14 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/18347/22 пров. № А/857/12033/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними,-
суддя в 1-й інстанції - Щербаков В.В.,
час ухвалення рішення - 11.07.2022 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 11.07.2022 року,
У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно з ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796) з 03.01.2022.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розміри доплат до пенсії непрацюючим громадянам проводиться в розмірах, встановлених КМУ. Крім того позивачка зареєстрована як ФОП, а отже є працюючою, тому положення ст. 39 Закону № 796 на неї не поширюються.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.
Судом встановлено, що позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), отримує пенсію, перебуває на обліку у відповідача; проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796 відповідач листом від 14.02.2022 повідомив, що позивач не належить до категорії осіб, які працюють в зоні відчуження, тому підстав для виплати вказаної доплати немає.
Вирішуючи спірні правовідносини колегія суддів виходить з наступного.
Ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон № 796 визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Ст. 39 Закону № 796, у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 року прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII (надалі - Закон № 76), який набрав чинності 01.01.2015 року та п. п. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
01.01.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII, яким до Закону № 796 включено ст. 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, п. п. 7 п. 4 розділу І Закону № 76. Вирішено, що положення п. п. 7 п. 4 розділу І Закону № 76 визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом ч.ч 2 і 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому, Закон № 796 не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.1991 № 791а-XII (надалі - Закон № 791а), ст. 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина 1 цієї статті у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: 1) зона відчуження; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення; 3) зона гарантованого (добровільного) відселення; 4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106.
П. 2 розд. І Закону № 76 у ст. 2 Закону № 791а внесено зміни, якими абз. 5 ч. 2 ст. 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015 року.
Отже, з 01.01.2015 року ст. 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином, з 01.01.2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а.
Законом № 76 виключено також ст. 23 Закону № 796, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76.
В свою чергу, зміни, внесені Законом № 76 до Закону № 791а, неконституційними не визнавались.
Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ст. 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
Системний аналіз наведених правових норм надає підстави стверджувати, що з 17.07.2018 відновила дію редакція ст. 39 Закону № 796, яка була чинною до 01.01.2015. Відтак, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року в зразковій справі № 240/4937/18, щодо якої ця справа є типовою.
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796 із 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст. 39 Закону, а не Постановою КМУ № 1210, яка є актом нижчої юридичної сили у порівнянні із Законом.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст. 39 Закону № 796.
Проте, відповідачем заперечується право позивача на доплату у зв'язку з тим, що вона не є непрацюючою особою, а має статус ФОП.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.02.2014 позивач була зареєстрована ФОП; відомості про припинення суб'єкта господарювання до вказаного Реєстру не внесені. Доказів протилежного суду позивачем не надано.
Як установлено приписами ч. 3 ст. 3 Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької й інших видів діяльності, не заборонених законом.
Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до ЄДРПОУ.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Ч. 9 ст. 4 вищевказаного Закону визначено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця із дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
З огляду на вказане, ФОП вважається працюючою до дати внесення до державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Станом на час апеляційного розгляду справи підприємницька діяльність позивача не є припиненою.
Отже, на думку апеляційного суду, буквальне тлумачення норми ст. 39 Закону № 796 в частині поняття непрацюючий пенсіонер вказує на те, що у цьому випадку законодавець мав на увазі пенсіонера, який не перебуває у трудових правовідносинах з відповідними роботодавцями; не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на зазначене, позивач не може вважатись непрацюючим пенсіонером, а тому позовні вимоги про доплату до пенсії саме як непрацюючому пенсіонеру задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції, внаслідок неповного з'ясування обставин справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 308,311,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі № 460/18347/22 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 14 грудня 2022 року.