп.
Оскільки відповідач добровільно заборгованість не сплачує позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року в розмірі 40 466 грн. 51 коп., інфляційні втрати - 9 247 грн. 62 коп., 3% річних - 2 873 грн. 43 коп. та стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2 270 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надану житлово-комунальну послугу з централізованого опалення за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року в розмірі 40 466 грн. 51 коп., інфляційні втрати - 9 247 грн. 62 коп., 3% річних - 2 873 грн. 43 коп., а всього 52 587 грн. 57 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» 2 270 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог повивача посилаючись на те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження розміру фактично спожитої в будинку теплової енергії за весь період нарахувань, а також не надано розрахунків пропорційного покладання частини цієї спожитої теплової енергії на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідач зауважує на тому, що він не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є власником квартири АДРЕСА_2 , при цьому судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування у погзивача доказів які б свідчили що позивач є власником вказаної квартири.
Крім того апелянт зазначає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строку позовної давности.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває на обслуговуванні у Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль», на який відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення (а.с.9).
За період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року АТ «Криворізька теплоцентраль» за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , опалювальної площі 54,4 м. кв., де зареєстрована 1 особа, нараховано загальну суму 40 466,51 грн. (а.с.10).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що відповідач вчасно оплату за надані послуги не здійснював, внаслідок чого за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року в розмірі 40 466 грн. 51 коп., на яку позивачем нараховано збитки в порядку ст. 625 ЦК України, а саме інфляційні втрати - 9 247 грн. 62 коп., 3% річних - 2 873 грн. 43 коп.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року в розмірі 52 587 грн. 57 коп., яка включає: заборгованість за централізоване опалення - 40 466 грн. 51 коп., інфляційні втрати - 9 247 грн. 62 коп., 3% річних - 2 873 грн. 43 коп.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 68 ЖК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст.ст.4,6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові - послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п.5 ч.2 ст.7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Так, згідно із ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 12.10.2011 року № 343 та згідно листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25.07.2013 року № 01/25-0940 щодо надання погодження на передачу теплових мереж та ТРП) державному підприємству «Криворізька теплоцентраль», яке перетворено на АТ «Криворізька теплоцентраль» доручено прийняти функцію забезпечення тепловою енергією споживачів міста у Жовтневому, Саксаганському, Довгинцівському та Інгулецькому районах міста (а.с.50).
На підтвердження наданих послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_3 відповідачем надано копії відповідних актів про подання та припинення подання теплоносія з центрального опалення на вказаний будинок (а.с.58-61).
Отже, надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 здійснювалось АТ «Криворізька теплоцентраль».
Відповідач є споживачем послуг, однак оплату за отримані послуги належним чином не здійснював, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року, склала 40 466 грн. 51 коп.
Враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення та застосування приписів ст.625 ЦК України шляхом нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Колегією суддів перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості за надані позивачем послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат та 3% річних, з яким колегія суддів погоджується та вважає його вірним.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 жовтня 2013 року по 31 травня 2021 року в розмірі 52 587 грн. 57 коп., яка включає: заборгованість за централізоване опалення - 40 466 грн. 51 коп., інфляційні втрати - 9 247 грн. 62 коп., 3% річних - 2 873 грн. 43 коп.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження розміру фактично спожитої в будинку теплової енергії за весь період нарахувань, а також не надано розрахунків пропорційного покладання частини цієї спожитої теплової енергії на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки позивачем по справі надано докази на підтвердження наданих послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_3 , а саме копії відповідних актів про подання та припинення подання теплоносія з центрального опалення на вказаний будинок за період з 2013 по 2021 рік.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що задля можливості пропорційного покладання частини спожитої теплової енергії на квартиру АДРЕСА_2 має бути встановлений загальнобудинковий лічильник теплового постачання, натомість матеріали справи не місять даних про те, що у вказаному будинку встановлений такий лічильник.
Відповідачем по справі правильність нарахування сум заборгованості за послугу з централізованого опалення не спростована.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строку позовної давности, з огляду на наступне.
За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з жовтня 2013 року по січень 2019 року щорічно в опалювальні періоди частково здійснювалась оплата за надані послуги з теплової енергії. При цьому останній платіж був здійснений в січні 2019 року на суму 300 грн., а отже вказані дії свідчать про визнання відповідачем свого обов'язку щодо сплати наданих послуг.
При цьому слід зауважити, що в серпні 2019 року оплата за надані послуги з теплової енергії здійснювалась відповідачем тоді, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги з теплової енергії, що свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку щодо сплати наданих послуг.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16.
У Постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
З урахуванням наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій по оплаті послуг з централізованого опалення в період не нарахування позивачем такої оплати та оплаті послуг з централізованого опалення в розмірі, більшому від нарахування, що мали регулярний характер, у зв'язку з чим строк позовної давності станом на момент подання позову до суду 28 липня 2021 року позивачем не пропущено.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не є власником квартири АДРЕСА_2 , при цьому судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування у позивача доказів які б свідчили що позивач є власником вказаної квартири, оскільки, як вбачається із матеріалів справи відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , отже є споживачем комунальних послуг, які надаються позивачем, тому в даному випадку визначення власника вказаної квартири не має правого значення для вирішення спору по суті.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді: