ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 грудня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/540/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;
За участю представників сторін:
Від Одеської міської ради - Асташенкова О.І.;
Прокурор - Дичко В.О.;
Від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради - Ярошенко Г.Ю.;
Від Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" - Куліченко В.М.;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД"
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022
по справі №916/540/22
за позовом Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради
про стягнення 241561,91 грн.,
(суддя місцевого господарського суду: Гут С.Ф., Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29),
23.03.2022 Керівник Малиновської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" (далі - ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" (з урахуванням прийнятої до розгляду заяви про зменшення розміру позовних вимог) 241561,91 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 3,4666 га за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5 (кадастровий номер 5110137300:06:001:0030) за період з 19.03.2019 по 20.09.2020.
Обґрунтовуючи підстави звернення з позовом до господарського суду, прокурор послався на те, що ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" є власником з 22.09.2003 нежитлових будівель та споруд загальною площею 4960,4 кв.м., розташованих на земельній ділянці із кадастровим номером 5110137300:06:001:0030. Вказана земельна сформована як об'єкт цивільних цивільних прав із присвоєнням кадастрового номеру 19.03.2019, однак відповідний договір оренди земельної ділянки між Позивачем та Відповідачем укладено тільки 21.09.2020.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по даній спрві позов Малиновської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, про стягнення 241561,91 грн. - задоволено, стягнуто з ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД" на користь Одеської міської ради 241561 грн. 91 коп., стягнуто з ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД" на користь Одеської обласної прокуратури 3623 грн. 43 коп. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ «ЗАВОД ЗВБ №2 «ОДЕСБУД» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по даній справі скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вважає, що рішення суду було ухвалене з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню.
На переконання відповідача, для вирішення спору по суті суд першої інстанції повинен був надати належну оцінку доводам сторін (позивача та відповідача) щодо питання з якого саме моменту земельна ділянка може виступати об'єктом цивільно-правових відносин. Натомість, місцевий господарський суд в своєму рішенні безпідставно ототожнює формування земельної ділянки як окремого об'єкту нерухомості у загальному складі земель територіальної громади, з визначенням її лінійних розмірів, точок координат, площі, та присвоєнням їй кадастрового номеру, з формуванням земельної ділянки як об'єкта речового права.
Апелянт вказує, що формування земельної ділянки на землях територіальної громади як індивідуального об'єкту нерухомості, без державної реєстрації права власності територіальної громади на таку земельну ділянку, не надає сфомованій земельній ділянці статусу об'єкта цивільних правовідносин.
Також заявник апеляційної скарги зазначає, що спірна земельна ділянка стала сформованим об'єктом цивільних прав лише 21.09.2020, а посилання на необхідність стягнення безпідставно збережених коштів з 19.03.2019 по 20.09.2020 спростовується матеріалами справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано з Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/540/22.
07.10.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/540/22.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2022 року відкрито апеляційне провадження по справі №916/540/22 за апеляційною скаргою ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022.
24.10.2022 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Керівника Малиновської окружної прокуратури м.Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22. Зазначений відзив судовою колегією залишено без розгляду, оскільки до нього не додано докази надіслання копії відзиву відповідачеві.
Ухвалою від 08.11.2022 призначено розгляд апеляційної скарги ПАТ "ЗАВОД ЗВБ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22 на: 05.12.2022 року о 12-30 год.
10.11.2022 від Одеської міської ради надійшов до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому міська рада просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Одеська міська рада вказує, що відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
В судове засідання з'явились представники сторін та третьої особи, які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2016 ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" звернулось до ОМР із заявою від 10.03.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.03.2019, датою державної реєстрації земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, із присвоєнням їй кадастрового номеру 5110137300:06:001:0030 визначено 19.03.2019.
Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.03.2019, сформованим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 5110137300:06:001:0030 станом на 01.01.2019 становить 31623445,71 грн.
Відповідно до інформаційної довідки із Державного земельного кадастру, розташованій за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, земельній ділянці 19.03.2019 присвоєно кадастровий номер 5110137300:06:001:0030. 19.03.2019 зазначено як дату державної реєстрації.
Рішенням ОМР від 29.04.2020 №6011-VII затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137300:06:001:0030), площею 3,4666 га (категорія земель землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5; затверджено проект договору оренди землі між ОМР та ПРАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД".
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом земельної ділянки (зокрема із кадастровим номером 5110137300:06:001:0030, за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5) від 07.08.2020 №454-ДК/326/АП/09/01/-20, складеного Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, встановлено звернення ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" 10.03.2016 до ОМР із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5.
Право власності на нежилі будівлі та споруди загальною площею 4960,4 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, зареєстровано за ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД".
Згідно з Генеральним планом м. Одеси земельна ділянка, що проектується до відведення, знаходиться в зоні промислових підприємств, комунально-складського господарства та технологічних парків.
Рішенням Одеської міської ради від 14.06.2017 № 2192-VII надано дозвіл ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5.
Листом від 24.04.2020 ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" надано Департаменту комунальних ресурсів на затвердження проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельною ділянки, який рішенням ОМР від 29.04.2020 № 6011-VII затверджено. Однак, договір оренди земельної ділянки не укладено.
В ході перевірки встановлено, що ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" використовує земельну ділянку із кадастровим номером 5110137300:06:001:0030, за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, без правовстановлюючих документів.
Аналогічне викладено у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.09.2020 № 10-15-0.4-9181/2-20 адресованому Одеській місцевій прокуратурі № 2, із змісту листа вбачається, що ОМР проінформовано про виявлені порушення листом від 01.09.2020.
18.11.2020 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" із вимогою № 01-13/4875 про сплату заборгованості у вигляді безпідставно збережених коштів, яка станом на 31.10.2020 становила 581349,63 грн.
