13 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/57509/20-ц
провадження № 22-ц/824/10162/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року у складі судді Осаулова А.А.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, в якому, з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 401 000 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що позивач звертався до Печерського районного суду м. Києва з позовами до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, але ефективного захисту своїх прав, справедливого та публічного розгляду справи протягом розумного строку позивач не отримав, зокрема:
- щодо справи №757/33618/18 - позовну заяву було направлено до суду 28 червня 2018 року, провадження у справі було відкрито за ухвалою судді від 13 липня 2018 року, яку направлено до реєстру 20 серпня 2018 року, оприлюднено 22 серпня 2018 року. Позивач зазначає, що суддею були порушено строки розгляду справи, рішення суду у двомісячний строк винесено не було. Крім цього, неодноразово судові засідання не відбувались через незабезпечення судом проведення відеокоференцій, небронювання залів судових засідань. Розгляд справи здійснювався протягом 880 днів, що спричинило позивачу психологічний стрес та вплинуло на стан здоров'я.
- щодо справи №757/47675/18 - провадження у справі було відкрито 09 жовтня 2018 року, підготовче засідання протягом 60 днів закінчено не було, як і не було закінчено розгляд справи по суті протягом 30 днів, 02 липня 2020 року було прийнято рішення у справі. Звертає увагу, що судом не бронювались зали судових засідань для проведення відеоконференцій, судові засідання не проводились. Розгляд справи, який здійснювався протягом 790 днів, спричинив позивачу психологічний стрес, що вплинуло на стан здоров'я;
- щодо справи №757/45040/20 - позовну заяву було направлено до суду 10 жовтня 2020 року, строки на відкриття провадження у справі були пропущені, чим було обмежено доступ до правосуддя, спричинило позивачу стрес та моральну шкоду.
Вважав, що вказаними діями було порушено його права, чим заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінив у 1 401000,00 грн.
На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним заочним рішенням, 13 серпня 2022 року позивач звернувся безпосередньо до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Уважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо тлумачення розумних строків розгляду судових справ з посиланням на рішення ЄСПЛ.
Вказує на те, що ним не було вчинено жодного незаконного впливу на суд, а позов пред'явлено до Держави України, а не до суду чи судді.
На думку апелянта судове рішення містить загальні посилання без оцінки доказів та практики, наданих апелянтом суду.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Позивач у судовому засіданні, яке відбулось у режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Печерським районним судом м. Києва справ №757/33618/18, №757/47675/18, №757/45040/20 та якими діями чи бездіяльністю саме відповідача завдано позивачу моральну шкоду.
Позивачем не надано суду належних доказів того, що йому було заподіяну моральну шкоду, яку позивач оцінив в 1 401 000 грн, не аргументовано у чому проявилось погіршення стану здоров'я, психологічний стрес.
Суд не має можливості оцінювати дії або бездіяльність Печерського районного суду м. Києва в межах розгляду зазначених у своєму позові справ, а отже і визнавати їх як протиправні, що в свою чергу є необхідним для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Кирилюк І.В. від 13 липня 2018 року відкрито провадження у справі №757/33618/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Генеральної прокуратури України про відшкодування моральної шкоди.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд справи №757/33618/18 не завершено, після задоволення неодноразових самовідводів суддів, справа перебуває в провадженні судді Бусик О.Л., ухвалою суду від 04 липня 2022 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду на 12 липня 2022 року. Станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за наслідком розгляду позовної заяви судом прийнято рішення від 12 липня 2022 року про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , яке позивачем оскаржено в апеляційному порядку.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Остапчук Т.В. від 09 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі №757/47675/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: Міністерство юстиції України, Галицький районний суд м. Львова в особі судді Галицького районного суду м. Львів Волоско І.Р., Апеляційний суд Львівської області в особі суддів Апеляційного суду Львівської області Галапац І.І., Березюк О.Г., Галин В.П. про відшкодування шкоди.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд справи завершено, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року та Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Кирилюк І.В. від 19 січня 2021 року відкрито провадження у справі №757/45040/20 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, спричиненої органом державної влади.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд справи №757/45040/20 не завершено, справа перебувала в провадженні судді Остапчук Т.В., яка ухвалою від 23 червня 2022 року заявила самовідвід від розгляду цивільної справи №757/45040/20-ц, а матеріали справи передала для повторного авторозподілу в порядку ч. 1 ст. 33 ЦПК України.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 послався на те, що під час розгляду цивільних справ №757/33618/18, № 757/47675/18, №757/45040/20 було порушено його право на розгляд справи протягом розумного строку, право на участь в розгляді справи в режимі відеоконференції, у звязку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 1 401 000 грн.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 82 цього Кодексу.
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За таких обставин саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 квітня 2018 року (справа
№ 11-138заі18) висловила позицію, згідно з якою «протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк».
Для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи Європейський суд з прав людини (наприклад, рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фрідлендер проти Франції») виробив у своїй практиці кілька критеріїв, а саме: складність справи; поведінка скаржника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника. Суд у своїй практиці неодноразово відзначав, що такий критерій є суб'єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин.
Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому, навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.
Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» він роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Поняття розумних строків розгляду справи в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нетотожне (неідентичне) поняттю процесуальних строків в національних системах права. Право Європейського Суду з прав людини є «автономним» і його тлумачення Судом Конвенції не пов'язане з тлумаченням права національними судами.
У пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 рік) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду, будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документами чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково.
Тож без встановлення фактичних обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів неможливо зробити висновок з приводу додержання/недодержання державою Україною вимог пункту першого статті 6 Конвенції щодо забезпечення/незабезпечення права всіх учасників справи на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.
Таким чином, судом першої інстанції дійдено правильного висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо розгляду Печерським районним судом м. Києва справ №757/33618/18, №757/47675/18, №757/45040/20 та якими діями чи бездіяльністю саме відповідача завдано позивачу моральну шкоду.
Недоведеність факту спричинення позивачу шкоди у розумінні статей 1174, 1176 ЦК України без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Також позивачем не аргументовано у чому проявилось погіршення його стану здоров'я, психологічний стрес.
Окрім того, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) інакше у такому випадку будуть порушені приписи ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які вказують на те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу (Висновок Верховного Суду в постанові від 02 вересня 2020 року у справі №910/15758/19).
Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 757/47675/18, де зазначив, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
У зв'язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивачем не доведено факту порушення його прав та завдання йому шкоди відповідачем, а позовні вимоги, які, по суті, є оскарженням процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що місцевий суд всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено «13» грудня 2022 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик