13 грудня 2022 року
м. Київ
справа №753/717/18
провадження № 22-ц/824/12228/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1
на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року у складі судді Колесника О.М.
у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У січні 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»,звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №33-19/69 від 03 листопада 2005 року солідарно з відповідачів у розмірі 42 448,65 доларів США, а саме: за кредитом - 21 650 доларів США, за відсотками - 20 798,65 доларів США, а також судового збору у розмірі 17 957,84 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що 03 листопада 2005 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно умов якого останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, зі сплатою 13 процентів річних за користування кредитом, строком до 02 листопада 2020 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язання боржника по даному договору були укладені договори поруки від 03 листопада 2005 року із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 грошові кошти не повернув, у результаті чого станом на 16 червня 2017 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 21 650,00 доларів США (за курсом НБУ на дату розрахунку складає 563 054,04 грн); за відсотками - 20 798,65 доларів США (540 912,88 грн).
На підставі викладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту №33-19/69 від 03 листопада 2005 року у розмірі 21 650 доларів США, 20 798,65 доларів США заборгованості по відсоткам, а всього 42 448,65 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках з кожного на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 17 957,84 грн судового збору.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 24 лютого 2020 року замінено сторону позивача у справі з ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк».
Не погоджуючись з указаним заочним рішенням, 25 листопада 2021 року відповідач ОСОБА_1 звернувсядо Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважав заочне рішення таким, що ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У мотивування апеляційної скарги зазначав, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, у зв'язку з чим обмежено у здійсненні справедливого судочинства (правосуддя) та позбавлено права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, а також на забезпечення рівних процесуальних прав.
Просить застосувати строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, неустойкою та штрафними санкціями, оскільки кредитний договір між позивачем та ОСОБА_1 укладено 03 листопада 2005 року, заборгованість за щомісячними платежами виникла з 26 січня 2010 року, 27 квітня 2010 року строк кредитування сплив та цього дня позичальник мав сплатити всю суму заборгованості, проте не сплатив. Отже, з 28 квітня 2010 року у ПАТ «Укрсоцбанк» виникло право на звернення до суду з вимогою про стягнення кредиту у повному обсязі, проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише у 2018 році.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду від 28 жовтня 2019 року у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
12 грудня 2022 року апеляційним судом отримано на електронну пошту заяву від відповідача ОСОБА_1 про перенесення розгляду справи, в якій останній зазначає, що його представник адвокат Крамар О.П. перебуватиме у м. Вінниця у Сьомому апеляційному адміністративному суді та надаватиме правову допомогу ОСОБА_4 у справі №240/14893/20 та не має можливості з поважних причин прибути до суду та захищати його права. Відповідач також не маж можливості прибути до суду у зв'язку із сімейними обставинами.
Разом з тим, відповідачем до поданого клопотання не долучено жодних доказів перебування його представника в іншому судовому засіданні, а також того, що адвокат Крамар О.П. представляє інтереси громадянина ОСОБА_4 у справі №240/14893/20. Окрім того, розгляд справи №240/14893/20 призначено пізніше, ніж судове засідання у даній справі. У зв'язку з викладеним вказане клопотання не підлягає задоволенню.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила оскаржуване рішення залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у відповідності до вимог закону та способів, наявних у розпорядженні суду, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного розгляду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, як позичальник так і поручителі, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконали, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку з відповідачів у солідарному порядку. При цьому розмір кредитної заборгованості, наданий банком, є вірним, відповідає вимогам закону та умовам кредитного договору.
Висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 03 листопада 2005 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 33-19/69, згідно умов якого останній отримав у борг грошові кошти у розмірі 30 000 доларів США, зі сплатою 13 процентів річних за користування кредитом, строком до 02 листопада 2020 року.
Відповідно до договору поруки № 04/П-622 від 03 листопада 2005 року ОСОБА_5 зобов'язався перед АКБ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 обов'язків за договором кредиту №33-19/69 від 03 листопада 2005 року, зокрема, повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, неустойки.
03 листопада 2005 року укладено договір поруки №04/П-623, за змістом якого ОСОБА_2 зобов'язалась перед АКБ «Укрсоцбанк» у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_1 обов'язків за договором кредиту № 33-19/69 від 03 листопада 2005 року, зокрема, повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, неустойки.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором кредиту, станом на 16 червня 2017 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 42 448,65 доларів США, з яких: 21 650 доларів США - за кредитом; 20 798,65 доларів США - за відсотками.
Відповідно вимоги про усунення порушень ПАТ «Укрсоцбанк» вимагав від ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 сплати заборгованості, яка станом на дату розрахунку 16 червня 2017 року становила 52 101,54 доларів США, а саме: за кредитом у розмірі 21 650 доларів США; по відсотках у розмірі 20 798,65 доларів США; по пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 4 012,48 доларів США; по пені за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 5 640,41 доларів США.
Згідно частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-другої статті 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При цьому, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором.
Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, заборгованість за кредитним договором у повному обсязі не погашена.
Дана обставина додатково підтверджується самим відповідачем ОСОБА_1 у наявному в матеріалах справи клопотанні, в якому останній зазначає про наявність у нього перед банком заборгованості та зобов'язується її сплатити (т. 1 а.с. 59).
З наведеного слідує, що позичальник належним чином не виконував своїх зобов'язань за договором кредиту, що призвело до порушення прав позивача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави для скасування заочного рішення, посилається на те, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (п. 47 рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України»; заява № 19164/04).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу.
Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.
На підставі статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.
Матеріалами справи встановлено, що у клопотанні від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 , зокрема, повідомляє, що на даний час відбуває покарання у Менській виправній колонії №91 (т. 1 а.с. 59).
06 вересня 2018 року Дарницький районний суд м. Києва направив на адресу Менської виправної колонії №91 копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з доданими до неї додатками для вручення під розписку засудженому ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 69).
25 вересня 2018 року до суду першої інстанції надійшов лист Державної установи «Менська виправна колонія №91» разом з доказами вручення ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з доданими до неї додатками (т. 1 а.с. 69-70).
У судове засідання, призначене на 06 березня 2019 року, з'явився представник ОСОБА_1 - Крамар О.П. , який просив оголосити перерву та надати час для ознайомлення з матеріалами справи, підготування відзиву на позовну заяву та направлення його всім учасникам справи, у зв'язку з чим суд оголосив перерву у справі до 28 жовтня 2019 року до 10 год. 40 хв.
Про призначення судового засідання на 28 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 - Крамар О.П. був повідомлений під розписку, яка міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 75).
Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Виходячи з наведеного, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 , місцевий суд дотримався норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача, а отже підстави, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції, відсутні.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, що позбавило його права на участь у судовому засіданні, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки представник ОСОБА_1 - Крамар О.П. був повідомлений про розгляд справи у відповідності до вимог закону, докази того, що Крамар О.П. станом на час розгляду справи не був представником ОСОБА_1 або діяв у порушення інтересів останнього, у матеріалах справи відсутні.
Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить застосувати строк позовної давності до вимог ПАТ «Укргазбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з тих підстав, що кредитний договір між банком та ОСОБА_1 укладено 03 листопада 2005 року, заборгованість за щомісячними платежами виникла з 26 січня 2010 року, 27 квітня 2010 року строк кредитування сплив та цього дня позичальник мав сплатити всю суму заборгованості, проте не сплатив. Отже, з 28 квітня 2010 року у ПАТ «Укрсоцбанк» виникло право на звернення до суду з вимогою про стягнення кредиту у повному обсязі, проте з позовом до суду ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося лише у 2018 році.
З аналогічною заявою ОСОБА_1 звертався до суду першої інстанції, виклавши її у заяві про скасування заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Відповідно до частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено, встановлено належність повідомлення відповідача ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи.
Отже, під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 користувався послугами адвоката, який представляв його інтереси в суді та який був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 28 жовтня 2019 року, протягом півроку не реалізував права відповідача на подання як відзиву на позовну заяву, так і заяви про застосування строку позовної давності, а тому, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази скасування довіреності або розірвання договору про надання правової допомоги з адвокатом Крамарем О.П., а також на те, що ОСОБА_1 ані в суді першої, ані апеляційної інстанції не посилався на обставини, за якими вказаний адвокат діяв не в його інтересах та не на його користь, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для розгляду заяви скаржника про застосування строку позовної давності на стадії апеляційного розгляду справи.
При цьому, ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та погашення заборгованості.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що в частині позовних вимог до поручителів заочне рішення суду першої інстанції не оскаржується, у зв'язку з чим у цій частині в апеляційному порядку не переглядається, оскільки поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказане рішення не оскаржували.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на викладене, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 , оскільки станом на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання заяви про застосування строку позовної давності, а суд за відсутності відповідної заяви не в праві самостійно з власної ініціативи застосовувати позовну давність.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
При вирішенні вказаної справи місцевим судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Повне судове рішення складено «13» грудня 2022 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик