Справа № 939/1782/21 Головуючий у 1-й інст. -Герасименко М.М.
Апеляційне провадження 22-ц/824/10668/2022 Доповідач - Рубан С.М.
29 листопада 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
при секретарі Загородній С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 серпня 2022 року та на додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності на ј частину житлового будинку, -
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Бородянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування та визнання права власності на ј частину житлового будинку, в якому просив:
- встановити факт прийняття позивачем спадщини за законом у вигляді 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 після смерті його матері ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 15 червня 2021 року, вчинений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , в частині дарування 1/4 частини спірного житлового будинку;
-
- визнати за позивачем, як спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 , право власності на 1/4 частину вказаного житлового будинку.
Посилається на те, що у період шлюбу батьки позивача за спільні кошти побудували житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний будинок було введено в експлуатацію та 10 липня 1978 року право власності на цей будинок було оформлено на ім'я батька позивача ОСОБА_5
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 . На час смерті матері позивач разом з батьком та своєю дружиною і сином постійно проживали у вказаному будинку та вели спільне господарство. Разом з батьком вони поховали матір та продовжили проживати у спірному будинку до весни 1994 року. З весни 1994 року по жовтень 1999 року позивач не проживав у спадковому будинку, а з жовтня 1999 року повернувся до вказаного будинку та по цей час зареєстрований у ньому.
У 2021 році у батька позивача ОСОБА_5 виявили тяжке захворювання, у зв'язку із чим він перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні, а у червні 2021 року мачуха позивача ОСОБА_1 не впустила позивача до спірного будинку, віддала його речі та повідомила, що батько подарував їй вказаний будинок.
Пізнішепозивач звернувся до батька, який у цей час перебував у лікарні, однак він йому нічого не зміг пояснити з цього приводу. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача ОСОБА_5 помер.
Посилається на те, що на даний час, після оформлення договору дарування спірного будинку на ім'я ОСОБА_1 , остання перестала допускати позивача до будинку.
Позивач зазначив, що до цього часу у нього не було потреби в оформленні своїх спадкових прав після смерті матері, однак у зв'язку з вказаною ситуацією у позивача виникла потреба захистити свої спадкові права.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 19 серпня 2022 року позов ОСОБА_3 - задоволено.
Встановлено факт прийняття ОСОБА_3 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 спадщини за законом у вигляді 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 15 червня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Бородянського районного нотаріального округу Гринюком Петром Дмитровичем та зареєстрований у реєстрі за № 846, в частині дарування та передачі ОСОБА_5 у власність ОСОБА_1 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на судовий збір у розмірі 2 724 грн.
29 серпня 2022 року до суду першої інстанції надійшла заява представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 4 000 грн.
Додатковим рішенням Бородянського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, 28 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Посилається на те, що у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про те, що він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто спадщина фактично не прийнята.
Крім того, посилається на те, що у липні 2021 року коли позивач дізнався про договір дарування, останній приїхав до місця проживання свого батька, який на той момент мав вже 85 років, потребував тиші і ніяких нервових потрясінь, але позивач здійснив скандал із своїм похилим батьком, на що ОСОБА_1 змушена була викликати наряд поліції, щоб заспокоїти позивача.
Вказує на те, що даний факт підтверджується заявою до поліції датованою 18.07.2021 року, яка була досліджена в суді першої інстанції, однак залишена без уваги.
Посилається на те, що позивач у похованні свого батька участі не приймав.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, 28 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу .
Посилається на те, що позивач не виконав вимоги ст. 141 ЦПК України.
Крім того, посилається на те, що детальний опис робіт відсутній, що позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.
В судовому засіданні 29 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив задовольнити.
В судовому засіданні 29 листопада 2022 року позивач та представник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право на отримання у спадщину після смерті матері ј частини спірного будинку та прийняв дану спадщину, тому ОСОБА_5 неправомірно передав відповідачу за договором дарування весь житловий будинок, без врахування частки позивача.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що батьки позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25 березня 1962 року (а.с.12, т.1).
В період шлюбу батьками позивача було збудовано житловий будинок
АДРЕСА_1 відоцтво про право власності 10 липня 1978 року було видане на ім'я ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 94, т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_4 (а.с. 11, т.1).
Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 були її чоловік - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_3 (а.с. 10, 12, т. 1).
Відповідно до довідок № 1476, 1477, виданих 15 вересня 2021 року виконавчим комітетом Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 81 - 82, т.1).
Згідно довідки № 1477 разом з ОСОБА_4 за однією адресою проживали та були зареєстровані її чоловік - ОСОБА_5 , син - ОСОБА_3 , дружина сина - ОСОБА_7 , онук - ОСОБА_8 .
Судом встановлено, що інформація зазначена у довідці № 1477 щодо місця реєстрації позивача станом на день смерті його матері не відповідає дійсності, оскільки згідно даних будинкової книги позивач станом на день смерті матері не був зареєстрований у вказаному будинку.
Позивач та його представник не заперечували проти того, що дійсно станом на день смерті матері позивач не був зареєстрований разом із нею за однією адресою, проте стверджували, що позивач разом зі своєю сім'єю проживав у спадковому будинку разом із батьками без реєстрації як до смерті матері, так і після її смерті. Мати позивача хворіла, він та його дружина проживали разом із нею та доглядали за матір'ю, у серпні 1993 року у них народився син і вони продовжували проживати у спірному будинку, у жовтні 1993 року мати позивача померла, та після її смерті позивач із сім'єю продовжив проживати у спадковому будинку.
Згідно акту встановлення факту проживання, складеного 20 липня 2021 року депутатом Немішаївської селищної ради Яковлєвою Т.П., позивач ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , у період з 15 січня 1972 року по 20 травня 1978 року, з 27 листопада 1986 року по 14 січня 1988 року та з 02 жовтня 1999 року по теперішній час. У період зняття з реєстрації, а саме з 14 січня 1988 року по 02 жовтня 1999 року проживав за цією ж адресою (а.с. 14, т.1).
З довідки Немішаївської селищної ради Бородянського району Київської області № 1820 від 20 вересня 2018 року, виданої ОСОБА_7 дружині позивача вбачається, що остання проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 у період з 18 січня 1991 року по 28 січня 1994 року (а.с.15, т.1).
З будинкової книги також вбачається, що дружина позивача ОСОБА_7 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 у період з 18 січня 1991 року по 28 січня 1994 року (а.с. 45-53, т.1).
Судом встановлено, що батьки позивача перебували у шлюбі із 1962 року по день смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадкове майно було побудоване у період із 1971 року по 1978 рік.
Спадщина після померлої ОСОБА_4 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому до спірних правовідносин слід застосовувати положення КпШС України та Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року).
Відповідно до ст. 524 ЦК України (в редакції 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу (ст. 525 ЦК України (в редакції 1963 року).
Згідно ч. 1 ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Згідно до ч.1 ст. 548 ЦК України (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо.
Судом першої інстанції було опитано свідків із сторони позивача , які зазначили, що після повернення з армії позивач одружився та із своєю сім'єю проживав разом із батьками у будинку АДРЕСА_1 .
У подальшому продовжував постійно проживати у вказаному будинку як на момент смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , так і після цього.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем факту прийняття ним спадщини після смерті у 1993 році матері відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 прийняв і її чоловік - ОСОБА_5 - батько позивача, оскільки він також фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Судом першої інстанції встановлено, що із матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_5 протягом шести місяців після смерті своєї дружини не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак через два роки після смерті своєї дружини 16 листопада 1995 року звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті дружини ОСОБА_4 на Ѕ частину автомобіля марки ЗАЗ968АБ-2, придбаного ними у період шлюбу (а.с.84-88, т.1).
25 серпня 2015 року батько позивача ОСОБА_5 у віці 79 років зареєстрував шлюб із ОСОБА_1 (а.с. 38, т.1).
15 червня 2021 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 у власність житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.92-93, т.1).
Того ж дня, на підставі вказаного договору за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на вказаний спірний будинок (а.с. 112, т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а.с.13, т.1).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оспорюваний договір було укладено без врахування його частки у майні, отриманої в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка мала право на 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку як частку у спільному майні подружжя.
Відповідно до ст.22 КпШС України, який діяв на час видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на будинок (10 липня 1978 року), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ч.1 ст.28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Судом вірно встановлено, що спірний будинок побудовано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в період їх шлюбу, тому дане майно було їх спільною сумісною власністю і частки кожного з них у цьому майні складали по Ѕ його частині.
Позивач прийняв спадщину після смерті матері 09 жовтня 1993 року фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв і її чоловік - ОСОБА_5 - батько позивача, оскільки він також фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.
Таким чином, позивач має право на отримання у спадщину після смерті матері 1/4частини вказаного будинку.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач мав право на отримання у спадщину після смерті матері ј частини спірного будинку та прийняв дану спадщину, тому ОСОБА_5 неправомірно передав відповідачу за договором дарування весь житловий будинок, без врахування частки позивача.
Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки позивач прийняв спадщину після смерті матері у порядку визначеному статтею 549 ЦК (в редакції 1963 року), тому відповідно до положень ст.548 ЦК України (в редакції 1963 року) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Таким чином, прийнявши спадщину позивач набув право власності на спірне майно з моменту смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, тому підстави для застосування строку позовної давності до таких правовідносин відсутні.
(Постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 752/749/14-ц).
Посилання скаржника на те, що свідки яких допитували зі сторони позивача, не володіли достеменно інформацією щодо обставин справи і їх показання грунтувалися на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці твердження не підтверджено доказами відповідно до приписів статтей 76-81ЦПК України.
Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви представника позивача ОСОБА_9 - ОСОБА_10 та стягнення з відповідача 10 000 грн витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що позов ОСОБА_3 - задоволено.
Як вбачається з матеріалів справи, між адвокатом Тищенко Л.М. та ОСОБА_3 був укладений Договір про надання правової допомоги від 16 вересня 2021 року.
Відповідно до попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат та меморіального ордеру від 16 вересня 2021 року, позивач за позовом поніс витрати на правову допомогу відповідно до договору про надання правової допомоги на загальну суму 4 000 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи задоволення позову, складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду, що справедливим і співмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що представник позивача заявляючи розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача не виконав вимоги ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються меморіальним ордером від 16 вересня 2022 року.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення від 19 серпня 2022 року та додаткового рішення від 19 вересня 2022 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скаргивисновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення від 19 серпня 2022 року та додаткового рішення від 19 вересня 2022 року.
Оскільки рішення суду постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 серпня 2022 року - залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 серпня 2022 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 грудня 2022 року.
Головуючий
Судді