Справа № 420/13629/22
14 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про визначення (коригування) митної вартості товару
До Одеського окружного адміністративного суду 28 вересня 2022 надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці UA500020/2022/000252 від 28.03.2022 року;
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів UA500020/2022/000186/2 від 28 березня 2022 року;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.08.2020 між ним (покупцем) та Компанією TSRELINK CO. LTD був укладений контракт №20 MPK-TRS на постачання товару. В межах зазначеного контракту позивач імпортував на митну територію України у січні та лютому 2022 року товар: шини пневматичні, гумові, нові, для автобусів і вантажних автомобілів. З метою митного оформлення товарів позивач, керуючись ч.1 ст.49, ч.2 ст.53 Митного кодексу України, подав до відповідача митну декларацію від 26.03.2022 та документи, що підтверджують митну вартість товарів і обраний метод її визначення за ціною договору. За митною декларацією відповідачем 28.03.2022 прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості від 28.03.2022 відповідно до якого митну вартість товару відповідачем було визначено на підставі резервного методу.
Вважаючи спірне рішення про коригування митної вартості товарів від 28.03.2022 протиправним, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою судді від 03.10.2022 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 прийнято до розгляду позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у поряду статті 262 КАС України.
01 листопада 2022 року від Одеської митниці (вх.№ЕС/5035/22) та повторно 02 листопада 2022 року (вх..№ЕС/5073/22) надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що на виконання вимог ст. 54 МК України під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у спірному рішенні
З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості оформлених товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим та становить: по товару - 3,01 дол. США/ /кг нетто (МД від 02.02.2022 № UA209170/2022/004755). Враховуючи вищезазначене та у відповідності до ч. 2 ст. 55 МК України Одеською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів .
Позивачем у свою чергу, було надано лист про відсутність додаткових документів.
Оскільки, в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митними деклараціями містились розбіжності та були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подано витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою особою митною вартістю, та у зв'язку з чим, митним органом були видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення року та роз'яснено вимоги виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.
25 серпня 2020 року між компанією TIRELINK CO., LTD, резидента Китайської Народної Республіки (Продавець), та товариством з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС», резидента України (Покупець), укладено Контракт №20 МРК-ТRS (далі за текстом - Контракт № 20), за умовами якого продавець - TIRELINK CO. LTD зобов'язується поставити на користь покупця - ТОВ «МПК ТАЕРС», продукцію - шини (т.1 а.с.22-26).
Пунктом 3 Контракту №20 визначено, що сума контракту дорівнює сумі інвойсів на постачання кожної партії. Валюта контракту - Долар США. Валюта платежу - Долар США. Ціни на продукцію вказуються в інвойсах до Контракту.
Пункт 4 Контракту №20: Умови поставки згідно з Інкотермс-2010 визначаються у Специфікаціях до кожної партії товару. Пункт відвантаження: Ціндао, Китай. Пункт призначення: Київ, Україна. Порт прибуття: Одеса, Україна.
Пунктом 6 Контракту №20 встановлені строки та умови поставки: в межах терміну цього Контракту Продукція поставляється окремими партіями у кількості та асортименті, встановленому в Інвойсах до цього Контракту. Продукція запускається продавцем з моменту прибуття передоплати на рахунок Продавця. Доставка Продукції здійснюється Продавцем одразу після сплати повної суми контракту. Продукція має бути виготовлена та підготовлена до відправки Покупцю протягом не більше 25 днів з дати надходження передоплати на рахунок Продавця. Продавець зобов'язаний забезпечити належне оформлення товаросупровідної документації: Коносамент (Морський фрахт); Інвойс (англійською мовою) повинен містити відвантажувальну маркування, номер та дату контракту, умови постачання. загальну вартість товару, найменування товару, вага брутто, вага нетто, загальна кількість Продукції; Експортна декларація продукції; Сертифікат походження Продукції, виданий торгово-промисловою палатою країни-виробника (англійською мовою). Номер та дата інвойсу в Сертифікаті походження повинен відповідати номеру та даті інвойсу; Пакувальний лист (англійською мовою), в якому вказується вага брутто та вага нетто для кожної позиції; Продавець зобов'язаний надіслати на електронну адресу «tantal_Ig@mail.ru» копії перерахованих вище документів у день відвантаження продукції.
Згідно з п. 7 Контракту № 20, товар, що постачається у відповідності з даним Контрактом поставляється без упаковки. Вся супровідна документація щодо Контракту складеться англійською мовою. Виняток - Експортна декларація на продукцію (п. 6.3.3) мова оригіналу - китайська.
01 листопада 2021 року між сторонами Контракту №20 була підписана Додаткова угода № 1 до контракту №20МРК-TRS від 25.08.2020 (т.1 а.с.27) щодо порядку оплати продукції, а саме пункт 6.2 Контракту №20МРК-TRS від 25 серпня 2020 року строки та умови поставки викладено в наступній редакції: Продукція запускається Продавцем з моменту прибуття передоплати на рахунок Продавця. Доставка Продукції здійснюється Продавцем одразу після сплати повної суми контракту. Продукція повинна бути виготовлена та підготовлена до відправки Покупцю протягом не більше 25 днів з дати надходження передоплати на рахунок Продавця. За погодженням сторін Товар може бути виготовлений та надісланий Покупцю без здійснення оплати повної суми. У такому разі оплата здійснюється Покупцем після поставки, але не пізніше ніж за 120 днів з дати виставлення Продавцем рахунки на товар, що відвантажується.
На виконання умов Контракту № 20МРК-TRS компанія TIRELINK CO., LTD поставила товариству з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» товар: шини пневматичні гумові, нові, для автобусів і вантажних автомобілів, камерні.
З метою здійснення митного оформлення товару, позивач, як одержувач товару, через свого представника/декларанта ТОВ «ВІЗДОМ», 26.03.2022 подав до Одеської митниці митну декларацію № UA500020/2022/006697 (т.1 а.с.164-165), в якій митну вартість визначено за основним (першим) методом - ціною договору. Ціна товару 70623,40 дол.США.
До митного оформлення для підтвердження митної вартості подані наступні документи:
сертифікат відповідності від 24.03.2022 (т.1 а.с.32-33);
пакувальний лист від 25.11.2021 (т.1 а.с.34);
комерційний інвойс № 2121YFMPK002C-PCR від 25.08.2021 (т.1 а.с.35, 82-83);
коносамент ONEYTA1PWA588800 від 24.11.2021 (т.1 а.с.36, 93-96);
сертифікат про походження товару №21C3705B0820/00787 від 29.11.2021 (т.1 а.с.37, 89-90);
комерційна пропозиція від 24.11.2021 (т.1 а.с.38);
видаткова накладна від 26.01.2022;
прайс-лист від 25.11.2022 (т.1 а.с.39);
експертний висновок №20-09/03-2022 від 24.03.2022 (т.1 а.с.40-42);
специфікація №1 від 25.11.2021 (т.1 а.с.43);
додаткова угода до контракту №1 від 01.11.2021;
контракт №20МРК-TRS від 25.08.2020;
сертифікат від 05.10.2021 (т.1 а.с.44-45);
заява від 24.03.2022 (т.1 а..с.48);
лист №2511 від 25.11.2021 (т.1 а.с.49);
митна декларація країни відправлення № 435020210000098523 від 08.12.2021 (т.1 а.с.50, 98-100);
митна декларація країни відправлення № 435020210000098524 від 08.12.2021 (т.1 а.с.51, 102-104).
28 березня 2022 року відповідачем було прийнято Рішення № UA500020/2022/000186/2 «Про коригування митної вартості товарів» (т.1 а.с.18-19) та видана Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500020/2022/000252 (т.1 а.с.20-21).
В оскаржуваному рішенні № UA500020/2022/000252 відповідачем було зазначено наступне: «У зв'язку з тим, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
1) відповідно до п.5.3 контракту передплата за поставлений товар здійснюється частинами, проте ні в інвойсі та в інших супровідних документах не зазначено iнформацiю про умови оплати за товар (передплата/пiсляплата). Таким чином, у наданих до митного оформлення документах відсутні точні відомості про умови здійснення оплати за товар, при цьому жодного платіжного документу декларантом не надано;
2) у наданому до митного оформлення прайс-листі не зазначено ціни на умовах поставки FOB, а відповідно до поданої ЕМД товари постачаються на умовах поставки CFR;
3) відповідно до наданої до митного оформлення специфiкацiп поставка товару здійснюється на умовах CFR ODESSA. Документи, що підтверджують вартість фрахту та транспортні витрати до митного оформлення не надавались.
4) у наданій до митного оформлення комерційній пропозиції зазначено ціни на умовах поставки FOB, а відповідно до поданої ЕМД товари постачаються на умовах поставки CFR. Крім того не зазначено період, на який дійсна дана пропозиція.
Враховуючи вищенаведене, із посиланням на положення ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України, декларанту або уповноваженій ним особі було запропоновано на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги виробника товару; 3) копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову відповідно до статті 254 МКУ.
Повідомлено, що у відповідності до частини 6 статті 53 МКУ декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
28.03.2022 декларантом повідомлено про відмову надання додаткових пояснень та документів стосовно митного оформлення декларації (т.1 а.с.168).
Митниця приходить до висновку про неможливість визнання заявленої митної вартості за ціною договору. Декларантом не надано усi запитувані документи та не спростовано виявлені розбіжності.
За таких обставин у їх сукупності, враховуючи не спростування поданими документами виявлених розбіжностей та не надання на вимогу митниці додаткових документів, основний метод визначення митної вартості не може бути застосований. За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митної вартості - другорядний: резервний метод.
З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних ЄAIC Держмитслужби, з урахуванням вимог частини третьої статті 64 МКУ виявлено, що рівень митної вартості товарів є більшим ніж заявлено декларантом та відповідає 34,4 дол.США/кг нетто (МД № UA209170/2022/004755 від 02.02.2022). Враховуючи вищезазначене, митну вартість скориговано.
Декларанту роз'яснено про те, що згідно з п.3 ст.52 МКУ встановлено право на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються у разі згоди декларанта або Уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х МКУ в розмірі, визначеному митним органом відповідно до ч.7 ст. 55 МКУ. Та роз'яснено права на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 МКУ або суду.
Відповідач у рішенні зазначив, що декларантом не подані документи, згідно з переліком та не спростовані наявні розбіжності у документах.
Поставлений товар було випущено у вільний обіг за результатом сплати позивачем різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, відповідно до розділу X Митного кодексу України.
Не погоджуючись з правомірністю вищевказаних рішень, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Вирішуючи спір, що вини між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі МК України).
Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи.
До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.
Згідно з п.23, п.24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Згідно положень Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Відповідно до ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно із ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості:
1) наявність розбіжностей між окремими документами;
2) наявність ознак підробки певних документів;
3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованим та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.55 МК України Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;
5) інформацію про:
а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:
у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;
у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;
б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Частиною 1 статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до частин 2, 3 статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 9 статті 58 МК України передбачено, що розрахунки при застосуванні методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню, а отже, враховуючи вищевикладені обставини не було можливим застосувати метод визначення митної вартості за ціною договору.
Частиною 8 статті 57 МК України встановлено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості.
Відповідач у Рішенні Про коригування митної вартості UA500020/2022/000186/2 від 28 березня 2022 року, серед іншого, зазначив, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Вище судом було встановлено, що Додатковою угодою № 1 від 01.11.2021 року до контракту №20MPK-TRS від 25.08.2020 року п.6.2. контракту викладений у наступній редакції: «виробництво продукції запускається продавцем з моменту прибуття передоплати на рахунок продавця. Доставка продукції здійснюється продавцем одразу після оплати повної суми контракту. Продукція повинна бути виготовлена та підготовлена до відправки покупцем протягом не більше 25 днів з дати надходження передоплати на рахунок продавця. За згодою сторін товар може бути виготовлений та відправлений покупцеві без здійснення повної оплати суми. В такому разі оплата здійснюється покупцем після поставки, але не пізніше 120 днів з дати виставлення продавцем рахунку на відвантажений товар».
Таким чином, сторонами визначені умови оплати у зовнішньоекономічному контракті.
Суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що умови оплати за товар не впливають на митну вартість такого товару з огляду на те, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).
Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 17.04.2018 по справі №815/329/17 та від 26.11.2020 по справі №540/2455/19.
Стосовно посилань контролюючого органу, що у наданих до митного оформлення прайс-листах відсутні умови поставки товарів, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, який на практиці частіше використовується для зазначення цін на перелік послуг.
Згідно загальноприйнятої світової практики, прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов'язковим зазначенням валюти, передбачені системи знижок, виробника/виробників, умови поставки, дата його складання або ж число, з якого дані ціни вводяться в дію, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.
Калькуляція - це розрахунково-вартісна методика обліку, за допомогою якого обраховується планова собівартість продукції. Всі види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису.
При цьому, для підтвердження ціни, як дійсної вартості товару у розумінні статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, контролюючим органом можуть бути запитані у декларанта каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, в яких пропозиція продавця адресована необмеженому колу покупців.
Каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару.
Обов'язкової вимоги щодо отримання від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації, чи вимог до її складання чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій - не передбачено.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України прайс-лист є додатковим документом, а не основним.
У контексті спірних правовідносин, прайс-лист не є тим обов'язковим документом, який надається на підтвердження митної вартості товару та не є єдиним доказом, який в кінцевому результаті впливає на числове значення заявленої митної вартості товарів. При цьому, він містить необхідну для предмета доказування інформацію і у сукупності з іншими наявними у справі доказами дає змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Щодо посилань Одеської митниці, хоча до наданої специфікації поставка товару здійснюється на умовах CFR ODESSA, документи, що підтверджують вартість фрахту та транспортні витрати до митного оформлення не надавались, суд зазначає таке.
Ціна товару, що визначена у комерційній пропозиції розрахована за умовами поставки FOB без урахування витрат на транспортування за умовами поставки CFR.
Пункт 4 Контракту №20: Умови поставки згідно з Інкотермс-2010 визначаються у Специфікаціях до кожної партії товару.
Умови поставки CPT Інкотермс 2010 - (carriage paid to (... named place of destination) фрахт/перевезення оплачено до (... назва місця призначення)) означає, що продавець передає товар, випущений в митний режим експорту, названий перевізнику для перевезення товару до місця призначення.
Умовами поставки CPT Інкотермс 2010 (carriage paid to (... named place of destination) фрахт/перевезення оплачено до (... назва місця призначення)) не передбачено обов'язку покупця здійснювати страхування товару. Термін фрахт/перевезення оплачено до ... означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення.
На виконання пункту 4 зовнішньоекономічного Контракту № 20 Специфікацією №1 від 25.11.2021 (т.1 а.с.43) передбачено умови поставки: CFR ODESSA.
Також, в експортних вантажних митних деклараціях (т.1 а.с.50, 98-100, 51, 102-104) продавця зазначені умови поставки - CFR.
Більш того, в наданих позивачем копіях експортних вантажних митних деклараціях (продавця), які були досліджені відповідачем під час прийняття зазначено й транспортні витрати: USD/2400 та USD/3000
Тобто, транспортні витрати в сумі склали 5400 доларів США. Саме така сума вартості фрахту зазначена в поданих позивачем документах на підтвердження ціни товару.
У відповідності до змісту Інкотермс 2010 Правил ІСС для використання торгівельних термінів в національній та міжнародній торгівлі, CFR (cost and Freight) - Вартість і фрахт означає, що продавець поставляє товар на борт судна або надає поставлений таким чином товар. При цьому, продавець зобов'язаний укласти договір та оплатити всі витрати та фрахт, необхідні для доставки товару до вказаного порту призначення.
Згідно з п.9.3 правил Інкотермс 2010, на практиці сторони часто продовжують використовувати стару абревіатуру C&F (або С і F, C+F). Проте в більшості випадків виявляється, що вони розглядають ці вирази як еквіваленти CFR.
Окрім того, Листом Міністерства економіки України від 10.06.2011 № 4201-24/ 039, «Щодо набрання чинності нової редакції Інкотермс 2010» визначено, що суб'єкти господарської діяльності мають можливість укладати контракти, використовуючи при цьому правила Інкотермс будь-якої редакції, узгодженої сторонами контракту. У тому числі і правил ICC по використанню термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі.
До того ж, питання застосування абревіатур C&F (або С і F, C+F) у товаросупровідних документах у свій час досліджувалось Вищим адміністративним судом України (ухвала від 14.02.2017 по справі №815/7141/15, де суд касаційної інстанції відхилив апеляційну скаргу митниці і погодився із висновками двох попередніх інстанцій стосовно можливості застосування абревіатури C&F як тотожного базису поставки Інкотермс-2010 сторонами зовнішньоекономічної угоди).
У розумінні Інкотермс 2010 термін Фрахт включає в себе всі витрати, які необхідні для доставки товару до порту призначення, в тому числі витрати по навантаженню товару на борт судна та будь-які збори у зв'язку з вивантаженням товару у порту призначення, які за умовами договору покладаються на продавця.
CFR (Cost and Freight) - «Вартість і фрахт» означає, що продавець зобов'язаний сплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, однак ризик втрати або ушкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, що виникають після переходу товаром борту судна, переходить з продавця на покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. За умовами на продавця покладаються обов'язки щодо митного очищення товару для експорту.
Отже, поставка товару на умовах (вартість і фрахт) зобов'язує продавця оплатити фрахт, необхідний для доставки товару до названого порту призначення, що і було здійснено контрагентом позивача за Контрактом № 20.
Таким чином, у ціну товару включена вартість перевезення, позивач не зобов'язаний надавати митному органу документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Проте, у процесі митного оформлення, позивачем все ж таки були надані докази, що підтверджують вартість транспортування, а саме:
комерційний інвойс № 2121YFMPK002C-PCR від 25.08.2021 (т.1 а.с.35, 82-83);
коносамент ONEYTA1PWA588800 від 24.11.2021 (т.1 а.с.36, 93-96);
специфікація №1 від 25.11.2021 (т.1 а.с.43).
Тобто, виявлені митним органом у поданих позивачем до митного оформлення документах розбіжності є формальними та несуттєвими, такі жодним чином не вливають на числові значення складових митної вартості товарів.
Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 по справі №1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем надано до Одеської митниці відповідні документи, які підтверджують митну вартість товарів за митними деклараціями, у відповідності до положень ч.2 ст.53 Митного кодексу України та які не містять розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
З огляду на вищевикладене, встановлені відповідачем недоліки щодо розбіжностей у документах, що були надані позивачем є безпідставними та необґрунтованими, а тому рішення про коригування митної вартості та картки відмови, що прийняті на підставі встановлених відповідачем розбіжностей, є такими, що належать до скасування.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Отже, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номеру та дати митної декларацій, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
На переконання суду правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу повинні були бути належним чином спростовані відповідачем.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі Суомінен проти Фінляндії Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер'їлдіз проти Туреччини).
За встановлених обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів.
Крім того, факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі № 804/16980/14, від 06.02.2018 у справі № 815/2013/15.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Суд зазначає, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 16.02.2021 по справі №324/580/17.
Відтак, наявність у оскаржуваних рішеннях припущень митного органу свідчить про їх невмотивованість.
З огляду на викладене, митним органом не наведено достатнього обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визначено та не визначено інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості у разі використання митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен зазначити реквізити таких декларацій, а також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу - за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів.
При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.
Митний орган зобов'язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Також, у спірному рішенні не викладені обставини його прийняття, зокрема не зазначені посилання на митну декларацію, в порівнянні з якою співставлялась вартість товару. Визначити те, за яких обставин та який товар було переміщено через митний кордон, хто був контрагентом та на підставі яких документів визначалась вартість товару не вбачається можливим, оскільки використана інформація в оскаржуваному рішенні не відображена, наведене тільки посилання на аналіз баз даних АСМО «Іспектор» та ЄАІС Держмитслужби України та реквізити МД, яка у матеріалах справи відсутня.
Відповідачем така інформація та докази не надані під час розгляду справи також.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що в митного органу наявна інформація щодо раніше визначеним митними органами митними вартостями, проте суд не може перевірити ці дані за відсутністю такої інформації у наявних доказах.
Додатково, суд зазначає, що сумніви митного органу у достовірності відомостей про митну вартість товарів, які виникли у зв'язку з тим, що надані документи містили розбіжності є необґрунтованими, оскільки будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також необхідно врахувати, що в ЄАІС відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також Інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та від 04.09.2018 у справі №818/1186/17.
Наявність у названій системі інформації про те, що ідентичний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначення за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Щодо посилань відповідача в спірних рішеннях на те, що декларантом неподані усі необхідні документи, суд зазначає наступне: відповідно до положень ст. 53 Митного кодексу України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи.
Не надання додаткових документів не є підставою для здійснення коригування митної вартості.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справах № 804/16980/14, №815/2013/15.
Суд вказує на те, що згідно з усталеною судовою практикою у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Отже, відповідач не довів, що позивач сплатив за товар іншу суму ніж та, яка заявлена у якості митної вартості товару.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що надані уповноваженою особою позивача для митного оформлення товару документи відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах, специфікації).
Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно були прийняті рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, в свою чергу доводи позивача є обґрунтованими, та відповідно, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно платіжного доручення №3184 від 27.09.2022 (т.1 а.с.53) та платіжного доручення № 3185 від 27.09.2022 (т.1 а.с.52), позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 4962,00 грн.
З урахуванням задоволення позову, суд доходить висновку, що судовий збір у розмірі 4962,00 грн підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
У позовній заяві позивач просить суд здійснити розподіл витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн та ним надано разом із позовом копію Договору №35 про надання правової допомоги від 08.02.2022 (т.1 а.с.58-59) та копію Додаткової угоди № 4 до Договору про надання правової допомоги № 35 від 08.02.2022 року (т.1 а.с.60).
Згідно з п.1.1. вказаного договору, Замовник (ТОВ «МПК ТАЕРС») доручає, а Виконавець (адвокатське об'єднання «ЕДВАЙЗЕРС») приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу на умовах, передбачених даним Договором. Обсяг необхідної правової допомоги та її вартість узгоджується сторонами у додаткових угодах до даного договору.
Відповідно до пунктів 1, 2 Додаткової угоди № 4, Замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу з представництва інтересів Замовника у судах першої, апеляційної інстанції та касаційноп у справах про визнання протиправним та скасування наступних рішень про коригування митної вартості товарів Одеської митниці та карток відмови Одеської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення у т.ч. рішення про коригування митної вартості UA500020/2022/000186/2 від 28 березня 2022 року.
З урахуванням обсягу роботи та складності справи, а також можливості об'єднання позовних вимог в одному позові, сторони домовилися про встановлення спеціальної вартості послуг Виконавця за даною Додатковою угодою, зокрема за надання правничої професійної допомоги з оскарження одного рішення суб'єкта владних повноважень у суді першої інстанції - 10000 грн (десять тисяч грн); у суді апеляційної інстанції - 8000 грн (вiсiм тисяч грн); у суді касаційної інстанції - 8000 грн (вiсiм тисяч грн).
Отже, оскільки в даній справі позивачем оскаржуються одне рішення про коригування митної вартості та вартість наданої правової допомоги виконавець - адвокат оцінює в 10000 гривень.
Також, до суду надано рахунок на оплату №73 від 02.09.2022 (т.1 а.с.61) на суму 70000,00 грн відповідно до зазначеної додаткової угоди, розшифровку до рахунку (т.1 а.с.62) та виписку банку від 16.09.2022 (т.1 а.с.63) щодо оплати позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн за рахунком від 02.09.2022.
Відповідно до статті 16 КАС, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що склад та розмір судових витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, документи, що свідчать про оплату експертизи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
Отже, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Як вже було зазначено вище, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/15063/18.
Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
За результатами оцінки таких обставин, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є розмір витрат на оплату таких послуг адвоката у сумі 1500,00 грн, а не 10000,00 грн, як визначено у заяві представника позивача та в Акті виконаних робіт.
У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Підсумовуючи викладене, суд звертає увагу заявника на те, що понесені позивачем судові витрати повинні бути не лише фактично сплаченими та неминучими, а і обґрунтованими, тобто не завищеними та співмірними з критерієм складності справи.
Таким чином враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте на користь позивача, нескладність справи, наявність сталої судової практики, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та кількість підготовлених і поданих представником позивача заяв до суду, їх складність та об'ємність, суд вважає, що сума витрат вказана заявником є завищеною, відтак, на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 1500,00 грн. понесених судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвокатського об'єднання «ЕДВАЙЗЕРС».
Вказані висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21.01.2021 у справ №280/2635/20.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Одеської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про визначення (коригування) митної вартості товару - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Одеської митниці UA500020/2022/000252 від 28.03.2022 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів UA500020/2022/000186/2 від 28 березня 2022 року.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4962,00 грн.
Стягнути з Одеської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «МПК ТАЕРС» (03045, м. Київ, Столичне шосе, буд. 98, код ЄДРПОУ 42430532);
Відповідач - Одеська митниця (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, код ЄДРПОУ ВП 44005631).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА