Справа № 570/4782/19 Провадження №11-кп/802/858/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія:ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 127 КК України. Доповідач: ОСОБА_2
09 грудня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачених - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження № 12019180180000920 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2021 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Тайкури Рівненського району, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, непрацюючий, неодружений, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.121 КК України до 8 років позбавлення волі;
за ч.1 ст.127 КК України - до 2 років позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом повного складання покарань, призначено ОСОБА_12 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_12 ухвалено рахувати з моменту його затримання - 15 липня 2019 року, зарахувавши у строк відбутого покарання період попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_12 до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, залишено попередній - тримання під вартою.
Також вироком суду ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Рівне Рівненської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, непрацюючий, неодружений, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.121 КК України до 8 років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 ухвалено рахувати з моменту його затримання - 15 липня 2019 року, зарахувавши у строк відбутого покарання період попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_10 до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, залишено попередній - тримання під вартою.
Також вироком суду ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Дядьковичі Рівненського району Рівненської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_5 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, непрацюючий, одружений, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.121 КК України до 8 років 6 місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_11 ухвалено рахувати з моменту його затримання - 15 липня 2019 року, зарахувавши у строк відбутого покарання період попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_11 до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, залишено попередній - тримання під вартою.
Вироком вирішено питання речових доказів та судових витрат.
Згідно вироку суду, ОСОБА_12 14 липня 2019 року, в період часу близько з 17 години 30 хвилин по 18 годину 00 хвилин, діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_16 , перебуваючи на території тракторної бригади фермерського господарства «Машинно-технологічна станція «Тайкури», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в ході конфлікту з останнім, умисно спільно нанесли ОСОБА_16 : не менше семи ударів руками та ногами по голові, в результаті чого завдали потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: внутрішньочерепної травми у вигляді просторих крововиливів під тверду та м'яку оболонку головного мозку, крововиливу на внутрішній поверхні м'яких тканин голови в лівій лобній ділянці, чисельних синців та ран в ділянці обличчя, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та не менше п'яти ударів руками та ногами в різні частини тіла ОСОБА_16 , в результаті чого завдали йому тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудей у вигляді: множинних переломів ребер (правих - 8-9-го по передньоаксілярній лінії, 6-7-го по задньоаксілярній лінії, 8-9-го по лопатковій лінії) з ушкодженням пристінкової плеври та тканини правих легень, що супроводжувалося правобічним гемопневмотораксом, підшкірною емфіземою та ускладнились наростаючою легенево-серцевою недостатністю, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент їх заподіяння.
Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_4 о 22 годині 30 хвилин при транспортуванні в кареті екстренної (швидкої) допомоги до лікувального закладу між селами Порозово та АДРЕСА_4 , ОСОБА_16 помер.
Крім того, ОСОБА_12 14 липня 2019 року о 17 години 48 хвилин, діючи умисно, з метою покарати та залякати ОСОБА_16 за нанесення ним тілесних ушкоджень для своєї співмешканки - матері ОСОБА_12 , перебуваючи на території тракторної бригади фермерського господарства «Машинно-технологічної станції «Тайкури», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , протягом тривалого часу, неодноразово, але не менше 12 разів, застосував щодо ОСОБА_16 засіб, заряджений речовинами сльозоточивої та дратівної дії невстановленого походження, чим заподіяв потерпілому сильний фізичний біль та фізичні страждання.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 просить вирок суду змінити, перекваліфікувавши його дії з ч.2 ст.121 КК України на ч.2 ст.126 КК України та призначити йому покарання в межах санкції цієї статті. Посилається на те, що прокурор в судовому засіданні не навів доказів попередньої змови ОСОБА_10 з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому. Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_12 у судовому засіданні визнав, що у нього були неприязні стосунки з потерпілим, що саме від його удару наступила смерть потерпілого. При цьому, він не визнав спільного умислу щодо нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_16 між ним, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що у судовому засіданні підтвердили ОСОБА_12 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Крім того, він лише двічі штовхнув ногою потерпілого в спину з лівої сторони, а згідно висновку експерта виявлені у потерпілого садна попереку не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Також вказує на те, що його показання та інших обвинувачених підтверджуються дослідженим в судовому засіданні відеозаписом події, запис якої міститься на мобільному телефоні ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_10 просив ОСОБА_12 припинити побиття потерпілого. Також вважає, що призначена йому міра покарання є явно несправедливою через суворість.