Справа № 120/2067/22-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
08 грудня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сушка О.О. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Держпраці у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії зі спеціального розслідування гострого професійного захворювання Управління Держпраці у Вінницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
В лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Комісії зі спеціального розслідування гострого професійного захворювання Управління Держпраці у Вінницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати Акт спеціального розслідування гострого професійного захворювання ОСОБА_2 за формою Н-1/НП, що затверджений 04.08.2021; зобов'язати Комісію зі спеціального розслідування гострого професійного захворювання Управління Держпраці у Вінницькій області скласти Акт спеціального розслідування гострого професійного захворювання, що сталося із завідувачем консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної Ради" Колодько Вікторем Сергійовичем за формою Н-1/П, у якому відобразити, що смерть ОСОБА_2 наступила внаслідок гострої респіраторної короновірусної інфекції COVID-19, інфікування якою пов'язане з виконанням останнім своїх професійних обов'язків.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2022 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує її доводи та просить оскаржуване рішення залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 працював на посаді завідувача консультативної поліклініки Комунального некомерційного підприємства (КНП) "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради", згідно наказу КНП "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" №361 від 27.12.2019.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер внаслідок Гострої респіраторної коронавірусної інфекції COVID-19, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №124 від 27.10.2020.
З метою розслідування причин смерті ОСОБА_2 , наказом Управління Держпраці у Вінницькій області № 51-р від 3010.2020 було утворено комісію зі спеціального розслідування гострого професійного захворювання для з'ясування обставин і причин настання гострого професійного захворювання зі смертельним наслідком, пов'язаного з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, що сталося 27.10.2020 із завідуючим консультативної поліклініки ОСОБА_2 . В подальшому, наказом Управління Держпраці у Вінницькій області від 19.11.2020 продовжено термін спеціального розслідування.
За результатами діяльності вищевказаної комісії 02.08.2021 було складено та підписано Акт спеціального розслідування гострого професійного захворювання, який затверджено 04.08.2021 Першим заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області (далі - Акт від 04.08.2021).
Відповідно до Акту від 04.08.2021 комісія дійшла висновку, що: смерть завідувача консультативної поліклініки КИП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради» ОСОБА_2 наступила через гостру респіраторну коронавірусну інфекцію COVID-19; інфікування ОСОБА_2 не пов'язане з виконанням останнім своїх професійних обов'язків.
Зокрема, не заперечуючи самого факту, що ОСОБА_2 помер внаслідок інфікування на COVID-19, комісія дійшла висновку, що такий випадок не пов'язаний з виконанням професійних обов'язків, у зв'язку з відсутністю обставин, що передбачені п. 52 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві (надалі - Порядок № 337).
Не погоджуючись із таким висновком суб'єкта владних повноважень, та вважаючи права потерпілої особи порушеними, позивач звернувся із зазначеним позовом до суду.
Мотивувальна частина.
Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначено положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999, № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV).
Згідно з приписами ч.2ст.36 Закону № 1105-XIV факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».
Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992, № 2694-XII (далі Закон № 2694-XII) врегульовано основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Згідно із статтею 22 Закону №2694-XII, роботодавець повинен організувати розслідування і вести облік нещасник випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання і аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом, питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене в судовому порядку.
Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року №337, визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сталися з особами, визначеними частиною першою статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (п.1 даного Порядку).
Колегія суддів звертає увагу, що згідно пояснень дочки померлого, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько відчув погіршення свого загального стану, а саме: головна біль, підвищення температури тіла, загальна слабість і відразу звернувся до свого сімейного лікаря та лікувався вдома згідно його рекомендацій з 12.10.2020 по 16.10.2020. При цьому, в своїх поясненнях дочка потерпілого категорично виключала інфікування ОСОБА_2 на COVID-19 в побуті, тому що вони до початку хвороби проживали в двох і батько постійно був на роботі, надавав допомогу і консультував всіх, хто до нього звертався.
Попри це, сама ОСОБА_1 не була інфікована на COVID-19, що підтверджено ПЛР - тестом від 06.10.2020 №83255 та аналізом на ІФА від 12.10.2020.
В зв'язку з погіршенням стану 17.10.2020 ОСОБА_2 був госпіталізований в інфекційне відділення КНП «ВМКЛ №1» та 22.10.2020 переведений в реанімаційне відділення КНП «ВМКЛ №1». Незважаючи на проведені лабораторні та інструментальні обстеження, отримане лікування, консультації суміжних спеціалістів, загальний стан хворого погіршувався та 27.10.2020 о 11 год 00 хв. була констатована смерть ОСОБА_2 від гострої респіраторної короновірусної інфекції COVID-19.
Відповідні пояснення позивача також відображено в оскаржуваному в межах даної справи Акті від 04.08.2021.
