Справа № 182/5065/21
Провадження № 2/0182/1335/2022
Іменем України
13.12.2022 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Багрової А.Г., за участю секретаря судового засідання - Снєгульської В.М.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „ДНІПРОФІНАНСГРУП” до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про стягнення інфляційних витрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання.
Представник позивача - адвокат Доманський Володимир Петрович, що діє на підставі ордеру серія АЕ №1120154 від 26.01.2022 року (а.с.103-104)
Представник відповідача - адвокат Чуприна Євген Андрійович, що діє на підставі довіреності від 06.06.2022 року, доручення № 0407-0001399 Нікопольського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 24.ю05.2022 року(а.с.90-91).
Заяви по суті справи.
ТОВ „Фінансова компанія „ДНІПРОФІНАНСГРУП” звернулось до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача на користь ТОВ „Фінансова компанія „ДНІПРОФІНАНСГРУП” три відсотки річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 23.07.2018 року по 23.07.2021 рік з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 107054,15 грн.(а.с.1-4).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 17.10.2013 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області було винесено рішення по цивільній справі №182/5249/13-ц за позовом ПАТ „КБ „Надра” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, яким позовні вимоги було задоволено та солідарно стягнуто заборгованість за тілом кредиту - 194037,27 грн, за відсотками - 104560,35 грн, за пенею 15016,13 грн., за штрафами 20070,42 грн., а всього 333684,17 грн. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 року у цій справі замінено стягувача ПАТ „КБ „Надра” на ТОВ ФК „ДНІПРОФІНАНСГРУП”. Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження, станом на 23.07.2021 року виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 знаходиться на примусовому виконанні, стягувачем є ТОВ „Фінансова компанія „ДНІПРОФІНАНСГРУП”. Зазначене свідчить як про не виконання рішення суду, так і про невиконання зобов'язань за кредитним договором №8/2007/840-К/1396-Н від 02.10.2007 року. Зазначає, що з ухваленням рішення про стягнення боргу від 17.10.2013 року зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося до моменту підготовки цієї позовної заяви, тобто до 23.07.2021 року. Відтак кредитор має право на отримання інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення з 23.07.2018 року до 23.07.2021 рік. Відповідно до розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.07.2018 року до 23.07.2021 рік загальна сума відповідальності боржника перед ТОВ за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 107054, 15 грн.: інфляційні втрати 76995,15 грн. та 3% річних - 30059 грн. Оскільки судове рішення про стягнення з боржника коштів за кредитним договором не виконується досить тривалий час, то вважає, що ТОВ має право на захист свого майнового права та інтересу шляхом стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.07.2018 року до 23.07.2021 рік у розмірі 107054,15 грн.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.81-83), просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних створює для нього подвійну відповідальність та призводить до порушення справедливого балансу між сторонами договору. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 17.10.2013 року у справі № 182/5249/13-ц було задоволено позов ПАТ „КБ „Надра” до нього та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та присуджено до солідарного стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 194037,27 грн., за відсотками - 10560,35 грн., за пенею - 15016,13 грн., за штрафами - 20070,42 грн. Згідно змісту заочного рішення від 17.10.2013 року заборгованість за відсотками у розмірі 10560,35 грн. присуджена до стягнення в порядку ст. 1048 ЦК України. Таким чином, вимога про стягнення з нього інфляційних втрат та 3%річних на підставі ст. 625 ЦК України створює для нього подвійну відповідальністю, оскільки з нього вже стягуються відсотки в порядку ст. 1048 ЦК України, що суперечить позиції Великої Палати Верховного суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17. Крім того, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК інфляційні страти стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17. Відповідно до заочного рішення від 17.10.2013 року кредитний договір № 8/2007/840-К/1396-н від 02.10.2017 року, за яким було присуджено стягнення, був укладений на суму 25110 доларів США України. Таким чином, позиція ВС підлягає застосуванню у справі №182/5065/21. Тому, вважає, що підстав для задоволення позову немає.
Інших заяв та клопотань по суті справи учасниками справи не подавалось.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 08.09.2021 року відкрито провадження, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.25).
Ухвалою суду від 13.12.2022 року постановлено відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування доказів (а.с.116).
Представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає (а.с.101-106).
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце судового засідання, причини неявки суду не відомі.
Представник третьої особа подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с.114).
Відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи, що учасники справи у судове засіданні не з'явилися, розгляд справи проводиться без фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами, що передбачено ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Судом встановлено.
Між сторонами виникли спірні правовідносини щодо відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та права кредитора на отримання інфляційних втрат та 3% річних з боржника, передбачених ст. 625 ЦК України за час прострочення.
02.10.2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 8/2007/840-K/1396-Н, згідно з умовами якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 25110,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором (а.с.8-10).
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.10.2013 року у справі №182/5249/13-ц ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за Кредитним договором № 8/2007/840-K/1396-Н від 02.10.2007 року та Договором поруки № б/н від 12.02.2011 року за тілом кредиту - 194037,27 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі тридцять сім грн. 27 коп.), за відсотками - 104560,35 грн. (сто чотири тисячі п'ятсот шістдесят грн. 35 коп.), за пенею - 15016,13 грн. (п'ятнадцять тисяч шістнадцять грн. 13 коп.), за штрафами - 20070,42 грн. (двадцять тисяч сімдесят грн. 42 коп.), а всього до стягнення - 333684,17 грн. (триста тридцять три тисячі шістсот вісімдесят чотири грн. 17 коп.) (а. с. 11-13).
17.07.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» був укладений договір № GL48N718070_І_3 про відступлення прав вимоги, згідно п.1Договору,за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває право вимоги Банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, включаючи: права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1до цього Договору (а.с.5-6).
Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № 8/2007/840-K/1396-Н від 02.10.2007 року, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», набуло право вимоги за кредитним договором № 8/2007/840-K/1396-Н від 02.10.2007 року (а.с.7).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
22.12.2020 року ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 182/5249/13-ц заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задоволено та замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» за виконавчим документом, виданим на виконання заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.10.2013 року по справі № 182/5249/13-ц, провадження № 2/0182/2626/2013, за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.14-16)
За виконавчим документом, виданим на виконання заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.10.2013 року по справі № 182/5249/13-ц Нікопольським відділом державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження та здійснюється його примусове виконання. У ВП стягувачем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», боржником ОСОБА_1 (а.с.115).
Даних, що свідчать про виконання рішення суду та погашення заборгованості за кредитним договором, а також про причини невиконання грошового зобов'язання у добровільному порядку відповідачем за час розгляду справи в суді не надано.
Отже, судом встановлено, що відповідач має не виконане грошове зобов'язання перед позивачем в розмірі 333684,17 грн.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Враховуючи, що рішення суду є обов'язковим, зокрема, й для відповідача, та з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з виплати суми заборгованості, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Право позивача вимагати від відповідача сплатити інфляційні втрати та 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Таким чином стягнення коштів, втрачених внаслідок інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитом, кредитором були нараховані фінансові санкції передбачені статтею 625 ЦК України.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2013 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 38) , термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Відповідно до пункту 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року № 14-154цс18 та від 31 жовтня 2018 року № 14-318цс18, згідно якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Враховуючи викладене, заперечення відповідача про те, що оскільки рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.10.2013 року було у повному обсязі з відповідача стягнуто проценти за користування кредитом в порядку ст. 1048 ЦК України, а тому вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України створює для нього подвійну відповідальність, суд відхиляє, оскільки у позовній заяві позивач як підставу позову щодо нарахування процентів та період їх нарахування заявляє саме позовні вимоги про застосування до боржника відповідальності за прострочення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, а стягнуті рішенням суду від 17.10.2013 року проценти є звичайною платою за користування грошима за договором позики.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та наданого розрахунку, заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних у сумі нараховані у зв'язку з невиконанням рішення суду, яким стягнуто заборгованість за кредитним договором в національній валюті - 333684,17 грн., еквіваленту в іноземні валюті ( доларах США) в рішенні суду від 17.10.2013 року не визначено, а отже суд відхиляє доводи відповідача, що інфляційні втрати за грошовим зобов'язанням визначеним в іноземній валюті стягненню не підлягають.
Виходячи з розміру простроченої суми невиконаного грошового зобов'язання, що становить згідно рішення суду 333684,17 грн., інфляційні втрати за період з 23.07.2018 року по 23.07.2021 рік становлять 76995,15 грн., 3 % річних за час прострочення за період з 23.07.2018 року по 23.07.2021 рік складають - 30059 грн., а разом - 107054,15 грн (а.с.17)
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості досліджено та перевірено судом.
Доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних відповідачем суду не надано, як і не надано доказів виконання належним чином та у встановлені строки грошового зобов'язання.
Стаття 76 ЦПК України визначає що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить висновку, що відповідачем порушені грошові зобов'язання, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з відповідача суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2270,00 грн. (а. с. 1).
Керуючись ст. ст. 12, 13, 18, 76, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Дніпрофінансгруп” 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 23.07.2018 року по 23.07.2021 рік з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 107054,15 грн. ( сто сім тисяч п'ятдесят чотири грн. 15 коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його повного складення.
Повне рішення складено 13.12.2022 року.
Дані про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Дніпрофінансгруп” - ЄДРПОУ 40696815, зареєстроване місце знаходження за адресою: 49044, м. Дніпро, вул. Автотранспортна,2,оф.205.
відповідач - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
третя особа - Нікопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - ЄДРПОУ 35004297, зареєстроване місцезнаходження за адресою: 53207, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Отаманська,2.
Суддя: А. Г. Багрова