13.07.2021 Малиновська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Одеської міської ради із листом № 51-3625ВИХ-21 в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому, посилаючись на вищенаведене, повідомила про використання ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" земельної ділянки із кадастровим номер 5110137300:06:001:0030, за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, без правовстановлюючих документів.
06.08.2021 Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради надано відповідь № 0119/400 на лист прокуратури від 13.07.2021, в якому повідомлено, що на підставі рішення ОМР від 29.04.2020 № 6011-VII 21.09.2020 між Одеської міською радою та ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" укладено договір оренди відповідної земельної ділянки, за даними моніторингової бази Департаменту заборгованість по сплаті орендної плати ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" відсутня.
Відповідно до відображеної в довідці від 07.09.2021 №273586418 інформації з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" 13.04.2017 зареєстровано (за реєстраційний № 1226902951101) право приватної власності (номер запису 20014061) на об'єкт нерухомого майна нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 4960,4 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Хімічна, буд. 5. Вказано, що підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право власності, видане 22.09.2003 Виконавчим комітетом Одеської міської ради, серія та номер 026195.
Згідно з інформаційною довідкою від 07.09.2021 № 273586205 з Державного реєстру речових право на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 5110137300:06:001:0030 зареєстровано 21.09.2020 за Територіальною громадою міста Одеса в особі Одеської міської ради, підставою для державної реєстрації зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI.
Додатково зазначено про реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку: Договір оренди землі від 21.09.2020 № 344, який укладений між Одеською міською радою як орендодавцем та ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" як орендарем строком на 15 років до 21.09.2035.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про право власності та речові права від 07.09.2021 датою державної реєстрації (додатково зазначено в державному реєстрі речових прав) право власності Територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради на земельну ділянку із кадастровим номер 5110137300:06:001:0030 є 21.09.2020 р.
Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.09.2021, сформованої Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номер 5110137300:06:001:0030 становить 31623445,71 грн.
13.09.2021 Департаментом надіслано ПРАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" вимогу №01-13/823 про сплату безпідставно збережених коштів у розмірі 341661,43 грн. у зв'язку із використанням земельної ділянки із кадастровим номер 5110137300:06:001:0030, за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, без правовстановлюючих документів у період з 19.03.2019 по 20.09.2020.
Відповідно до розрахунку заборгованості за період з березня 2019 по вересень 2020 року ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" мало сплатити 1429885,78 грн, однак сплаченого 1109235,26 грн. (задекларовано земельного податку).
03.11.2021 Малиновська окружна прокуратура міста Одеси звернулась до Одеської міської ради із листом № 51-6617ВИХ-21 в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому повідомляє про використання ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" земельної ділянки із кадастровим номером 5110137300:06:001:0030, за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, без правовстановлюючих документів, та з'ясовує, чи вчинялись заходи щодо стягнення безпідставно збережених коштів, в тому числі в судовому порядку.
16.12.2021 Департаментом надано відповідь № 01-19/1101,1232 на лист Прокуратури №51-6617ВИХ-21, в якому повідомляє, що захист прав та представництво інтересів Територіальної громади міста Одеси в особі міської ради покладено на Юридичний департамент Одеської міської ради, якому, в свою чергу, направлено матеріали для вирішення питання про стягнення безпідставно збережених коштів у судовому порядку.
Вказані обставини стали підставою для звернення Малиновської окружної прокуратури м. Одеси до Господарського суду Одеської області з відповідними позовними вимогами.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.
Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України)
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".
В той же час, Земельний кодексу України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.
Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.
Крім того, стосовно посилань апелянта реєстрацію права власності Одеської міської ради на земельну ділянку лише 21.09.2020 та неможливість земельної ділянки виступати об'єктом цивільно-правових відносин, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 Земельного кодексу України та статті 373 Цивільного кодексу України.
Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
При цьому суб'єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельного кодексу України.
Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:
у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;
за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 вказав, що за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 сформулював правовий висновок:
"За загальним правилом, правом власності на земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, орган місцевого самоврядування наділений в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Крім цього, нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 Земельного кодексу України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов'язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об'єкт нерухомості".
Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", Одеської міської ради є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту м. Одеса, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
За таких обставин, судовою колегією не прйимаються до уваги доводи апелянта в цій частині.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.03.2019, датою державної реєстрації земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5, із присвоєнням їй кадастрового номеру 5110137300:06:001:0030 визначено 19.03.2019, у зв'язку з чим слушними є посилання прокуратури та Одеської міської ради на сформованість земельної ділянки відповідно до приписів Земельного кодексу України.
Рішенням Одеської міської ради від 10.06.2015 № 6762-VI встановлено, що землекористувачі (юридичні та фізичні особи), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою сплачують 3% від нормативної грошової оцінки землі.
При цьому Законом України від 17.03.2020 р. № 533-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" Підрозділ 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнено пунктом 52-4: «Не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 30 квітня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності».
У той же час, Законом України від 02.04.2020 № 540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " пункт 52-4 Підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено у новій редакції: «Не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності».
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Таким чином, оскільки відповідач не є власником, а до 21.09.2020 не був користувачем земельної ділянки на підставі договору оренди, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Колегія суддів погоджується зі здійсненим розрахунком та зазначає, що стягненню з ПАТ "ЗАВОД ЗБВ №2 "ОДЕСБУД" на користь Одеської міської ради підлягає 241561,91 грн. безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 3,4666 га за адресою: м. Одеса, вул. Хімічна, 5 (кадастровий номер 5110137300:06:001:0030) за період з 19.03.2019 по 20.09.2020.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідно до норм чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції, в зв'язку з чим колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22 залишається без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ ВИРОБІВ №2 "ОДЕСБУД" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2022 по справі №916/540/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.12.2022 року.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош