Справа № 755/19445/21
"20" жовтня 2022 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.
При секретарі Бурячек О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача - адвокати Кишеня В.С., Дегтяренко В.Г.,
представник відповідача - адвокат Торкаєнко О.С.,
треті особи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, в залі суду, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, Кредитна спілка «ЗАРАЗ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію об'єкту нерухомого майна та поновлення права власності на нерухоме майно,
16 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , з вимогою: «Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. реєстровий номер 4182, від 15 квітня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за індексним номером 57666352.
Скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , внесений на підставі договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2021 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. реєстровий номер 4182, від 15 квітня 2021 року, зареєстрований в реєстрі за індексним номером 57666352.
Поновити право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 », що є предметом позову.
07 грудня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
07 грудня 2021 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову в задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
12 січня 2022 року представник відповідача - адвокат Мороз Сергій Юрійович подав до суду відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
23 лютого 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви представника відповідача - адвоката Мороз Сергія Юрійовича, про витребування доказів.
Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірину Миколаївну надати суду належним чином завірену копію нотаріальної справи щодо посвідчення Договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі № 4182.
23 лютого 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про задоволення заяви представника відповідача - адвоката Мороз Сергія Юрійовича, про залучення кредитної спілки «ЗАРАЗ» в процесуальному статуті третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Залучено Кредитку спілку «ЗАРАЗ» до участі у справі в процесуальному статусі - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
23 лютого 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
На виконання ухвали від 23 лютого 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль Іриною Миколаївною направлено на адресу суду копію нотаріальної справи щодо посвідчення Договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
13 липня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Кишеня Володимира Сергійовича про поновлення строку для подання заяви про виклик свідків.
Заяву представника позивача - адвоката Кишеня Володимира Сергійовича про виклик у якості свідків - позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , - залишено без розгляду.
01 серпня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Кишеня Володимира Сергійовича про поновлення пропущеного строку для подання заяви про долучення доказів у цивільній справі.
Клопотання представника позивача - адвоката Кишеня Володимира Сергійовича про долучення доказів, яке оголошено в судовому засіданні 01 серпня 2022 року, залишено без розгляду.
02 вересня 2022 року від третьої особи - Кредитна спілка «ЗАРАЗ», надійшли до суду письмові пояснення з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що на час звернення з цим позовом до суду договірні відносини між Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 (Позичальником) припинено, у зв'язку з виконання зобов'язань за кредитним договором шляхом погашення заборгованості, будь-яких претензій до позивача з боку кредитної спілки не має, обставини, які викладенні в позові (в частині введення позивача в оману, та те, що позивач на момент підписання договору перебував в стані наркотичного сп'яніння) не відповідають дійсності, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Позивач ОСОБА_1 та його представники - адвокати Кишеня Володимир Сергійович, Дегтяренко Володимир Григорович, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві, та на підставі зібраних у справі доказів, додатково пояснили, що 26 листопада 2018 року ОСОБА_3 укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , обдарованим за цим договором виступав ОСОБА_1 .
24 липня 2020 року між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» укладено Кредитний договір №КВ-00119/07-20/3010 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту, у якості забезпечення виконання зобов'язань позивачем передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Протягом строку дії кредитного договору позивачем декілька разів укладався договір рефінансування, у зв'язку з виникненням простроченої заборгованості по кредиту, ці договори, наскільки пам'ятає позивач, також посвідчувались приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль Іриною Миколаївною. Однак 15 квітня 2021 року позивач, за попереднім погодженням з представником кредитної спілки, з'явився до офісу де здійснює свою діяльність приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., з метою повторного укладання договору рефінансування, однак його було введено в оману та надано для підписання, як з'ясувалось в подальшому, договір купівлі-продажу належної йому квартири. Позивач наголосив, що підписав договір не читаючи, вважав це формальною дією, при цьому перебував в той день під дією наркотичних препаратів, тому в повній мірі не міг усвідомлювати значення своїх дій та надавати оцінку тому, що відбувалось в той день. Про наявність Договору купівлі-продажу квартира фактичне відчуження квартири на користь невідомої особи, позивач дізнався лише у листопаді 2021 року коли нові власники квартири звернулися до нього та його бабусі, яка проживає в цій квартирі, з вимогою про звільнення квартири. Щодо відносин позивача з Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» позивач просив врахувати, що на момент підписання Договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2021 року, жодних грошових сум в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №КВ-00119/07-20/3010 позивачем не сплачувалось, погашення поточної заборгованості по кредитному договору відбувалось шляхом укладання договору рефінансування, а відтак, іпотека нерухомого майна, щодо квартири АДРЕСА_1 , не повинна була бути припиненою. За наведених обставин оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль Іриною Миколаївною, реєстровий номер за № 4182, на думку позивача, є таким, що вчинений під впливом обману та підписаний позивачем під дією наркотичних препаратів.
Представник відповідача - адвокат Торкаєнко Олександр Сергійович в судовому засіданні висловив свою позицію щодо підстав для відмови у задоволенні позову, яка викладена у відзиві на позов, з урахуванням долучених до відзиву доказів, додатково пояснив, що 15 квітня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу, предметом договору є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , та на момент укладання договору належала на праві приватної власності позивачу. До укладання оспрюваного договору належна позивачу квартира перебувала під забороною на відчуження, оскільки на неї розповсюджувався договір іпотеки, який укладено з Іпотекодержателем Кредитною спілкою «ЗАРАЗ», існуюча заборона на відчуження предмету іпотеки знята нотаріусом на підставі заяви Іпотекодержателя, відповідно на час посвідчення нотаріусом договору відчуження квартири, що відбувалось в один і той же день, не існувало інших заборон та/або арештів щодо вказаного майна. Представник відповідача наголосив, що позивачем не надано жодного доказу того, що його було введено в оману або обмануто під час вчинення оспорюваного ним правочину, в тому числі відносно правові природи цього договору, також не підтверджено тієї обставини, що на момент вчинення правочину, позивач знаходився в стані наркотичного сп'яніння і саме в момент вчинення правочину не міг усвідомлювати своїх дій. Крім того помилка внаслідок власного недбальства позивача, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., в судове засідання не з'явилася, правом подати письмові пояснення щодо підстав та предмету позову з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечень проти позову не скористалася.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Кредитної спілки «ЗАРАЗ», в судове засідання не з'явився, разом з письмовими поясненнями з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, просив розглядати справу за відсутністю уповноваженого представника та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Таким чином, вислухавши пояснення учасників цивільного процесу, надавши оцінку позиції позивача та відповідача щодо підстав та предмету позову, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності договору, визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Істотними умовами договору с умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Відповідно положень ст. 1048-1052, 1054 ЦК України, істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Судом встановлено, що 24 липня 2020 року між Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 виникли цивільно-правові зобов'язання на підставі Кредитного договору про надання фінансового кредиту № КВ-00119/07-20/3010.
В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 24 липня 2020 року між Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 був укладений Договір іпотеки.
Згідно даних, які внесено до Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №282984424, від 04 листопада 2021 року, міститься інформація по об'єкту нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 : номер запису іпотеки: 37473267; дата, час державної реєстрації: 24 липня 2020 року 16:50:03; державний реєстратор: приватний нотаріус Гамаль Ірина Миколаївна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номе:4633, виданий 24.07.2020, видавник: Гамаль І.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; Договір про внесення змін до Договору іпотеки, серія та номер: 8258, виданий 16.11.2020, видавник: Гамаль І.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; Договір про внесення змін до Договору іпотеки, серія та номер: 2471, виданий 02.03.2021, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 53295297 від 24.07.2020 18:07:47, приватний нотаріус Гамаль Ірина Миколаївна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; відомості про основне зобов'язання: строк виконання основного зобов'язання: відповідно до умов передбачених Кредитним договором, розмір основного зобов'язання: 483280,00 гривня, правочин, в якому встановлено основне зобов'язання: Кредитний договір, серія та номер: КВ-00119/07-20/3010, виданий 24.07.2020, видавник: Кредитна спілка «ЗАРАЗ», ОСОБА_1 . (а.с. 10-15)
15 квітня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль Іриною Миколаївною внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна про припинення обтяження: дата, час державної реєстрації: 15.04.2021 14:30:30; підстава: повідомлення про припинення зобов'язання за кредитним договором, серія та номер: 326/21, виданий 15 квітня 2021 року, видавник: Кредитна спілка «ЗАРАЗ» та внесено відомості 15.04.2021 14:31:19 про припинення іпотеки, підстава: повідомлення про припинення зобов'язання за кредитним договором, серія та номер: 326/21, виданий 15 квітня 2021 року, видавник: Кредитна спілка «ЗАРАЗ» (а.с.13-14)
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що 15 квітня 2021 року між (продавцем) ОСОБА_1 та (покупцем) ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за цим договором продавець передав майно -квартиру АДРЕСА_1 , у приватну власність покупцю, а покупець прийняв майно, та сплатив за нього обговорену грошову суму.
Відповідно до п. 1.2 Договору купівлі-продажу квартири, опис квартири: складається з 1 (однієї) житлової кімнати, загальною площею 31,4 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м.
Згідно п. 1.3 Договору купівлі-продажу квартири, квартира належить продавцю на підставі Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М., 26 листопада 2018 року за зареєстрованим № 4238. Право власності на нерухоме майно зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 листопада 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тупчак С.М., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1703603880000, номер запису про право власності: 29102203, що підтверджується Витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 листопада 2018 року, індексний номер витягу: 1468160371.
Відповідно до п. 1.8 Договору купівлі-продажу квартири, за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна відсутня податкова застава, що підтверджується Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., 15 квітня 2021 року. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні заборони відчуження або арешт квартири, квартира іпотекою не обтяжена, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, виданою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., 15 квітня 2021 року.
Згідно п.3 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення.
Отже, право власності за оспорюваним договором купівлі-продажу щодо жилої квартири перейшло до відповідача ОСОБА_2 в момент нотаріального посвідчення договору, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Виходячи з предмету позову, позивачем пред'явлено вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., зареєстрований в реєстрі за №4182, посилаючи на правові підстави недійсності правочину на положення статей 229, 230 Цивільного кодексу України.
Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи посилався, на те, що 15 квітня 2021 року під час укладення у нотаріуса правочину щодо відчуження належного йому нерухомого майна знаходився у стані наркотичного сп'яніння та не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій, крім того зауважив, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири був впевнений, що укладає договір кредиту на умовах рефінансування, тобто фактично він помилився щодо істотних обставин укладеної угоди та прийняв неправильне рішення, що не відповідало його внутрішній волі і дійсним намірам.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. ( ст.1 Закону України «Про судову експертизу»)
Виходячи з положень статті 105 Цивільного процесуального кодексу України, призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Порядок проведення судово-психіатричної експертизи, затверджено Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 травня 2018 року №865, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 червня 2018 року за №719/32171.
Предметом судово-психіатричної експертизи є психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу. Психічний стан особи у певні юридично значимі проміжки часу визначається з метою надання відповіді на запитання, поставлені особою або органом, яка (який) залучила(в) експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
Висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. ( ч.1 та ч.2 ст.102 Цивільного процесуального кодексу України).
Суд вважає, що факт того, що позивач під час складання та підписання договору купівлі-продажу квартири не міг в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок перебування під дією наркотичних препаратів повинен бути підтверджений єдиним та належним, допустимим доказом, - висновком експерта.
На думку суду, інші докази, як - то, - свідчення свідків, інші письмові докази, які свідчать про наявність тієї чи іншої хвороби, апріорі поступаються в якості сили, як доказу, перед висновком експерта, так як вищевказані докази враховуються експертами при винесенні висновку.
В даному випадку суд вважає, що має місце спеціальний характер допустимості, який полягає у використання чітко визначених законом доказів для встановлення певних обставин справи (позитивна допустимість).
В ході розгляду справи ані позивачем, ані представниками позивача не було надано жодних належних та допустимих доказів та не заявлялися відповідні клопотання/заяви стосовно тверджень, що позивач під час укладення правочину у нотаріуса знаходився у стані наркотичного сп'яніння та не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій, крім того відповідно до ч. 7 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України суд не може самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
За змістом положень ч. 1 ст. 69 Цивільного процесуального кодексу України, свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.
Відповідно до статті 91 Цивільного процесуального кодексу України, виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Після завершення підготовчого судового засідання, представник позивача - адвокат Кишеня В.С. в судовому засідання, яке відбулося 13 липня 2022 року, подав заяву про виклик свідків позивача ОСОБА_1 , а також наступних осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та просив поновити строк для подання заяви.
13 липня 2022 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Кишеня Володимира Сергійовича про поновлення строку для подання заяви про виклик свідків та залишив подано заяву без розгляду.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ч. 1 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1. ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз'яснено у п.п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 р. № 9, відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Виходячи зі змісту статей 203, 655 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.
Виходячи зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу, сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. В момент укладання цього договору сторони усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; при укладанні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. (пункт 4.2 Договору купівлі-продажу)
За змістом статті 229 Цивільного кодексу України від помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Суд, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 229 Цивільного кодексу України, враховує, що на підтвердження обставин, які покладені позивачем в основу позову, будь-яких інших письмових доказів щодо фактів застосування до продавця фізичного або психологічного тиску з боку відповідача чи інших осіб при укладанні договору купівлі-продажу квартири до справи не долучено.
Оскаржуваний договір по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення продавця на продаж свого майна відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав.
З урахуванням встановленого та відповідно до вищевикладених вимог закону, суд приходить до висновку про відсутність передбачених ст. 229 та ст. 230 Цивільного України підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Суд оцінивши докази по даній цивільній справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову.
Внутрішнє переконання суду було сформоване на психологічному рівні, тому суд надає перевагу стороні відповідача, виходячи з фабули (обставин) справи та правових позицій сторін.
Суд зазначає, що докази, надані сторонами під час слухання справи є рівними між собою, не мали для суду наперед встановленого правового значення, проте, суд надає перевагу доказам, які надані стороною відповідача, так як, зглядаючись на обставини справи, які судом вказані вище, та норми матеріального та процесуального права, на основі яких суд оцінював такі докази, суд надає перевагу доказам сторони відповідача.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував той факт, що був присутній в приміщенні де здійснює свою діяльність приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М., підписував надані йому документи в присутності нотаріуса та іншого учасника нотаріальної дії, яким виступав відповідач ОСОБА_2 , на момент вчинення правочину відчужувана квартира не перебувала під забороною та/або арештом.
Отже, суд, оцінивши докази сторони позивача з точки зору їх належності, достовірності, допустимості, взаємного зв'язку між собою, причинно - наслідковим зв'язкам, приходить до висновку, що стороною позивача не наведено в повному обсязі належних та допустимих, достатніх, достовірних доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, що, звісно, слугує підставою для суду у відмові в задоволенні позовних вимог, що і відображено судом в даному рішенні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Крім того, відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб'єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред'явлення іншої.
Отже, з'являється декілька шляхів досягнення кінцевої мети - відновлення порушеного права або захисту інтересу. Таке явище називається сompetition of claims (конкуренція позовів).
Конкуренція позовів, якщо її трактувати буквально, є конкуренцією суб'єктивних цивільних прав (прав вимоги до порушника), що існують в рамках захисних цивільних правовідносин (складають зміст захисних зобов'язань) і реалізуються в судовому порядку, в результаті чого відбувається застосування відповідного способу захисту права чи інтересу.
Сенс такої конкуренції полягає у тому, що позивач має можливість обирати більш вигідний позов і долати обмеження, встановлені щодо іншої вимоги, яка ґрунтується на тих же самих фактах.
У випадку конкуренції складається нетипова для цивільного права ситуація, коли в результаті однієї й тієї ж самої протиправної поведінки виникають і паралельно існують декілька суб'єктивних прав, які мають одне і те ж саме призначення. Реалізація одного з таких прав призводить до припинення іншого, оскільки інтерес, що ним опосередковується, задовольняється в повному обсязі при здійсненні іншого конкуруючого права.
Конкуренція позовів існує там, де декілька позовів об'єднуються спільним для них всіх юридичним інтересом (de eadem re), який задовольняється здійсненням вже одного з цих позовів, що усуває ео ipso (внаслідок цього) усі інші як безцільні.
Вектори конкуруючих прав є однонаправленими і паралельними - права належать одній особі і спрямовані на задоволення одного й того ж самого інтересу. Задоволенням однієї з цих конкуруючих вимог знищувалася інша вимога, так як уявлялося неприпустимим двічі задовольняти один і той же інтерес.
Для захисту своїх майнових інтересів власник або суб'єкт іншого речового права може використовувати вимоги про визнання недійсною угоди з відчуження належної йому речі (якщо мова йде про оспорюваний правочин) або про застосування наслідків недійсності правочину (якщо мова йде про вчинення нікчемного правочину). В обох випадках загальним наслідком вчинення недійсної угоди стане реституція, яка полягає, зокрема у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.
Позов у цивільному процесі - це письмово оформлена і адресована суду письмова вимога, що складається з вимоги процесуального характеру та вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право). А предмет позову - це матеріальний зміст цієї вимоги.
Таким чином, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняте судове рішення. Цей матеріальний зміст позовних вимог позивача, проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
При вирішенні даного спору суд враховує, що підстави позову про вчинення договору внаслідок помилки, а також водночас під впливом обману, передбачені статтями 229 - 230 Цивільного кодексу України, є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної з обставин, на яку посилається на підтвердження своїх доводів позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.
Щодо заявлених позовних вимог про скасування запису про державну реєстрації прав власності ОСОБА_2 , суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.
У статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18).Згідно з положеннями чинного процесуального законодавства формулювання способу (способів) захисту є обов'язковим, якщо захист права власності здійснюється у судовому порядку (п. 4 ч. 2 ст. 175 ЦПК).
Належність способу захисту традиційно розуміється таким чином: спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права; способу (характеру) порушення; наслідкам, які спричинило порушення; правовій меті, до якої прагне суб'єкт захисту (постанова ВС у складі КГС від 08.05.2018 у справі №910/1607/17).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова ВС у складі КГС від 27.11.2018 у справі №908/236/18).
Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Неналежними сторонами - є особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.
Відповідно до ч. ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, невчинення позивачем процесуальної дії - заявлення позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу0- цілком законно призводить в силу ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до негативних наслідків для позивача у вигляді відмови в позові.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
За таких обставин у зв'язку із викладенням статті 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції при вирішенні спорів у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 18.11.2020 у справі № 154/883/19-ц, від 13.10.2021 у справі №161/15629/19.
Відповідно до положень статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, тому суд при вирішенні спору про право власності повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
Захист прав власності - юридичні гарантії, що забезпечують неприпустимість порушення прав і інтересів власника. Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання права. (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Обрання конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Європейської конвенції про права людини. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Виходячи зі змісту предмету позову, позивачем окремо заявлено вимогу про поновлення права власності за позивачем ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , однак у позовній заяві не наведеного правового обґрунтування та міститься посилання на певну правову норму для обрання такого способу захисту для відновлення прав позивача на нерухоме майно, яке відчужене шляхом укладання оспорюваного правочину, такий спосіб захисту суд визнає не ефективним та таким, що не відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. ( ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст.5 Цивільного процесуального кодексу України)
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, надавши оцінку підставам позову та ефективності обраного позивачем способу захисту , оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, Кредитна спілка «ЗАРАЗ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію об'єкту нерухомого майна та поновлення права власності на нерухоме майно, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
У відповідності до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 15,16, 203, 215, 229, 230, 334,655, 657, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 12, 69, 91, 76-82, 89, 263-265, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету позову, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна, Кредитна спілка «ЗАРАЗ», про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію об'єкту нерухомого майна та поновлення права власності на нерухоме майно.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.