про залишення позову без розгляду
12 грудня 2022 року Київ № 320/2545/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву представниці позивача - адвоката Антонеску Олени Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 до окремо - контрольного пропускного пункту "Київ" військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулась представниця позивача - адвокат Антонеску О.Г. в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до ОКПП "Київ" в/ч НОМЕР_1 , в якій просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачеві, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2021 рік та зобов'язати відповідача виплатити таку матеріальну допомогу; визнати протиправною бездіяльність ОКПП "Київ" в/ч НОМЕР_1 в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у 2021 році та зобов'язати нарахувати та виплатити позивачеві неоплачену допомогу на оздоровлення за 2021 рік; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві на день звільнення - 19.11.2021, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2018 по 19.11.2021 та зобов'язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2018 по 19.11.2021; визнати протиправною бездіяльність ОКПП "Київ" в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.11.2018 по листопад 2021 року включно та зобов'язати нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за вищевказаний період; визнати протиправними дії відповідача, що полягають у невиплаті позивачеві додаткової доплати до заробітної плати за роботу в період карантину з 2020 по 19 листопада 2021 року та зобов'язати нарахувати та виплатити додаткову доплату до заробітної плати в період карантину за період з 2020 року по 19.11.2021; визнати протиправною бездіяльність ОКПП "Київ" в/ч НОМЕР_1 щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні та зобов'язати нарахувати ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (19.11.2021) грошову компенсацію за не отримане речове майно, а також зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за не отримане речове майно; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні щодо щомісячної суми виплат грошової компенсації за харчування в період з 21.11.2018 по 19.11.2021 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві не отриману грошову компенсацію за харчування в період з 21.11.2018 по 19.11.2021; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні щодо виплати підйомної допомоги на ОСОБА_1 та кожного члена сім'ї, хто переїхав разом із ним на нове місце проходження служби, щомісячної суми виплат грошової компенсації в період з 21.11.2018 по 19.11.2021 та зобов'язати відповідача нарахувати невиплачену позивачеві, не отриману ним грошову компенсацію, виплатити підйомну допомогу ОСОБА_1 на кожного члена сім'ї, хто переїхав разом із ним на нове місце проходження служби; здійснити виплату щомісячної суми грошової компенсації за період з 21.11.2018 по 19.11.2021; стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення заявника за час затримки розрахунку при звільнені з 19.11.2021 по день ухвалення рішення у справі та набрання рішення суду законної сили.
Ухвалою КОАС від 27.04.2022 позовну заяву було повернуто позивачеві як таку, що подана з порушенням правил об'єднання позовних вимог.
Постановою ШААС від 15.09.2022 ухвалу КОАС від 27.04.2022 скасовано, матеріали справи №320/2545/22 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою КОАС від 12.11.2022 позовна заява була залишена без руху із встановленням позивачеві десятиденного строку для усунення недоліків позову та визначенням порядку і способу виконання вимог судового рішення.
На виконання вимог ухвали, представницею позивача було подано "заяву про усунення недоліків".
Дослідивши подані документи, суд констатує повне невиконання вимог судового рішення від 12.11.2022, яке набрало законної сили та зазначає таке:
адміністративний процес - це правовідносини, що складаються під час розгляду й вирішення судом публічно-правових спорів, зарахованих до адміністративної юрисдикції. Передусім це відносини між судом і особами, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники), чи іншими учасниками адміністративного процесу (свідок, експерт, перекладач тощо).
Ці відносини врегульовують правила адміністративного судочинства.
При цьому, правила судочинства є вимогами для виконання умов (норма поведінки, норми права чи процесу) всіма учасниками певної процесуальної дії, за виконання яких передбачено заохочення, а за невиконання - покарання.
Адміністративний процес складається із конкретних вимог, які є імперативними для його учасників, тому невиконання цих вимог будь-яким учасником має своїм неодмінним наслідком застосування санкцій.
Положеннями ч.1 ст.171 КАСУ передбачено, що суддя наділений повноваженням (правом) вирішувати питання щодо прийнятності позовної заяви для розгляду та забезпечення належних передумов для ефективного розгляду справи. Для виконання цього повноваження суддя має відповідні процесуальні інструменти, зокрема, право залишити позовну заяву без руху з покладанням на учасника процесу обов'язку виконати вимоги суду для усунення прогалин та недоліків, що стають на заваді розгляду справи. Суд також має достатні повноваження для встановлення адміністративної процесуальної діє- та правоздатності кожного учасника процесу, що відіграє визначальну роль для вирішення питання можливості відкриття провадження у справі.
У цьому зв'язку, праву суду відповідає обов'язок сторони виконати вимогу, чи не виконати, а оскільки адміністративний процес є формою правил, то за невиконання вимоги процесуальним законом передбачена певна відповідальність для недобросовісного учасника, яка встановлена ст.45 КАСУ.
Крім того, суд акцентує увагу, що положеннями ч.2 ст.159 КАСУ наведено вичерпний перелік заяв по суті справи: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках, - ч.3 ст.159 КАСУ.
Відтак, подання заяв, які не стосуються суті справи, не утворює для судді обов'язку їх розгляду.
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним, - ч.5 ст.159 КАСУ.
Такий вид заяви як "заява про усунення недоліків", "додаткова заява" чинним КАСУ не передбачені. Тим більше, що за приписами ст.160 КАСУ, єдиною формою звернення до суду на захист порушеного права є позовна заява і жодний інший вид заяв не може її підмінювати.
"...Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об'єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову. (Верховний Суд справа №405/3360/17).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Виходячи із вищевикладеного, враховуючи, що за змістом "заяви про усунення недоліків" неможливо розцінити її суть, суд залишає вказану заяву без розгляду.
Відтак, суд констатує, що у встановлений судом строк позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі КОАС від 12.11.2022, а саме: не подано суду оригіналу позовної заяви у кількості екземплярів, що відповідає кількості учасників процесу і зазначенням у ній: адреси електронної пошти позивача; РНОКПП представниці позивача; ціни позову; зазначення спірних періодів (конкретної початкової та кінцевої дати) вимог п.5-9 та конкретизації розрахункового періоду п.11 прохальної частини позову, тобто періоду з зазначенням кількості робочих днів за час затримки повного розрахунку при звільненні за виключенням святкових та вихідних днів; надання розрахунку сум, про стягнення яких заявлено у вимогах п. 3-11 прохальної частини позовної заяви та обгрунтованого розрахунку сум стягнення. При цьому, суд звертає увагу, що розрахунок передбачає не зазначення переліку цифрових позначень, а здійснення математичних дій за допомогою яких проведено обчислення величини суми з наданням суду доказів, які підтверджують кожну складову зробленого розрахунку; викладення обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги з посиланням на докази, що підтверджують ці обставини, а саме, що відповідач є розпорядником грошових коштів для здійснення виплат, на які претендує позивач та про стягнення яких просить у позові; представлення довідки про виплачене позивачу грошове забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині за спірний період (яке він вважає недоотриманим), та при його звільненні із представленням суду доказів про розмір одержаних сум, зокрема, але не виключно, копії виписки по особовому рахунку військовослужбовця по день звільнення зі служби; копії витягу про рух коштів банківської картки тощо; зазначення інформації про розмір посадового окладу позивача станом на час звільнення та за посадами, на яких він перебував у період проходження служби; обґрунтування порушення прав, свобод та інтересів позивача із визначенням змісту порушених прав; зазначення обставин перебування ОСОБА_1 на службі у відповідача із представленням суду документів проходження служби в установі відповідача (накази про прийняття та/або звільнення, копію послужного списку); зазначення порядку звільнення з військової служби позивача та дії, які були вчинені ним для одержання компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні; підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби; зазначення розміру середньої заробітної плати позивача, яку він одержував за останні два календарних місяця, що передували звільненню; зазначення інформації про членів сім'ї ОСОБА_1 , які переїхали разом із ним на нове місце проходження служби та подання доказів, які підтверджують зазначену обставину, зокрема, копії свідоцтв про народження дітей, копії свідоцтва про шлюб, інформації про зміну реєстрації місця проживання членів сім'ї за місцем проходження служби ОСОБА_1 ; подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду; зазначення місця знаходження оригіналів документів, копії яких долучено до позовної заяви; подання квитанції про сплату судового збору за 17 вимог немайнового характеру у розмірі 16870,80 грн. та 1 відсотку від ціни позову (але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) за вимогу майнового характеру - стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; власного письмового підтвердження ОСОБА_1 про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, як і не подано клопотання про продовження строку на усунення вказаних недоліків.
За результатом дослідження позовної заяви, суд констатує повне невиконання вимог судового рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з чим звертає увагу на таке:
положеннями ч.1 ст. 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Вказана норма кореспондується зі ст.370 КАСУ, при цьому ухвала суду, згідно ст.241 КАСУ є різновидом судового рішення.
Згідно ч.5 ст. 44 КАСУ, учасник справи зобов'язаний виявляти повагу до суду; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені судом, не приховуючи їх.
Практика Європейського суду з прав людини, відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, є джерелом права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його правами та обов'язками. У рішенні Європейського суду з прав людини "Чуйкіна проти України" ((CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) 13 січня 2011 року ОСТАТОЧНЕ) вказано, що "стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18)".
Доступ до правосуддя включає не лише можливість подати заяву до суду, йому відповідає обов'язок суду розглянути справу по суті з винесенням остаточного рішення по справі, яке підлягає обов'язковому виконанню. Виконання в розумний термін також є невід'ємною частиною права на доступ до суду.
У 1975 році, під час вирішення справи "Golder проти Сполученого Королівства" (№4451/70, рішення від 21 лютого 1975 року) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід'ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
В той же час, рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права, тому право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У зазначеній вище справі "Golder проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ наголосив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Під законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає встановлені законом строки давності, заходи забезпечення позову та нормативне регулювання права звернення до суду.
Верховний Суд у справі №705/5060/18 акцентував увагу на тому, що "Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності".
Суд нагадав, що "... національні органи влади, зокрема суди, мають вирішувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства, їх роль обмежується перевіркою відповідності результатів такого тлумачення Конвенції.
Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення у справі "Кунерт проти Польщі", заява № 8981/17, від 04 квітня 2019 року)".
Далі Верховний Суд зазначив: "Отже, залишаючи позовну заяву без руху, позивач був поінформований про обов'язок виправити недоліки вказаної заяви, а саме: привести її зміст та форму до вимог процесуального законодавства. Отже, оскільки він (позивач) не подав позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам закону, і таким чином, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та її повернення".
У зв'язку з цим варто також звернути увагу і на рішення Європейського суду у справі "Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства", в якій ЄСПЛ висловив правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами може визнаватися таким, що має легітимну мету.
Також у рішеннях від 8 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява №64336/01) судом вказано, що у певних випадках, при вирішенні справи, влада, керуючись "міркуваннями ефективності й економії часу розгляду справи має право допускати дії, яким встановлюється порядок розгляду справи та вирішення спору".
Крім того, у даному випадку варто також процитувати і рішення у справі Жоффр де ла Прадель проти Франції, посилання на яке останнім часом набуло ознак системності. Звертаючи увагу на недопущення надмірного формалізму, Європейський суд разом з цим вказав на необхідність додержання процедурних передумов звернення до суду. Суд підкреслив, що "згідно Конвенції кожна держава-учасниця має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух".
Саме ця справа була покладена в основу рішень Верховного Суду у справах №№ 705/3875/17 та 705/5060/18.
Враховуючи наявну у представниці позивача можливість звернутися до суду шляхом як пересилання документів у паперовому вигляді засобами поштового зв'язку, так і з використанням підсистеми "Електронний суд", суд констатує факт ухилення позивачем від виконання покладеного обов'язку ухвалою суду від 12.11.2022 (яка є обов'язковою для виконання всіма суб'єктами на території України), в чому суд вбачає зловживання учасником своїми правами.
Суд наголошує, що згідно ч.1 ст. 45 КАСУ учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення, - п.1 ч.2 ст.45 КАСУ.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства. Про це було зазначено Верховним Судом в ухвалі від 17.05.2018. Так, Верховний Суд у справі №916/36/16 визнав прикладом зловживання особою процесуальними правами дій, які полягають у «вчиненні інших ніж визначено Кодексом аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи».
Відповідно до ч.1 ст.2 КАСУ, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У даному випадку представницею позивача допускаються дії, які стоять на заваді ефективного здійснення судочинства, в чому вбачається зловживання наданими правами.
В своїх рішеннях, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі "Шульга проти України", пункт 28, No 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти України", пункт 24, No 26976/06, від 20.01.2011).
У цьому зв'язку варто знову звернутися до прецедентної практики ЄСПЛ, який акцентував увагу на тому, що неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі No 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)).
Неприпустимість зловживання процесуальними правами як принцип адміністративного судочинства забезпечується гарантіями дотримання судом усіх інших основних засад, встановлених ст.2 КАСУ таких як: учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися наданими процесуальними правами; суд з метою запобігання зловживанням правами активно забезпечує справедливий баланс використання учасниками процесу своїх прав та обов'язків, не спростовуючи принцип змагальності сторін.
Зловживання процесуальними правами це адміністративне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників адміністративного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників процесу (їх представників), перешкоджають гарантованому п. 1 ст. 6 ЄКПЛ правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
За приписами ч.3 ст.45 КАСУ, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи, має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Відтак, оскільки судом встановлено зловживання представницею позивача своїми процесуальними правами, суд вважає за необхідне застосувати один із засобів реагування на допущене учасником справи зловживання у вигляді залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 44-45, 240, 243, 248, 250 КАС України, суд
позовну заяву представниці позивача, - адвоката Антонеску Олени Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ОКПП "Київ", м.Бориспіль, Київська обл., 08300) до окремо - контрольного пропускного пункту "Київ" військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ 14321475; м.Бориспіль, Київська обл., 08301) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,- залишити без розгляду.
Копію ухвали направити сторонам для відома.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженнні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.