Також, в Акті відображено пояснення й низки інших працівників поліклініки "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова", в якій працював ОСОБА_2 . Так, з пояснень вбачається, що ОСОБА_2 в силу своїх посадових обов'язків постійно здійснював консультацію пацієнтів, які приходили в поліклініку без направлень, при цьому маючи всі наявні ознаки та респіраторні симптоми, які могли відповідати випадку COVID-19.
Крім того, Акт містить посилання на висновок епідеміологічного розслідування у (КНП) "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова ВОР" від 03.11.2020, в якому вказано, що інфікування завідувача консультативної поліклініки ОСОБА_2 могло відбутись як в побутових умовах, так і на роботі. При цьому, вказано на відсутність Документального підтвердження випадку контакту із пацієнтом, хворим на COVID-19.
Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз мотивувальної частини Акту свідчить, що висновки останнього базуються на припущеннях, адже належних та допустимих доказів які б свідчили в підтримку одного з можливих варіантів отримання ОСОБА_2 захворювання на COVID-19, як то в побуті або на робочому місці матеріали перевірки не містять. Водночас, покликаючись на відсутність документального підтвердження контакту ОСОБА_2 на робочому місці із хворими на COVID-19, відповідач дійшов висновку, що отримане останнім захворювання наступило поза межами виконання його професійних обов'язків.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В пункті 102 рішення у справі Зеленчук і Цицюра проти України (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними. Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).
За наведених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки докази, зібрані відповідачем під час проведення спеціального розслідування нещасного випадку, гострого професійного захворювання зі смертельним випадком, не дають підстав дійти однозначного висновку про те, коли саме особа захворіла на COVID-19 (під час виконання професійних обов'язків чи в побуті), застосуванню підлягає найбільш сприятливий для позивача підхід.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідач, всупереч вказаним положенням, не надав суду безперечних доказів на підтвердження того, що гостре інфекційне захворювання позивач отримав не під час виконання своїх трудових обов'язків, адже, як вірно зазначив суд першої інстанції, що при виконанні вимоги пункту 33 Порядку №337, комісія з спеціального розслідування могла встановити, що в побуті або у транспорті потерпіла заразитися не могла, оскільки не встановлено хворих на Covid-19, які могли б стати джерелом інфекції.
Разом з тим, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що ОСОБА_2 працював в поліклініці та обіймав посаду, яка вимагала постійного контакту як з відвідувачами закладу охорони здоров'я, в тому числі хворими на COVID-19 (з ознаками хвороби) так і з персоналом поліклініки, які в силу виконуваної ними робити здійснювали повсякденний контакт з хворими, які мали ознаки респіраторної хвороби. Також, судом взято до уваги висвітлені в Акті пояснення дочки померлого, згідно з якими вона не захворіла на COVID-19 попри те, що до початку хвороби проживала спільно з батьком.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, що рішення комісії, викладене у Акті спеціального розслідування нещасного випадку (гострого професійного захворювання), що стався з ОСОБА_2 27.10.2020 о 11 год. 00 хв. на комунальному некомерційному підприємстві Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної Ради", складений за формою Н-1/НП та затверджений 04.08.2020 першим заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області не відповідає статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а отже підлягає скасування є обґрунтованим.
Крім того, відповідно до п.141-1 Порядку № 337 розслідування випадків смерті медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я, що надають первинну, екстрену, а також в стаціонарних умовах вторинну (спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу пацієнтам з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 внаслідок інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб проводиться комісією з розслідування гострого професійного захворювання COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, що призвело до смертельного наслідку, утвореною керівником закладу охорони здоров'я, у якому працював медичний працівник.
У спірних правовідносинах розслідування було призначено відносно ОСОБА_2 , який відносився до категорії медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я, що надають первинну, екстрену, а також в стаціонарних умовах вторинну (спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, його смерть спричинена інфікуванням коронавірусом SARS-CoV-2, а предметом спеціального розслідування було питання, чи відбулося інфікування померлого під час виконання професійних обов'язків та в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб.
Однак, розслідування відносно ОСОБА_2 було призначено Управлінням Держпраці у Вінницькій області, а не керівником закладу охорони здоров'я, у якому працював медичний працівник, тобто не уповноваженою особою.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зобов'язання саме Комісію зі спеціального розслідування гострого професійного захворювання Управління Держпраці у Вінницькій області скласти Акт спеціального розслідування гострого професійного захворювання, що сталося із завідувачем консультативного відділення Комунального некомерційного підприємства Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної Ради" ОСОБА_2 за формою Н-І/П, у якому відобразити, що смерть ОСОБА_2 наступила внаслідок гострої респіраторної короновірусної інфекції COVID-19, інфікування якою пов'язане з виконанням останнім своїх професійних обов'язків.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керуєтьсяст.322 КАС України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішенняСерявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справіСерявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Держпраці у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сушко О.О. Ватаманюк Р.В.