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_7 просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_11 складу інкримінованого кримінального правопорушення. Вказує, що свідок ОСОБА_17 , не надавав показань щодо спільних дій обвинувачених, спрямованих на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_16 , про що зазначив суд у вироку. Показання свідка ОСОБА_18 , викладені у вироку, не співпадають з його показаннями, наданими у суді, зокрема щодо нанесення ударів потерпілому лише одним обвинуваченим, а не усіма. Також зазначає, що висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_16 є недопустимим доказом, оскільки вона розпочата до отримання ухвали слідчого судді, чим судовий експерт вийшов за межі своїх повноважень. При цьому, його дослідна частина не відповідає зробленим висновкам, а суд, вказавши, що ці суперечності усунуті допитом експерта у суді, надав невірну оцінку його показанням. Зокрема, експерт при допиті у суді зазначив, що ним було допущено описку у зазначенні підпункту Правил, згідно яких було визначено ступінь тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень. Під час допиту судом експерт вказав на підпункт «в» пункту 2.1.3 Правил, однак, таких тілесних ушкоджень згідно цього висновку, у потерпілого виявлено не було, тому даний висновок експерта є недопустимим доказом. Крім того, одночасне посилання суду на необережне ставлення винних до смерті ОСОБА_16 та наявність умислу саме на нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень є взаємно виключними, оскільки досліджений судом відеозапис події злочину, підтверджує відсутність в обвинувачених умислу на нанесення саме тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, які хотіли лише його провчити. Також вважає, що смерть потерпілого настала внаслідок одного удару, нанесеного Огородінчуком, який це підтвердив. При цьому, вказаний удар був нанесений ним не в область життєво важливих органів потерпілого, а в область тулуба, що свідчить про відсутність у нього прямого умислу. Крім того, обвинувачений з самого початку досудового розслідування визнавав, що наніс потерпілому один удар, однак не погоджувався з кваліфікацією стороною обвинувачення вчинених ним дій. Він постійно сприяв органу досудового розслідування. Приймав участь у слідчих діях та щиро розкаявся, вибачився перед матір'ю загиблого. ОСОБА_16 одружений і має на утриманні трьох малолітніх дітей, раніше не судимий, характеризується позитивно.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 просить суд вирок суду змінити, призначити ОСОБА_12 покарання за ч.2 ст.121 КК України 7 років позбавлення волі, за ч.1 ст.127 КК України 2 роки позбавлення волі, і на підставі ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Посилається на те, що ОСОБА_12 щиро розкаявся у вчиненому злочині, мотивом злочинів слугувала протиправна поведінка потерпілого протягом багатьох років, який знущався як з самого ОСОБА_12 , який на той час був малолітнім, так і знущався з його матері і бабусі. Крім того, ОСОБА_12 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, активно сприяв розкриттю злочину, давав чіткі показання щодо обставин його вчинення, однак це не було враховано як обставину, що пом'якшує покарання. Вказує на те, що призначення ОСОБА_12 остаточного покарання шляхом повного складання покарань не відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст.65 КК України, адже є надто суворим.
Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основані доводи апеляційних скарг, обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтримували подані апеляційні скарги та просили задовольнити вимоги апеляцій, прокурора, який апеляційні скарги заперечував і просив вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх та дати остаточну оцінку кожному доказу з точки зору його належності, допустимості, достовірності, і достатності, у їх сукупності оцінки з точки зору достатності для висновку про доведеність вини.
Ці вимоги закону при постановленні вироку щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 судом першої інстанції були дотримані.
Приписи ст.404 КПК України регламентують, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_12 у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.127 КК України, обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені наявними в матеріалах справи та наведеними у вироку доказами, дослідженими в судовому засіданні, яким дана належна оцінка. Вирок суду в цій частині відповідає вимогам ст.374 КПК України, є законним та вмотивованим.
З вироку місцевого суду вбачається, що відповідно до положень ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочинів, їх наслідки, зазначив дії обвинувачених, кожного зокрема.
Стосовно доводів наведених в апеляційних скаргах захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 про те, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами вини обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, а також доводи обвинуваченого ОСОБА_10 про неправильну кваліфікацію його дій, то вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.
При цьому апеляційний суд зауважує, що дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст.92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою безстороння людина може пояснити факти, а саме: винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення за критерієм «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
В свою чергу, дослідивши оскаржений вирок суду, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, аналізу та належної правової оцінки наявних в матеріалах кримінального провадження доказів дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.127 КК України, доведеність вини ОСОБА_16 , та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та правильність кваліфікації їх дій за вказаними статтями.
Відповідно до оскаржуваного вироку суду вина обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх визнано винуватими, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
Допитані під час розгляду справи місцевим судом обвинувачені ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , кожен зокрема, свою вину у вчиненні інкримінованого кожному з них кримінального правопорушення, не визнали, при цьому визнали всі фактичні обставини у справі, зокрема визнали що наносили удари потерпілому, однак заперечили кваліфікацію своїх діянь прокурором по критерію вчинення групою осіб та не погодились з причинами настання смерті потерпілого, визначеними судово-медичною експертизою.
Допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_19 суду підтвердив спільні дії обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , спрямовані на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_16 , зокрема свідок вказав, як обвинуваченні разом з ОСОБА_16 сідали разом до автомобіля та вирушили у невідомому для свідка напрямку, а після повернення свідок ОСОБА_19 доставив ОСОБА_12 та ОСОБА_10 до м. Рівне.
Також допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_18 підтвердив обставину спільних дій обвинувачених та їх спільний умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень, оскільки саме він підвіз обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 разом з померлим ОСОБА_16 від будинку, що за адресою: АДРЕСА_5 , до території тракторної бригади фермерського господарства «Машинно-технологічна станція «Тайкури», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дорогу до якої вказали обвинуваченні. Свідок ОСОБА_18 суду розповів, що по прибуттю на територію тракторної бригади в с. Тайкури висадив ОСОБА_16 та обвинувачених, після чого вони сказали йому розвернутися та чекати їх, що відповідно свідок і зробив. Коли свідок ОСОБА_18 вийшов з автомобіля та зайшов за ріг будівлі, то побачив як обвинуваченні наносили удари ОСОБА_16 . Гукнувши до хлопців, з метою припинення їхніх дій, вони йому наказали сісти в машину, при цьому не припинивши свої злочинні дії. Після вказаних дій, обвинуваченні ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повернулись до автомобіля свідка, який доставив їх назад до будинку, що за адресою: АДРЕСА_5 .
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції дослідженого відеозапис події, доступ до якого було добровільно надано обвинуваченим ОСОБА_10 , що містився на його мобільному телефоні, який було вилучено під час затримання останнього. Зокрема, на вказаному відеозаписі зафіксовано значну кількість ударів, що були нанесенні обвинуваченими, кожним зокрема, потерпілому ОСОБА_16 Досить сильний удар обвинуваченого ОСОБА_11 по голові померлого ОСОБА_16 , значну кількість ударів нанесених обвинуваченим ОСОБА_12 , а також удари обвинуваченого ОСОБА_10 , а не один удар, як вказував сам обвинувачений ОСОБА_10 .
Також вказаним відео зафіксовано й катування, вчинене обвинуваченим ОСОБА_12 відносно померлого ОСОБА_16 , а саме - використання засобу, спорядженого речовинами сльозоточивої та дратівної дії невстановленого походження, який застосовано декілька разів.
Так, наявність об'єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яку складають діяння, суспільно небезпечні наслідки у виді тяжкого тілесного ушкодження і похідний наслідок у виді смерті потерпілого, а також причинний зв'язок між діянням і такими наслідками, підтверджено сукупністю досліджених судом належно оцінених доказів.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до злочинів із похідними наслідками, де тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у необхідному причинному зв'язку із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Особливістю необхідного причинного зв'язку в злочині, передбаченому ч.2 ст.121 КК, є його розвиток від суспільно небезпечного діяння до наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження (проміжного) і далі до наслідку у виді смерті потерпілого (похідного). Як і будь-який необхідний причинний зв'язок, він відображає закономірності розвитку негативних (відносно охоронюваних відносин) властивостей діяння, яке містить реальну можливість настання інкримінованих наслідків.
Доказування суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер дій обвинувачених, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку його вчинення тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел щодо заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та необережність щодо настання смерті потерпілого.
Попри те, що психічне ставлення до заподіяної смерті виявляється у формі необережності, інкримінований за ч.2 ст.121 КК України, злочин у цілому вважається вчиненим умисно. Найближча мета застосованого обвинуваченими до потерпілого насильства у виді тяжких тілесних ушкоджень детермінована характером, змістом і спрямованістю вчинених ними дій, а саме: нанесення потерпілому ряду ударів - не менше семи ударів руками та ногами по голові та не менше п'яти ударів руками та ногами в різні частини тіла, таким чином удари наносились, в тому числі в життєво важливий орган - голову.
За встановленими судом обставинами відсутні підстави стверджувати про те, що психічне ставлення до заподіяння обвинуваченими тяжкого тілесного ушкодження не є умисним, як і відсутні підстави стверджувати, що воно є умисним і до заподіяної смерті.
Таким чином, обвинувачені діяли з умислом на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, могли і повинні були передбачати можливість настання похідних наслідків у виді смерті, між їх діями і наслідками встановлений необхідний причинний зв'язок.
Також є необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_12 щодо неправильної кваліфікації дій.
Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров'я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті.
При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв'язку між собою. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю щодо настання смерті потерпілого.
На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) за суб'єктивною стороною також проявляється в необережній формі вини.
Враховуючи конкретні обставини вчинення злочину, спосіб, силу й локалізацію нанесення ударів потерпілому, їх кількість та негативні наслідки, які настали, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про умисний характер дій обвинувачених щодо завдання ударів потерпілому.
Також є безпідставними доводи захисника ОСОБА_7 про визнання висновку судово-медичної експертизи № 380 від 15 липня 2019 року недопустимим доказом.
Відповідно до ст.242 КПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Слідчий або прокурор зобов'язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, зокрема щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Так, на виконання вимог ст.242 КПК України слідчий СВ Рівненського РВП Рівненського ВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_20 15 липня 2019 року (стверджується штампом вхідної кореспонденції суду), звернувся до слідчого судді Рівненського районного суду Рівненської області з клопотанням про проведення судово-медичної експертизи (Т.1 а.м.к.п.61-62).
Ухвалою слідчого судді Рівненського районного суду Рівненської області від 17 липня 2019 року клопотання слідчого задоволено та призначено судово-медичну експертизу (Т.1 а.м.к.п.63-64).
Під час розгляду справи апеляційним судом досліджено висновок експерта №380 ОСОБА_21 (Т.1 а.м.к.п.68-77).
Так, відповідно висновку експерта №380, експертиза розпочата 15 липня 2019 року, а закінчена 15 серпня 2019 року, смерть ОСОБА_16 перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із отриманими тілесними ушкодженнями, а саме закритої тупої травми грудей у вигляді: множинних переломів ребер з ушкодженням пристінкової плеври та тканини правих легень. Отримані тілесні ушкодження у вигляді внутрішньочерепної травми у вигляді просторих крововиливів під тверду та м'яку оболонку головного мозку, крововиливу на внутрішній поверхні м'яких тканин голови в лівій лобній ділянці, усугубили фактор в розвитку та клінічному протіканні легенево-серцевої недостатності.
Допитаний місцевим судом судово-медичний експерт ОСОБА_21 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність, підтвердив наданий ним висновок експертизи № 380 від 15 липня 2019 року. Крім того зазначив, що почавши проведення експертизи не 15-го, а 17-го липня 2019 року, призвело б до невизначеності з приводу тілесних ушкоджень, їх тяжкості та причин смерті ОСОБА_16 .. Також під час допиту експерт усунув у засіданні всі суперечності, зазначені захисником в частині описки у зазначенні пункту Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Апеляційний суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У кожному конкретному випадку слід з'ясувати, чи були допущені під час здійснення кримінального провадження порушення вимог КПК України і чи є такі порушення істотними в аспекті зазначеної вище норми.
Умовами допустимості доказів у кримінальному провадженні є отримання їх з належного джерела, належним суб'єктом та в установленому законом порядку. Причому, порушення вимог щодо порядку збирання доказів, як підстави визнання їх недопустимими, має бути суттєвим, тобто таким, що або істотно порушило права та свободи людини (ст.87 КПК України), або є незворотнім в контексті можливості перевірити отриманий доказ.
З огляду на те, що експертиза тривала 30 днів, експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384, 385 КК України, при цьому експерт дав відповіді на питання поставлені в ухвалі слідчого судді Рівненського районного суду Рівненської області від 17 липня 2019 року, а тому те, що експертиза розпочата раніше (з моменту розтину трупа) ніж постановлена відповідна ухвала слідчого судді (при тому, що слідчий звернувся із відповідним клопотанням 15.07.2019), жодним чином не впливає на правильність експертизи.
Та жодним чином не спростовує сукупності досліджених місцевим судом доказів винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування оскаржуваного вироку суду те, що експертиза розпочата до постановлення відповідної ухвали слідчого судді, оскільки дана обставина не перешкодила і не могла перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Спростовуючи доводи сторони захисту про визнання висновку експерта недопустимим доказом, слід зазначити про те, що цей висновок складений відповідно до положень статей 101, 102 КПК України, він містить докладний опис проведених експертом досліджень із наданням чітких відповідей на поставлені запитання.
Суд апеляційної інстанції також бере до уваги, що в апеляційних скаргах ніяким чином не ставиться під сумнів наявність у експерта ОСОБА_21 спеціальних знань в галузі судової медицини та відповідної кваліфікації, з точки зору його освіти, стажу роботи, кваліфікаційної категорії, кваліфікаційного класу, тощо, необхідних для відповідних судово-медичних досліджень.
Крім цього, обґрунтованих сумнівів щодо змісту самого висновку судово-медичної експертизи в контексті зазначених вище доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 не вказується.
У зв'язку з наведеним апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про визнання висновку експерта № 380 від 15 липня 2019 року належним та допустимим доказом, оскільки вона відповідає вимогам КПК України.
Також під час апеляційного розгляду досліджено копію лікарського свідоцтва про смерть №380 від 15 липня 2019 року, згідно якого причиною смерті ОСОБА_16 є закрита тупа травма грудей з переломами правих ребер, ушкодженням плеври та правої легені. Напад з метою вбивства чи нанесення ушкоджень (Т.1 а.м.к.п.66-67).
Таким чином, висновок суду про причини смерті потерпілого зроблений не лише на підставі висновку експерта.
Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з'ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, районний суд обґрунтовано дійшов до висновку, що ці докази в їх сукупності та взаємозв'язку доводять факт вчинення обвинуваченими кримінально-караного діяння, передбаченого ч.2 ст.121 КК України і вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 ,
Наведені вище та досліджені судом докази є належними та допустимими, оскільки отримані органом досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства та містять в собі фактичні дані, які вказують на місце, час та спосіб вчинення ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Таким чином, доводи апеляційних скарг сторони захисту щодо невірної оцінки доказів є необгрунтованими, так як апеляційний суд зауважує на відсутність заперечень саме стосовно вірності викладених свідчень та не вбачає будь-яких об'єктивних підстав для висновку про невірність наданої судом першої інстанції оцінки показань потерпілої та свідків.
При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на дотримання місцевим судом вимог ст.94 КПК України щодо оцінки доказів на предмет їх належності, допустимості та достатності, що узгоджується з вимогами ст.94 КПК України.
Сукупність досліджених доказів у вигляді показів обвинувачених, свідків, висновку експертизи, лікарського свідоцтва про смерть, які є належними та допустимими, узгоджуються між собою засвідчують наявність критерію «достатності» досліджених доказів та переконують апеляційну інстанцію в обґрунтованості висновку місцевого суду щодо доведення винуватості ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 в інкримінованому ним кримінальному правопорушенні.
Зміст оскаржуваного вироку вказує на його вмотивованість. Суд першої інстанції ретельно віднісся до позиції обвинувачених та сторони захисту та відповів на всі доводи, які здебільшого є аналогічними апеляційним доводам обвинуваченого ОСОБА_10 та захисників.
Що стосується виду та розміру призначеного обвинуваченим покарання, то воно відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , враховуючи таке.
Відповідно до загальних засадами призначення покарання, визначеними статтею 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів (частина 2 статті 65 КК України).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», увагу суддів звернуто на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку, і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Згідно п.2 вказаної Постанови, усі питання пов'язані із призначенням покарання, мають бути належним чином мотивовані у вироку.
Поняття судової дискреції (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 покарання вимоги вказаних вище статей кримінального кодексу належним чином були враховані.
Так, з вироку вбачається, що судом першої інстанції дана належна оцінка ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та даним про особу обвинувачених.
Призначаючи покарання ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , місцевим судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до категорії тяжких злочинів, також ту обставину, що діяння, інкриміноване кожному з обвинувачених вчинене умисно, спрямоване проти життя особи, особу кожного з обвинувачених, які є раніше не судимими, до кримінальної відповідальності притягується вперше, офіційно не працевлаштовані, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебувають.
Також суд врахував і думку потерпілої, яка просила призначити обвинуваченим не дуже суворе покарання на розсуд суду.
Між тим, апеляційний суд враховує, що така позиція потерпілої сторони у судових засіданнях не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_12 , суд визнав щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_12 , судом не встановлено.
Також при призначенні покарання судом враховано роль ОСОБА_12 та його ініціативу в організації побиття потерпілого.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , судом визнано сприяння розкриттю злочину.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , судом не встановлено.
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_11 , місцевим судом також не встановлено.
З врахуванням вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченим покарання саме у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, що буде необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки їх перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
На думку апеляційного суду, призначене місцевим судом покарання ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самими обвинуваченими, так і іншими особами.
На переконання суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для скасування вироку суду з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, апеляційний суд не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , захисника обвинуваченого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2021 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженими ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які тримаються під вартою - у той самий строк з моменту вручення копії даної ухвали.
Головуючий
Судді