Головуючий у І інстанції Пономаренко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/10913/2022 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
Іменем України
01 грудня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця про стягнення недорахованої заробітної плати,
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2019 по справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, наказом від 02.12.2019 №1984-п з 25.07.2019 позивача поновлено на посаду заступника ректора з адміністративно-господарської роботи Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Наказом Міністра оборони України від 23.08.2019 №85р з позивачем був укладений контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 1 рік, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зараховано до списку особового складу ЗС України, у порядку переатестації присвоєно військове звання «полковник». При цьому, наказом відповідача від 2.12.2019 №1985-п з 23.08.2019 по 23.08.2020 позивача звільнено від виконання обов'язків заступника ректора з адміністративно-господарської роботи на час проходження військової служби в особливий період. Гарантовано збереження на час проходження служби за позивачем робочого місця та заробітної плати відповідно до ст.119 КЗпП України.
Разом з тим, всупереч положень ст.119 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, відповідачем виплачується середньоденна заробітна плата із розрахунку 769,03 грн. При цьому, заробітна плата відповідача за два останні до дня звільнення місяці фактично відпрацьованих днів, тобто за квітень-травень 2019 становить 75039,41 грн., що підтверджується довідкою №120/5-557 від 07.08.2019. Тому з врахуванням 42 відпрацьованих робочих днів до тимчасової втрати працездатності, а в даному випадку це квітень-травень 2019 року, середньоденна заробітна плата позивача складає 1786,65 грн. Вказаний розмір середньоденного заробітку підтверджено також рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у цивільній справі №761/33804/19 від 31.10.2019 року, залишеним без змін Київським апеляційним судом, яким позивача було поновлено на роботі та стягнуто середній розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 1786,65 грн.
Позивачем у позові також зазначено, що він звертався до суду з аналогічним позовом про стягнення недорахованої заробітної плати за період з 01.11.2019 року по 30.06.2020 року і рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/20276/20 від 09.10.2020 року його позовні вимоги були задоволені.
Враховуючи вищевикладене, позивач і звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на свою користь недораховану заробітну плату за період з 10.10.2020 року по дату винесення рішення по справі, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 1786,65 грн.; зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати позивачу до закінчення військової служби згідно вимог ст. 119 КЗпП середню заробітну плату за період з 01.02.2022 по 23.08.2022, що складає загальну суму 250 131,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату за період з 10.10.2020 по 30.06.2022 в розмірі 442 312,30 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О.Богомольця в дохід держави судовий збір у розмірі 6 334,68 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Національний медичний університет імені О.О.Богомольця через представника - адвоката Олєйнікову Т.В. подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на те, що суд, мотивуючи підставу для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у рішенні зазначив, що сума середньоденної заробітної плати не підлягає доказуванню по даній справі, адже ця обставина встановлена судовим рішенням від 31.10.2019 року по справі № 761/33804/19.
Проте застосування судом першої інстанції висновків суду щодо розміру середньоденної заробітної плати, що визначена судом у справі № 761/33804/19, на думку апелянта, є помилковим, зважаючи на наступне.
Відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, провадження № 61- 26396св18, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11 сво 17, зазначено, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).
Апелянт у скарзі зазначає, що в жодній резолютивній частині рішення не визначений середньоденний заробіток ОСОБА_1 , а тому посилання під час вирішення даної справи на рішення судів по справі № 761/33804/19 є порушенням сталої практики Верховного Суду.
Крім цього, відповідач у скарзі зазначає, що так як позивач вступив на військову службу в серпні 2019 року, то нарахування середньої заробітної плати слід здійснювати, виходячи з виплат за червень-липень 2019 року. Положеннями Порядку не передбачено, що розрахункові місяці повинні бути повністю відпрацьовані. Якщо протягом розрахункових місяців відпрацьовано хоча б один день, обчислення середньої заробітної плати проводитиметься, виходячи із виплат за цей день.
Контракт із позивачем на проходження військової служби був укладений 23 серпня 2019 року, а у липні 2019 року ОСОБА_1 жодного дня не працював, відтак бухгалтерія НМУ імені О.О.Богомольця виключила із розрахунку цей місяць (липень) і обчислила розмір середньоденної заробітної плати позивача, виходячи з виплат, отриманих ним у травні-червні 2019 року.
Таким чином, середньоденний заробіток ОСОБА_1 за розрахунками відповідача становить: 17 131,81 грн. (отримано за травень 2019 року) + 2 093,89 грн. (отримано за червень 2019 року) = 19 225,70 грн. : 25 (кількість відпрацьованих днів) = 769,03 грн.
Саме у вищевказаному обчисленому відповідачем розмірі і виплачувався позивачу середній заробіток за час його перебування на військовій службі, що відповідач вважає законним та обґрунтованим.
Також, відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що на його думку судом першої інстанції не застосовані норми матеріального права, а саме норми п. 4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, суд не дослідив складові усіх сум, що були виплачені за період, обраний для обрахування.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 заперечив проти задоволення скарги Національного медичного університету імені О.О.Богомольця та просив залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.
В судовому засіданні представник Національного медичного університету імені О.О.Богомольця - адвокат Олєйнікова Т.В. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційному суді проти задоволення скарги відповідача заперечила та просила рішення суду залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2020 року у справі №761/20276/20 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про стягнення недорахованої заробітної плати та стягнуто із Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на користь ОСОБА_1 недораховану заробітну плату за період з 01.11.2019 по 09.10.2020 в розмірі 215 381,98 грн. (а.с.47-51). Вказане рішення залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06.05.2021 року та постановою Верховного Суду від 04.11.2021 року (а.с.52-68).
Вказаним рішенням встановлено, що на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2019 по справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, наказом від 02.12.2019 №1984-п з 25.07.2019 позивача поновлено на посаду заступника ректора з адміністративно-господарської роботи Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Наказом Національного медичного університету імені О.О.Богомольця від 02.12.2019 №1985-п від 02.12.2019 ОСОБА_1 звільнено від виконання обов'язків заступника ректора з адміністративно-господарської роботи Національного медичного університету імені О.О.Богомольця з 23.08.2019 по 23.08.2020 на час проходження військової служби в особливий період. Гарантовано збереження за ОСОБА_1 на час проходження ним військової служби у зв'язку із призовом на військову службу осіб офіцерського складу Збройних Сил України робочого місця та заробітної плати згідно ст. 119 КЗпП України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2019 по справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким позов було задоволено та позивача наказом від 02.12.2019 №1984-п поновлено на роботі з 25 липня 2019 року на посаді заступника ректора з адміністративно-господарської роботи Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, також було стягнуто на користь позивача з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому, у рішенні вказано, що середньоденний заробіток позивача становить (42 831,60 грн. + 32 207,81 грн.) : 42 дні = 1 786,65 грн. (а.с.12). В даному рішенні суду зазначено, що при обчисленні розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу суд виходив з п.10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, та розрахованого на підставі наданої позивачем довідки про доходи від 07.08.2019, яка була видана йому відповідачем Національним медичним університетом ім. О.О.Богомольця.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.01.2020 вищевказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. При цьому, зі змісту вказаної постанови вбачається, що інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить. Зокрема, питання щодо неправильного розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу стороною відповідача оскаржено не було (а.с.16-21).
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, на підставі ч. 5 ст.82 ЦПК України дійшов висновку, що обставини, встановлені вищевказаним рішенням щодо розрахунку середньоденного заробітку позивача за той самий період, що є і предметом розгляду у вказаній справі в розмірі 1 786,65 грн., не підлягають доказуванню в даній цивільній справі, оскільки встановлені судовим рішенням від 31.10.2019 в справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, яке було перевірено судом апеляційної інстанції, наразі набрало законної сили і виконано. Також суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх задоволення згідно вимог ч. 3 ст. 119 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
З матеріалів справи вбачається, що проходження позивачем військової служби відбувалося під час дії особливого періоду, відтак на нього поширювалися гарантії та пільги, визначені ст. 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.
Аналіз частини 3 статті 119 КЗпП свідчить, що обов'язок з виплати працівникові середнього заробітку за час проходження ним військової служби покладається на підприємство, установу, організацію або іншого роботодавця, з яким працівник перебуває у трудових відносинах на час проходження військової служби.
Враховуючи вищевикладені правові норми та беручи до уваги обставини справи, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність у справі підстав для стягнення з відповідача, як роботодавця, на користь позивача, як працівника, середнього заробітку за період з 10.10.2020 по 30.06.2022, оскільки цей заробіток зберігається за позивачем на час проходження ним військової служби в силу норми ч. 3 ст. 119 КЗпП України.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду в частині застосування для визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, середньоденного заробітку позивача у розмірі 1 786,65 грн., встановленого рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2019 по справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зважаючи на наступне.
Відповідно до вимог ч. 5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що преюдиційність, це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
З огляду на склад учасників справи № 761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до НМУ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ухвалене 31 жовтня 2019 року за результатами її розгляду Шевченківським районним судом м. Києва рішення, яким встановлено розмір середньоденної заробітної плати позивача, має преюдиційне значення у розглядуваній справі.
Відповідач, фактично намагаючись у розглядуваній справі довести необхідність по іншому обчислювати розмір середньої заробітної плати позивача, ставить під сумнів правильність висновків судів у рішеннях, які набрали законної сили в справі № 761/33804/19.
Разом з тим, у разі, якщо НМУ не був згодний із судовими рішеннями у справі № 761/33804/19 в частині нарахування середньої заробітної плати позивача із розрахунку даних довідки, яку надав відповідач, він мав можливість оскаржувати їх в установленому законом порядку.
З урахуванням зазначеного, правильним є висновок суду, що посилання відповідача на недостовірність даних, які викладені в довідці про доходи позивача від 07.08.2019, на підставі якої рішенням суду від 31.10.2019 в справі №761/33804/19 були проведені розрахунки середньоденного заробітку позивача в розмірі 1 786,65 грн., є необґрунтованими та недоведеними.
Пояснення сторони відповідача про розбіжність у зазначених сумах нарахованої позивачу заробітної плати у вказаних довідках тією обставиною, що під час того, як ОСОБА_1 отримував в НМУ імені О.О.Богомольця вищезазначену довідку про доходи від 07.08.2019, ним не було зазначено мети отримання останньої, у зв'язку із чим в розрахунки, що включилися в довідку про доходи, увійшли одноразові премії, тощо, що не входять до суми нарахування середнього заробітку, судом обґрунтовано не взято до уваги в якості підстави для перерахунку середньоденного заробітку позивача за однаковий період, зважаючи на наявність вищевказаного рішення суду із встановленою ним сумою середньоденного заробітку позивача в розмірі 1 786,65 грн.
Пунктом 2 Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
У п.5 Постанови №100 зазначається, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 06.05.2021 року у справі №761/20276/20 встановлено, що: пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Враховуючи, що подія, з якою пов'язані спірні виплати, сталася 23 серпня 2019 року - видано наказ МОУ про укладення з ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби в Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, то останніми двома календарними місяцями, що передують місяцю, в якому відбулась вказана подія, є липень та червень 2019 року.
Відповідно до вищевстановлених обставин справи, протягом останніх двох календарних місяців - червня та липня 2019 року ОСОБА_1 не працював, оскільки з 06 червня 2019 року був тимчасово непрацездатним та перебував на лікарняному. Таким чином, відповідно до абзацу 4 пункту 2 зазначеного Порядку, «попередніми двома місяцями», виходячи з виплат за які обчислюється середня заробітна плата позивача, є квітень та травень 2019 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про необхідність враховувати виплати за травень та червень 2019 року, оскільки у даному випадку вимоги абзацу 3 п. 2 Порядку не виконуються, так як ОСОБА_1 не працював протягом двох останніх повних календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
При визначенні розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 10.10.2020 по 30.06.2022, суд першої інстанції обґрунтовано визначив його на суму 442 312,30 грн.
Зокрема, враховуючи, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 1 786,65 грн., а кількість відпрацьованих робочих днів - 433, тому, з вирахуванням отриманої ним заробітної плати за вказаний період із розрахунку 769,03 грн. (травень 2021 - 1 786,65 грн.) (433 х 769,03 (травень 2021 - 1 786,65 грн.) = 351 307,15 грн.), до сплати позивачу підлягає недорахована заробітна плата в розмірі: (433 х 1 786,65) - 351 307,15 грн. = 422 312,30 грн.
Таким чином, враховуючи те, що позивачем суду надано належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача з відповідача недорахованої заробітної плати за період з 10.10.2020 року по 30.06.2022 року у розмірі 442 312 грн. 30 коп.
Доводи апеляційної скарги відповідача про помилковість висновків суду в частині взяття до уваги розміру середньоденного заробітку позивача - 1786,65 грн., який встановлений рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2019 по справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегією суддів відхиляються, оскільки ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, відхиливши за необґрунтованістю та безпідставністю.
Необгрунтованими є і доводи скарги в частині неправильного визначення судом місяців, які передували події, для визначення розміру середнього заробітку, оскільки суд в основу рішення поклав розмір середньоденного заробітку позивача, встановлений судовим рішенням по справі між тими самими сторонами, яке набрало законної сили та є для них обов'язковим. При цьому, колегія суддів зауважує, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31.10.2019 по справі №761/33804/19 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині встановлення розміру середньоденного заробітку позивача відповідачем не оскаржувалось, про що, зокрема, зазначено і у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2021 року по справі №761/20276/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про стягнення недорахованої заробітної плати. У даній постанові Верховний Суд зазначив, що відповідач, фактично намагаючись у розглядуваній справі довести необхідність по іншому обчислювати розмір середньої заробітної плати позивача, ставить під сумнів правильність висновків судів у рішеннях, які набрали законної сили в справі № 761/33804/19. Натомість, у разі, якщо НМУ не був згодний із судовими рішеннями у справі №761/33804/19, він мав можливість оскаржувати їх, у тому числі в касаційному порядку.
Необгрунтованими є і доводи скарги про розгляд справи неповноважним складом суду, оскільки суддя Пономаренко Н.В. розглядала справу №761/20276/20, яка стосувалася іншого періоду стягнення з Університету недорахованої заробітної плати на користь позивача ОСОБА_1 , у зв'язку із чим судді було заявлено відвід, залишений в подальшому без задоволення. Так, колегія суддів зауважує, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, з повним та всебічним з'ясуванням усіх обставин справи та перевіркою їх наявними у справі доказами.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення за наслідками розгляду даної категорії справ.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги Національного медичного університету імені О.О.Богомольця - без задоволення.
В зв'язку із тим, що ціна позову в даній справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Національного медичного університету імені О.О.Богомольця - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: