Провадження № 22-ц/803/5236/22 Справа № 216/5339/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Березюк М. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
13 грудня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 216/5339/14-ц
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання Гладиш К.І.
сторони:
скаржник ОСОБА_1
заінтересовані особидержавний виконавець Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року, яка постановлена суддею Березюк М.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст ухвали складено 23 травня 2022 року,
В лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області та Комунальне підприємство теплових мереж «Криворіжтепломережа».
В обґрунтування скарги зазначено, що 21 січня 2016 року до Центрально-Міського відділу ДВС Криворізького МУЮ в Дніпропетровській області подано заяву юрисконсульта КПТМ «Криворіжтепломережа» Петручок О.О., щодо стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за теплову енергію та судового збору в сумі 8 029,40 грн. на користь КП «Криворіжтепломережа», з зазначенням рахунку для зарахування коштів у ПАТ «Діамантбанк».
ОСОБА_1 вважав заяву стягувача такою, що порушує вимоги Постанови Кабінету міністрів України № 217 від 18 червня 2014 року «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальниками природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки».
Заявник зазначав, що отримавши виконавчий лист суду, представник КПТМ «Криворіжтепломережа» звернулася до державної виконавчої служби з заявою про стягнення заборгованості на користь КП «Криворіжтепломережа», зазначивши рахунок «Діамантбанку», який невідомо кому належить, чим намагалася заволодіти грошовими коштами, а тому заявник вважав наявними в її діях ознак кримінально караного правопорушення - шахрайства.
ОСОБА_1 стверджував, що відкривши виконавче провадження на підставі такої заяви стягувача, державний виконавець Сігай А.О. порушила вимоги п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не перевірила куди та на який рахунок ОСОБА_2 намагається отримати кошти, державний виконавець сприяв вчиненню злочину, допомагав вивести кошти в сумі 8 029,40 грн. на невідомий рахунок в ПАТ «Діамантбанк».
Крім цього заявник зазначав, що постанова про відкриття провадження складена без дотримання вимог законодавства, а саме не затверджена начальником відділу та не скріплена печаткою суду, а також містить РНОКПП, що не належить ОСОБА_1 . Також вказував, що відкриття виконавчого провадження здійснено державним виконавцем без підтвердження повноважень представника стягувача.
Також заявник вказував на не утворення та не існування Центрально-Міського відділу ДВС Криворізького МУЮ в Дніпропетровській області, як органу державної виконавчої служби.
Обґрунтовуючи вимоги щодо визнання виконавчого листа таким, що неможливо виконати, скаржник зазначав про невідповідність зазначеного в ньому РНОКПП ОСОБА_1 , вказаний РНОКПП він суду не надавав, він був відсутній в матеріалах справи на момент ухвалення рішення суду, відповідно є сфальсифікованим, а тому скаржник вважає, що виконавчий лист суду має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, в попередній скарзі ОСОБА_1 зазначав про те, що постанову про відкриття виконавчого провадження направлено йому з порушенням строку визначеного законом, просив суд поновити строк для звернення до суду зі скаргою (том 1 а.с.1-2).
На підставі вище викладеного, скаржник просив суд скасувати постанову державного виконавця Центрально-Міського відділу ДВС Криворізького МУЮ в Дніпропетровській області про відкриття провадження, як таку, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року. Крім цього, просив суд визнати виконавчий лист Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області по справі № 216/5339/14-ц таким, що не можливо виконати, постановити окрему ухвалу щодо порушення вимог чинного законодавства юрисконсультом КПТМ «Криворіжтепломережа» Петручок О.О.
Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду скарги по суті посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді скарги.
Апелянт зауважує на тому, що суддею Березюк М.В. відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 без дотримання вимог ЦПК України з повним невиконанням процедури розгляду справи.
Вказані дії полягали у незаконному допуску до участі у справі в якості представника КПТМ «Криворіжтепломережа» - Цвіркун А.А., про що апелянтом були викладені заперечення та подані до канцелярії суду, розгляді копій листів та копій довіреностей від невідомих осіб, не роз'ясненні їх прав та обов'язків, зокрема обов'язку представника юридичної особи надати суду докази вчиняти дії від імені юридичної особи, бути їх представниками або діяти в порядку само представництва.
Вказані заперечення без зазначення суті заперечень невмотивовано відхилені головуючим суддею у справі.
При розгляді справи головуючий суддя у справі постійно тиснула на скаржника та його представника тим, що вони вимагаючи від неї діяти в межах і у спосіб ЦПК України, порушують її особистий порядок розгляду скарги і постійно погрожувала застосувати процесуальний примус або адміністративне стягнення за неповагу до суду.
Також апелянт зауважує на тому, що є беззаперечним, не спростованим та юридично доказаним фактом намагання головуючим суддею розглядати справу за відсутності освіти і професійності а саме невідповідності вимогам займаної посади судді з підстав незнання мови судочинства - української мови, незнання вимог ЦПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» просить ухвалу суду першої залишити без змін, як законну та обгрунтовану, на думку представника КПТМ «Криворіжтепломережа», апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 22 січня 2016 року юрисконсульт КПТМ «Криворіжтепломережа» Петручок О.О. звернулася до Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ з заявою про прийняття до виконання виконавчого документа № 5339 від 23 грудня 2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованості за теплову енергію та судового збору в сумі 8 029,40 грн., зазначивши рахунок для перерахування коштів (том 3 а.с.175).
Матеріали виконавчого провадження містять листи КПТМ «Криворіжтепломережа» від 25 квітня 2016 року та 07 червня 2016 року щодо уточненні рахунків, на які підлягали перерахуванню кошти за теплову енергію, а також рахунки для перерахування коштів у рахунок стягнутого судового збору, пені та ін. (том 3 а.с.192-193).
Як слідує з копії виконавчого листа Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5339/14-ц, виданого 21 січня 2016 року, за рішенням суду стягненню з ОСОБА_1 підлягала заборгованість за постачання теплової енергії в розмірі 6 446 грн. та судовий збір 1 583,40 грн. Рішення у справі набрало законної сили 23 грудня 2015 року, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 23 грудня 2016 року (том 3 а.с.173).
22 січня 2016 року державним виконавцем Центрально-Міського відділу ДВС Сігай А.О., яка змінила прізвище на ОСОБА_3 (том 3 а.с.195), прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа - ВП № 49918037 (том 3 а.с.176), копія якої направлена боржнику та стягувачу 22 січня 2016 року (том 3 а.с.177).
В рамках ВП № 49918037 державним виконавцем здійснювалося ряд запитів (том 3 а.с.177-181), в тому числі до ДПС України, у відповідь на один з яких надано інформацію, що реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 закрито (том 3 а.с.180).
Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_1 посилався на те, що представник КП «Криворіжтепломережа», без підтвердження своїх повноважень, звернулася до державної виконавчої служби з заявою про стягнення заборгованості на користь КП «Криворіжтепломережа», зазначивши рахунок « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який невідомо кому належить, чим намагалася заволодіти грошовими коштами. Також скаржник посилався на те, що державний виконавець Сігай А.О. порушила вимоги п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не перевірила куди та на який рахунок ОСОБА_2 намагається отримати кошти, та на те, що постанова про відкриття провадження складена без дотримання вимог законодавства, а саме не затверджена начальником відділу та не скріплена печаткою суду, а також містить РНОКПП, що не належить ОСОБА_1 . Також вказував, що відкриття виконавчого провадження здійснено державним виконавцем без підтвердження повноважень представника стягувача. В обґрунтування скарги в частині визнання виконавчого листа таким, що неможливо виконати, скаржник посилався на те, що про невідповідність зазначеного в ньому РНОКПП ОСОБА_1 , вказаний РНОКПП він суду не надавав, він був відсутній в матеріалах справи на момент ухвалення рішення суду, відповідно є сфальсифікованим, а тому скаржник вважає, що виконавчий лист суду має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для її задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Згідно статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до ст. 447-449 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції та вона може бути подана до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до ч.6 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на дату прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Матеріалами справи установлено, що 22 січня 2016 року юрисконсульт КПТМ «Криворіжтепломережа» Петручок О.О. звернулася до Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ з заявою про прийняття до виконання виконавчого документа № 5339 від 23 грудня 2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованості за теплову енергію та судового збору в сумі 8 029,40 грн., зазначивши рахунок для перерахування коштів.
Додатками до вказаної заяви вказано виконавчий лист та копія довіреності, що спростовує доводи скаржника про прийняття державним виконавцем заяви про примусове виконання рішення суду від особи, повноваження якої не підтверджено (том 3 а.с.173-175).
Матеріали виконавчого провадження містять листи КПТМ «Криворіжтепломережа» від 25 квітня 2016 року та 07 червня 2016 року щодо уточненні рахунків, на які підлягали перерахуванню кошти за теплову енергію, а також рахунки для перерахування коштів у рахунок стягнутого судового збору, пені та ін. (том 3 а.с.192-193).
Як слідує з копії виконавчого листа Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5339/14-ц, виданого 21 січня 2016 року, за рішенням суду стягненню з ОСОБА_1 підлягала заборгованість за постачання теплової енергії в розмірі 6 446 грн. та судовий збір 1 583,40 грн. Рішення у справі набрало законної сили 23 грудня 2015 року, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання до 23 грудня 2016 року (том 3 а.с.173).
22 січня 2016 року державним виконавцем Центрально-Міського відділу ДВС Сігай А.О., яка змінила прізвище на ОСОБА_3 (том 3 а.с.195), прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа - ВП № 49918037 (том 3 а.с.176), копія якої направлена боржнику та стягувачу 22 січня 2016 року (том 3 а.с.177).
В рамках ВП № 49918037 державним виконавцем здійснювалося ряд запитів (том 3 а.с.177-181), в тому числі до ДПС України, у відповідь на один з яких надано інформацію, що реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 закрито (том 3 а.с.180).
Разом з тим, заявник вказуючи, що зазначений у виконавчому листі РНОКПП йому не належить, є сфальшованим, не надав доказів на підтвердження вказаного факту, зокрема отримання іншого РНОКПП чи відмови від його отримання в порядку визначеному законодавством.
На підставі наведеного вище висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 узгоджується з нормами матеріального права, які суд правильно застосував.
Не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення скарги ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді скарги ОСОБА_1 , з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу розглянуто неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
В данному випадку апелянтом не наведено підстав, передбачених ч.3 ст. 376 ЦПК України, які є обов'язковими для скасування ухвали суду першої інстанцї та не доведено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
Посилання апелянта на те, що суддею Березюк М.В. відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 без дотримання вимог ЦПК України з повним невиконанням процедури розгляду справи, є припущенням скаржника та свідчить про незгоду із прийнятим судом судовим рішенням за наслудками розгляду скарги ОСОБА_1 .
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на незаконний допуск до участі у справі в якості представника КПТМ «Криворіжтепломережа» - Цвіркун А.А., про що апелянтом були викладені заперечення та подані до канцелярії суду, розгляді копій листів та копій довіреностей від невідомих осіб, не роз'ясненні їх прав та обов'язків, зокрема обов'язку представника юридичної особи надати суду докази вчиняти дії від імені юридичної особи, бути їх представниками або діяти в порядку само представництва є безпідставними, оскільки в матералах справи наявні копії довіреності, які підтверджують повноваження Цвіркун А.А. як представника КПТМ «Криворіжтепломережа».
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що заперечення скаржника щодо незаконного допуску до участі у справі в якості представника КПТМ «Криворіжтепломережа» - Цвіркун А.А. невмотивовано відхилені головуючим суддею у справі колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки твердження апелянта про незаконний допуск до участі у справі в якості представника КПТМ «Криворіжтепломережа» - Цвіркун А.А. спростовуються копією довіреності КПТМ «Криворіжтепломережа», відповідно до якої ОСОБА_4 має право на представлення інтересів КПТМ «Криворіжтепломережа» в судах, у зв'язку з чим суд не має доводити або ж обгрунтовувати сторонам у справі повноваження представників сторін.
Посиланн апелянта в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи головуючий суддя у справі постійно тиснула на скаржника та його представника тим, що вони вимагаючи від неї діяти в межах і у спосіб ЦПК України, порушують її особистий порядок розгляду скарги і постійно погрожувала застосувати процесуальний примус або адміністративне стягнення за неповагу до суду не є порушенням процесуального права з боку головуючого судді при розгляді скарги на дії державного виконавця.
При цьому посилання апелянта на те, що головуючий суддя розглядала справу за відсутності освіти і професійності та невідповідності вимогам займаної посади судді з підстав незнання мови судочинства - української мови, незнання вимог ЦПК України є припущеннями останнього, які зроблені у зв'язку з незгодою з прийнятим судовим рішенням за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на дії ДВС.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
При цьому в апеляційній скарзі апелянт не посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при розгляді даної справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2022 року.
Головуючий:
Судді: