Номер провадження: 22-ц/813/8469/22
Справа № 947/26914/21
Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.
Доповідач Пузанова Л. В.
16.12.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (суддя-доповідач) Пузанової Л.В.,
суддів: Кутурланової О.В.,
Чорної Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 26 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків в порядку регресу,
встановив:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 серпня 2019 року в м.Одесі по вул. Новобереговій, 94 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля “Suzuki Swift”, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 (відповідачки) та автомобіля “Mini Cooper”, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . В результаті зіткнення транспортних засобів вони зазнали пошкоджень.
Винною у дорожньо-транспортній пригоді постановою Приморського районного суду м.Одеси від 13.11.2019 року визнано відповідачку, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність як водія транспортного засобу “Suzuki Swift”, номерний знак НОМЕР_1 , в ПрАТ “Страхова компанія “Уніка”.
В свою чергу, ОСОБА_3 31.05.2019 року уклала із Приватним акціонерним товариством “Страхова компанія “ВУСО” договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов'язані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом “ Mini Cooper”, номерний знак НОМЕР_2 ”.
Дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 11.08.2019 року за участю наведених вище транспортних засобів, була визнана страховиками страховим випадком та 11 листопада 2019 року ПАТ “СК”ВУСО” виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 39824,28грн, що відповідає вартості відновлювального ремонту належного їй застрахованого транспортного засобу.
ПАТ “СК “ВУСО” реалізувало передбачене статтями 993, 1191 ЦК України та статтею 27 Закону України “Про страхування” право зворотної вимоги до винної особи та звернулося до ПрАТ “СК “Уніка” - страховика за укладеним із відповідачкою договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу та отримало від останнього виплату в межах передбаченого страховим полісом ліміту за мінусом франшизи у розмірі 1 000грн.
Посилаючись на те, що різниця між фактично виплаченою сумою страхового відшкодування та повернутою страховиком винної особи сумою у розмірі 1 000грн підлягає стягненню з винної особи та вказавши на те, що 20.12.2019 року між ПрАТ “СК “ВУСО” та ним (позивачем) укладено договір про відступлення права вимоги відшкодування у порядку регресу збитків, завданих первісному кредитору, серед іншого, виплатою страхового відшкодування за укладеним 31.05.2019 року із ОСОБА_3 договором добровільного страхування, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачки грошові кошти у розмірі 1 000грн та судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 908грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 8 197грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.09.2021 року матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків в порядку регресу направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Приморського районного суду м. Одеси.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
В обґрунтування доводів скарги зазначив, що рішення ухвалено судом з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 228, 229 ЦПК України щодо порядку з'ясування обставин справи та дослідження доказів, та неправильним застосуванням статті 27 Закону України “Про страхування” і статті 993 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору та помилкового висновку щодо відсутності у страховика за договором добровільного страхування на отримання виплаченого відшкодування у повному обсязі.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження , розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи, що ціна позову у цій справі становить 1 000грн та є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01.01.2022 року становить 248 100грн, і не віднесена частиною четвертою статті 274 ЦПК України до переліку справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції розглядається апеляційним судом без повідомлення учасників справи, тобто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Рішення суду мотивовано тим, що правовідносини, які виникли між ПрАТ “СК “ВУСО” і відповідачкою у зв'язку з виплатою страховиком страхового відшкодування є такими, що засновані на суброгації, переході до страховика права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні. Стягнення франшизи є безпідставним, оскільки позивачу належить лише право вимоги в межах фактичних витрат, до яких сума франшизи як самостійне відшкодування не належить. На думку суду, вимога щодо відшкодування компенсації франшизи належить лише потерпілій особі у випадку та розмірі, визначеним договором страхування.
В процесі розгляду справи суд встановив, що 31.05.2019року між ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 7348361-02-16-01, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Mini Cooper», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
11.08.2019 року в м. Одесі по вул. Новобереговій, 94 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортних засобів: автомобіля «Suzuki Swift», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Mini Cooper», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .
Відповідно до постанови Приморського районного суду м. Одеси від 13.11.2019 року у справі № 522/14480/19, 11.08.2019 о 15 год. 50 хв. у м. Одесі по вул. Новобереговій, 94, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Suzuki Swift», номерний знак НОМЕР_1 , не переконалася в безпечності, відчинила двері транспортного засобу та пошкодила автомобіль "Mini Cooper", номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Суд встановив, що своїми діями ОСОБА_2 порушила вимоги пункту 15.13 Правил дорожнього руху України та її вина у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, є доведеною (а. с.20).
У результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди було завдано шкоди застрахованому ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» автомобілю «Mini Cooper», номерний знак НОМЕР_2 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Уніка» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ6672128 від 12.10.2018 року, який діяв до 11.10.2019 року включно (а.с.31).
ПрАТ «СК «ВУСО» в серпні 2019 року виплатило ОСОБА_3 страхове відшкодування у розмірі 39 824, 28 грн (а. с. 28,29).
Згідно із страховим актом/наказом №00313126 від 27 вересня 2019 року Страхова компанія “Уніка” на підставі цього акту та полісу ОСЦПВВНТЗ №АМ/6672128 виплатила страхове відшкодування за укладеним із відповідачкою договором шляхом перерахування ПрАТ СК “ВУСО” грошових коштів у розмірі 29 991,08грн. При цьому із розрахунку суми страхового відшкодування відмінусована сума франшизи у розмірі 1 000грн (а. с.32).
Із змісту страхового полісу №АМ/6672128 вбачається, що сума страхового відшкодування завданої потерпілому матеріальної шкоди визначена у розмірі 100 000грн, а розмір франшизи становить 1 000грн (а. с. 31).
20.12.2019року ПрАТ “СК “ВУСО” уклало із суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги, за умовами якого а також відповідно до додатку № 1 до нього, ПрАТ «СК «ВУСО» відступило ФОП ОСОБА_1 , як новому кредитору, своє право вимоги за укладеними договорами страхування, зокрема за договором № 7348361-02-16-01 (страхувальник ОСОБА_3 ) до ОСОБА_2 . На підставі указаного договору ПрАТ «СК «ВУСО» відступає (передає), а позивач отримує право вимог до боржників, які виникли внаслідок заподіяння збитків страхувальникам первісного кредитора.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
У цій справі страховик на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в ДТП особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у ДТП майнову шкоду.
З урахуванням наведеного у цій справі виникають два види зобов'язань:
деліктне зобов'язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та договірне зобов'язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП).
При цьому слід відрізняти поняття зобов'язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов'язків, які мають сторони такого зобов'язання.
Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиниться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобовязанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією (а не регресом як зазначив позивач).
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) викладено висновок, відповідно до якого, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Аналіз наведених вище норм матеріального права та роз'яснень щодо їх застосування дає підстави зробити висновок про те, що до ПрАТ “СК “ВУСО” як страховика потерпілої ОСОБА_3 , правонаступником якого на підставі договору про відступлення права вимоги є позивач, перейшло право вимоги у деліктному зобов'язанні, що належало ОСОБА_3 до винної особи, якою у спірних правовідносинах є відповідачка, в тому числі і щодо стягнення невиплаченої ПрАТ “СК “Уніка”(страховиком винної особи) франшизи.
Обмежене це право, відповідно до положень статті 993 ЦК України, є лише сумою фактичних виплат, здійснених ПрАТ “СК “ВУСО” на користь ОСОБА_3 .
Оскільки розмір страхового відшкодування, виплаченого ПрАТ “СК “ВУСО” на користь ОСОБА_3 , становить 39 824,28грн, що є значно меншим від розміру отриманого ним від ПрАТ “СК “Інфо” страхового відшкодування (29 991,08грн), він, а отже; і позивач, мають право вимагати стягнення 1 000грн з відповідачки, як винної особи, яка за приписами пункту 36.6. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зобов'язана компенсувати суму франшизи за свій рахунок, якщо вона була передбачена договором страхування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, неправильно витлумачивши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дійшов помилкового висновку щодо необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 000грн.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У цій справі судові витрати позивача складаються із судового збору, сплаченого ним при поданні позовної заяви в сумі 908грн та при поданні апеляційної скарги- у сумі 1 363грн, а також витрат на професійну правничу допомогу, заявлений ним розмір якої становить: на стадії розгляду справи судом першої інстанції- 8 197,80грн та на стадії перегляду судового рішення апеляційним судом - 5 675,40грн.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із положеннями частини першої та пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
За приписами частин першої - шостої статті 137 ЦК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Професійну правничу допомогу позивачеві у цій справі надавав адвокат Самойленко П.М. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги, укладеного сторонами 25.05.2021 року, та ордерів на надання правничої допомоги від 02.09.2021 року і від 04.10.2022року (а. с. 38, 56).
На підтвердження розміру цих витрат, попередній розмір яких наведений в позовній заяві та апеляційній скарзі, позивачем надано додаткові угоди №2 та №5 у вигляді актів приймання - передачі правової (правничої) допомоги до договору про надання правової (правничої) допомоги від 25.05.2021року, що складені та підписані адвокатом Самойленком П.М. і позивачем відповідно 17 серпня 2021 року та 04 жовтня 2022 року, відповідно до яких адвокатом на виконання своїх обов'язків за договором в суді першої інстанції витрачено 7 годин робочого часу і на стадії апеляційного перегляду судового рішення- 3,5 годин робочого часу. Вартість наданих послуг визначено сторонами на стадії розгляду справи судом першої інстанції- 8 197, 80грн та на стадії апеляційного розгляду справи- 5 675,40грн, а всього - 13 873,20грн, які позивач просить суд стягнути на його користь з відповідачки.
Витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у наведеному розмірі є реально понесеними, що підтверджено платіжним дорученням №55 від 17.08.2021 року та квитанцією до прибуткового касового ордера №5 від 04.10.2022року (а. с. 40, ).
За змістом складених актів приймання - передачі правової (правничої) допомоги, ця допомога полягала у вивченні адвокатом Самойленком П.М. страхової справи і ухваленого судом першої інстанції рішення та формування правової позиції; підготовки та відправлення відповідних запитів щодо отримання письмових доказів і копій судових рішень; підготовки і написання позовної заяви та апеляційної скарги, заяв та клопотань, відповіді на відзив відповідача; представництві інтересів позивача в суді першої інстанції (а. с. 39, ).
Наведена в актах відповідь позивача чи його представника на відзив відповідачки (як і сам відзив) в матеріалах справи відсутня, а представництво інтересів позивача в суді першої інстанції адвокат Самойленко П.М. не здійснював. Вартість зазначених послуг визначена адвокатом в сумі 2 942грн (1681+1 261.20).
За умовами укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової (правничої) допомоги, сторони погодили, що вартість однієї години роботи адвоката становить 2 102грн, тобто відповідає встановленому з 01 січня 2021 року розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що надані ним докази, що підтверджують понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 873,20грн, не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки і витребування письмових доказів щодо обставин дорожньо-транспортної події та виплати страхових відшкодувань на користь потерпілої особи та її страховика, зважаючи, що відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 873,20грн є завищеними, та неналежним чином обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що адвокат не приймав участі в судовому засіданні в суді першої інстанції та не складав і не подавав відповідь на відзив відповідачки, що дає підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на суму у розмірі 2 942грн (1 681+1 261,20).
Не відповідає принципу розумності заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у цій справі також із врахуванням того, що він є явно непропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову в 1 000грн, в той час як значення справи для сторін та результат її вирішення не мають впливу на репутацію позивача, який на свій власний розсуд прийняв рішення щодо отримання професійної правничої допомоги у визначеному адвокатом розмірі, очікуючи ухвалення судом рішення про задоволення позову на суму, що є значно нижчою ніж його витрати на цю допомогу.
З огляду на викладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідачки на користь позивача 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, зважаючи на ухвалення судом апеляційної інстанції нового судового рішення про задоволення позову, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати на сплату судового збору про поданні позовної заяви у розмірі 908грн та при поданні апеляційної скарги- у розмірі 1 362грн, всього: 2 270грн (908+1 362), (а. с.5,45, ).
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_1 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_2 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , грошові кошти в розмірі 1 000грн (одна тисяча гривень), витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000(дві тисяч гривень), всього стягнути 5 270 грн (п'ять тисяч двісті сімдесят гривень).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий Л. В.Пузанова
Судді О.В.Кутурланова
Т.Г.Чорна