справа №759/8937/21 Головуючий у 1 інстанції: Журибеда О.М.
провадження №22-ц/824/10413/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
08 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у справі за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У квітні 2021 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 23.02.2011 року у розмірі 60 168 грн 93 коп. та судові витрати у розмірі 2 270 грн.мотивуючи с
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 23.02.2011 року відповідачка отримала у позивача кредит у розмірі 29 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Вказував, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
Зазначав, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідачка кредит та відсотки за кредитом не сплачувала, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки на користь банку заборгованість у розмірі 60 168 грн 93 коп. та судові витрати по справі у розмірі 2 270 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 23.02.2011 року у розмірі 43 417 грн 55 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 2 270 грн, а всього в розмірі 45 687 грн 55 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийняв до уваги суму заборгованості, безпідставно заявлену банком у позові, але не дослідив наданої позивачем виписки про здійснені відповідачкою платежі і не порівняв її з викладеними у відзиві та запереченні на відповідь на відзив розрахунками відповідача.
Виписка спростовує розрахунок позовних вимог банку про те, що тіло кредиту відповідачки складає 43 417 грн 55 коп., оскільки з виписки видно, що банком списуються різні платежі, до яких входять проценти, штрафи, пеня за прострочку, членські внески, страхування кредитного ліміту та ще платежі невідомого призначення з цифр і літер, які потім додаються до тіла кредиту. Сума основного боргу не перевищує - 27 603 грн 78 коп. - максимальний кредитний ліміт відповідача 28 000 грн.
Жодного доказу отримання відповідачем 43 417 грн 55 коп. у справі немає.
Також, виписка за рахунком підтверджує той факт, що банком здійснювались щомісячні списання коштів з карткового рахунку відповідачки з призначенням платежу: «Страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» на різні суми, починаючи від 08.12.2017 року до 08.01.2020 року, яких відповідачка не здійснювала.
Зазначала, що не була ініціатором таких операцій і не укладала договорів страхування з банком, їй не відомо про порядок виплати страхового відшкодування та вона не погоджувала таких списань, а платежі за «страхування кредитного ліміту» списувались банком вже тоді, коли кредитний ліміт був повністю простроченим, тобто, страховий випадок настав. Відповідачка не визнає таких списань і ці суми мають бути зараховані на зменшення основного боргу.
Загальна сума внесених платежів складає 42 658 грн 25 коп.
Оскільки розмір фактично використаного відповідачкою кредитного ліміту становив -27 603 грн 78 коп., відповідачка повністю, з переплатою погасила заборгованість перед банком.
Вказує, що після 11.09.2020 року жодних операцій з картою вона не здійснювала, оскільки зрозуміла, що сплачені кошти зараховуються не на погашення основного боргу, а на невідомі цілі.
Отже, внаслідок платежів на загальну суму 42 658 грн 25 коп. банк повинен був першочергово зарахувати ці внесені кошти в рахунок погашення простроченого тіла кредиту - 27 603 грн 78 коп., тому що на той момент весь кредитний ліміт був прострочений.
Єдина чинна картка відповідачки була видана їй 29.03.2018 року зі строком дії до лютого 2022 року, а тому на ці правовідносини поширюється і дія Закону України «Про споживче кредитування» і дія положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 у редакції, чинній на час її видачі:
Відповідачка вважає, що заборгованість перед банком у неї відсутня. Відповідачка просить суд апеляційної інстанції дослідити виписку по рахунку та вищевказані розрахунки, чого не було зроблено судом першої інстанції.
Згідно з доводами банку тією обставиною, що відповідачем було подано Анкету- заяву б/н від 23.02.2011 року, відповідно до якої відповідачка погодилася з тим, що дана анкета-заява разом з умовами і правилами Банку становить Договір банківського обслуговування (про що прямо вказано у ній), це означає, що згідно зі статтями 634, 639 ЦК України сторонами було укладено кредитний договір.
Проте не можна вважати, що кожна особа, яка бажає вступити з АТ КБ «Приватбанк» у договірні відносини і укласти з ним Договір банківського обслуговування, укладає з Банком саме кредитний договір і автоматично стає боржником на умовах, що в односторонньому порядку визначаються і змінюються однією зі сторін - банком, пожиттєво.
Сам факт того, що відповідачка користувалася послугами банку на умовах договору про надання банківських послуг (про що прямо зазначено в Анкеті-заяві) не може тлумачитись як визнання відповідачкою заборгованості чи конкретних кредитних зобов'язань (процентної ставки, неустойки), встановлених банком в односторонньому порядку.
Тому вважає, що з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України не можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими фактично не ознайомлений, на що вказує і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, яка згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України є обов'язковою для врахування.
Також зазначає, що порушеною є ст.263 ЦПК України, оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першоїінстанції без застосування до правовідносин сторін спеціальних норм матеріального права, не є законним і обґрунтованим без оцінки первинних бухгалтерських документів про рух кредитних коштів, насамперед виписки, відображених у ній нарахувань умовам договору та цивільного законодавства.
Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Натомість, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав до апеляційного суду письмові пояснення, в яких просить відхилити апеляційну скаргу а оскаржуване рішення залишити без змін.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Також зазаначає, що розрахунків, інших Умов та правил надання банківських послуг з якими він був ознайомлений при підписанні Анкети-заяви (кредитного договору), які спростовували наявність заборгованості у відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» до суду не надано, а також не надано і до апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/8937/21 від 19.07.2022 року за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору зі ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому дійшов висновку щодо відсутності підстави для стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору (анкета-заява) б/н від 23.02.2011 року ОСОБА_1 отримала у позивача кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту, який в подальшому було збільшено до 29 000 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.18, 19-21).
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, що викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.
За ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст.525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Також встановлено, що банк свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому Договором.
За п.2.1.1.7.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору (500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Отже, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідачка зобов'язання за вказаним вище договором не виконала.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідачка порушує зобов'язання за даним Договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
У зв'язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов'язань за Договором станом на 14.04.2021 року у неї виникла заборгованість перед банком у розмірі 60 168 грн 93 коп., з яких: 43 417 грн 55 коп. - заборгованість за кредитом; 16 751 грн 38 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
За ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вірно встановлено в судовому засіданні та доведено зібраними по справі доказами, відповідачка умови укладеного Договору не виконує, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачує, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягали до задоволення в частині стягнення заборгованості за тілом кредита в сумі 43 417 грн 55 коп.
З огляду на вищенаведене, позов підлягав до задоволення частково, а саме, з відповідачки на користь позивача підлягала до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 43417 грн. 55 грн.
Також відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягали стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 грн.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 липня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: