Справа № 620/9578/21 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є.
13 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дії відповідача щодо не виплати йому, інваліду внаслідок війни І групи, щомісячної державної адресної допомоги до пенсії в розмірі 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідності до вимог постанови КМУ "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій" від 28.07.2010 № 656 зі змінами; зобов'язання відповідача здійснити новий перерахунок та виплату щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, як інваліду внаслідок війни І групи, в розмірі 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум, з 11.03.2020 у відповідності до вимог постанови КМУ "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій" від 28.07.2010 №656 зі змінами.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).
Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 позивач є інвалідом армії 1 групи.
14.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії в розмірі, передбаченому п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 «Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій» (далі - Постанова КМУ № 656) для осіб з інвалідністю внаслідок війни 1-ї групи (650% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).
Листом від 16.07.2021 відповідач відмовив позивачу у перерахунку пенсії посилаючись на те, що щомісячна адресна допомога виплачується учасникам бойових дій до пенсії в сумі, що не вистачає до розміру 3059,10 грн. Розмір пенсії позивача складає 5204,50 грн., тому виплачувати щомісячну державну адресну допомогу учасникам бойових дій немає законних підстав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі в органах внутрішніх справ регулює Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до положень статті 63 Закону №2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
З метою соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників бойових дій Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.07.2010 №656 "Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій" (далі - Постанова КМУ №656).
Пунктом 1 вказаної Постанови КМУ №656, в редакції від 26.06.2019, передбачено, що у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи - 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 525 відсотків, III групи - 360 відсотків, в учасників бойових дій та постраждалих учасників Революції Гідності - 165 відсотків, таким особам з інвалідністю внаслідок війни, учасникам бойових дій та постраждалим учасникам Революції Гідності виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Абзацом 3 пункту 1 вказаної Постанови КМУ №656 передбачено, що щомісячна державна адресна допомога до пенсії, передбачена абзацом другим цього пункту, особам з інвалідністю внаслідок війни II і III груп із числа учасників бойових дій у період Другої світової війни та учасникам бойових дій у період Другої світової війни, яким виповнилося 85 років і більше, виплачується в розмірі, встановленому для осіб з інвалідністю внаслідок війни I групи. При цьому, фінансування щомісячної державної адресної допомоги до пенсії згідно пункту 3 вказаної Постанови здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Пунктом 3 Постанови № 656 встановлено Пенсійному фонду України забезпечити встановлення виплат, передбачених абзацом другим пункту 1 вказаної постанови.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що щомісячна державна адресна допомога до пенсії виплачується у разі наявності двох складових, а саме: 1) якщо особа є інвалідом внаслідок війни I,ІІ,ІІІ групи, учасником бойових дій або постраждалим учасником Революції Гідності; 2) у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного для відповідної категорії осіб.
У позовній заяві позивач просить здійснити новий перерахунок та виплату щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, як інваліду внаслідок війни І групи, в розмірі 650 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.
Щодо наявності чи відсутності у позивача статусу інваліда внаслідок війни І групи, колегія суддів зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон №3551-ХІІ.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з пунктом 1 частини 2 цієї статті, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Таким чином, для надання особі статусу інваліда війни у відповідності до вимог наведених норм необхідним є існування наступних умов - отримання військовослужбовцем інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що були одержані під час захисту Батьківщини та/або виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті, а також з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Отже, для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, що особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. Також те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Окрім цього, особливої уваги заслуговує те, що поширення на особу статусу інваліда війни у розумінні статті 7 Закону №3551-XII нерозривно пов'язане із наявністю у такої особи статусу ветерана війни, гарантії соціального захисту яких безпосередньо регулюються цим Законом.
Однак, частиною 1 статті 4 Закону №3551-XII встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Правова позиція аналогічного змісту щодо застосування статті 7 Закону №3551-XII викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №824/32/19-а, від 18 листопада 2020 року у справі №1140/2362/18, від 02 квітня 2021 року у справі №0540/9350/18-а.
У матеріалах даної справи наявне посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.03.2016, видане Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 , в якому зазначено, що ОСОБА_1 має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни- учасників бойових дій.
Також згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 02.11.2017, в якому зазначено, що ОСОБА_1 має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби.
Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (надалі Закон № 203/98) встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національної поліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.
Згідно вказаного Закону ветерани військової служби за наявності у них підстав, визначених законодавством України, визнаються також ветеранами війни та ветеранами праці.
В даному випадку у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про визнання позивача ветераном війни.
У пенсійних посвідченнях № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 зазначено, що позивач є інвалідом армії 1 групи.
У довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ №674564 від 09.01.2021 зазначено, що ОСОБА_1 встановлена І група інвалідності з 11.12.2019. Захворювання, так, пов'язано з проходженням військової служби.
Документи, які б підтверджували статус позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни, у матеріалах справи відсутні.
Отже доводи апелянта про те, що позивач згідно наявних документів не є особою з інвалідністю внаслідок війни, а відноситься до учасників бойових дій є обгрунтованими.
Як зазначалось вище по тексту, згідно Постанови №656 щомісячна державна адресна допомога виплачується учасникам бойових дій у разі коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, установлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає 165 відсотків учасникам бойових дій.
В даному випадку розмір пенсії позивача з 01.12.2019 становить -4124,10 грн., з 01.01.2020 - 4720,02 грн., з 01.07.2020 - 5098 грн., з 01.12.2020 -5140,75 грн., 01.01.2021- 5140,75 грн., 01.07.2021 - 7204,50 грн., з 01.12.2021 - 7264,50 грн., з 01.01.2022 -7264,50 грн., з 01.03.2022 - 7792,86 грн., з 01.07.2022 - 7862,61 грн., що є більшим за 165% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та 210% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.07.2021.
Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача, що оскільки розмір пенсії позивача є вищим за 165% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та 210% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.07.2021, законних підстав для виплати щомісячної адресної допомоги немає.
Суд першої інстанції не врахував вказані обставини та прийняв неправильне рішення про задоволення позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 липня 2022 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
А.Ю. Коротких