про повернення позовної заяви
12 грудня 2022 року Київ № 640/14066/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву представника позивача Кардаша Вячеслава Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
представник позивача Кардаш В.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ОАСК з позовом до ГУ ПФУ у Київській області з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 з моменту звернення за її поновленням та зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області поновити виплату пенсії позивача з моменту звернення за її поновленням.
Ухвалою ОАСК від 31.05.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Ухвалою ОАСК від 31.05.2022 дана адміністративна справа передана до КОАС в порядку ст.29 КАСУ.
Ухвалою КОАС від 13.06.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу визначено спосіб та встановлено десятиденний строк для усунення виявлених недоліків з моменту одержання копії ухвали.
Ухвалою КОАС від 12.11.2022 позивачу продовжено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви на п'ять днів з дня одержання копії ухвали.
У встановлений судом строк від представника позивача надійшла позовна заява в новій редакції, квитанція про сплату судового збору за одну вимогу немайнового характеру на рахунок Київського окружного адміністративного суду у розмірі 992,40 грн. та витяг з реєстру територіальної громади від 13.09.2022.
Разом з цим, вимоги ухвал КОАС від 13.06.2022 та 12.11.2022 в частині надання копії рішення відповідного органу про призначення пенсії ОСОБА_1 із зазначенням її розміру та підстав призначення, надання суду копій документів, які були подані позивачем у 2019 із зазначенням органу, куди вони надавались для призначення йому пенсійних виплат за вислугу років як військовослужбовцю та відповідної заяви; подання заяви про поновлення строку звернення до суду із доказовим підтвердженням поважності причин його пропуску; подання оригіналу квитанції сплати судового збору за другу вимогу немайнового характеру на рахунок Київського окружного адміністративного суду у розмірі 992,40 грн.; зазначення місця знаходження оригіналів документів, копії яких долучено до позовної заяви; конкретизації позовних вимог в частині визначення спірного періоду для здійснення пенсійних виплат не виконані.
З приводу несплати позивачем судового збору на рахунок Київського окружного адміністративного суду у розмірі 992,40 грн. суд зазначає таке.
згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.132 КАС України).
Положеннями абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (далі - Закон №3674-VI) визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною 1 ст. 4 Закону №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до положень абз.2 ч.3 ст. 6 ЗУ №3674-VI, у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимоги немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", з 1 січня 2022 року встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2481,00 грн.
Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону №3674-VI встановлено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено 2 (дві) вимоги немайнового характеру, отже, позивачу за звернення до адміністративного суду з даним позовом слід було сплатити 1984,80 грн.
До позовної заяви позивач додав квитанцію №0.0.2130488505.1 від 19.05.2021 про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн. В даній квитанції зазначено призначення платежу:*;101; 2683422853: 22030101; судовий збір за позовом ОСОБА_1 , отримувач Окружний адміністративний суд м. Києва.
Тобто, вказана сума судового збору була сплачена позивачем на рахунок Окружного адміністративного суду м. Києва.
Відповідно до ст. 1 Закону №3674-VI судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону №3674-VI судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Таким чином, за подання кожного окремого позову, в разі відсутності пільг щодо сплати судового збору, необхідно сплатити судовий збір в розмірах та порядку, передбачених Законом №3674-VI , а тому судовий збір, сплачений за подання одного позову, не може бути використаний для підтвердження сплати судового збору за подання до суду іншого позову, в тому числі адміністративного.
Крім того, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №3674-VI передбачає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Тобто, законодавством встановлено чіткий порядок повернення сплаченої суми судового збору, яка в подальшому, на розсуд особи, може бути використана для сплати судового збору за подання іншого (нового) позову. В той же час, чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості використання суми судового збору сплаченої в межах подачі одного позову при поданні іншого позову, що є порушенням порядку сплати судового збору.
З огляду на викладене, ухвалою КОАС від 13.06.2022 позивача було зобов'язано подати суду докази сплати судового збору на рахунок Київського окружного адміністративного суду за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 1984,80 грн., у зв'язку з тим, що квитанція №0.0.2130488505.1 від 19.05.2021 про сплату судового збору у розмірі 908,00 грн. не може бути підтвердженням сплати судового збору в адміністративній справі №640/14066/21, оскільки вказана квитанція була доказом сплати судового збору до Окружного адміністративного суду м. Києва, а отже судовий збір за подачу даного адміністративного позову вважався не сплаченим.
Разом з цим, в порядку усунення недоліків позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір на рахунок Київського окружного адміністративного суду лише за одну позовну вимогу немайнового характеру, отже, вимоги ухвали КОАС від 13.06.2022 в частині сплати судового збору за другу вимогу немайнового характеру на рахунок Київського окружного адміністративного суду у розмірі 992,40 грн заявником не були виконані.
Поміж іншого, суд констатує невиконання вимоги ухвали КОАС від 13.06.2022 і в частині подання заяви про поновлення строку звернення до суду із доказовим підтвердженням поважності причин його пропуску, зокрема, заявник не наводить жодних обставин, які стали причиною пропуску строку звернення до суду, як і не надає жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
При цьому, як вбачається із “заяви на усунення недоліків”, поданої представником позивача Кардашем В.А., останній вважає, що строк на звернення до суду з даним позовом не пропущено, оскільки подання останнього не обмежується шестимісячним строком звернення, з приводу чого суд звертає увагу на таке.
відповідно до положень ч.1 ст. 122 КАСУ позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Інститут строків адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків звернення до суду, якими чинне законодавство регулює таке право особи звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження строків визначено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 передбачено, що держава може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
У постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав зазначила, що «вважає за необхідне відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання листа-відповіді з органу Пенсійного фонду (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла іншого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі».
Суд зауважує, що пенсія є регулярним щомісячним платежем, тому позивач, не отримавши пенсію в грудні 2019, повинен та міг знати про порушення його права на отримання відповідної виплати.
З вищезазначеного суд констатує, що позовна заява. подана із суттєвим порушенням строку звернення до суду за відсутності заяви про його поновлення.
За результатом дослідження матеріалів позовної заяви, суд констатує невиконання вимог судового рішення від 13.06.2022 та 12.11.2022, які набрали законної сили, у зв'язку з чим звертає увагу на таке:
положеннями ч.1 ст. 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Вказана норма кореспондується зі ст.370 КАСУ. Ухвала суду, згідно ст. 241 КАСУ є різновидом судового рішення.
В демократичному суспільстві, крім прав, існують ще й обов'язки, виконання яких забезпечує ефективне управління соціальним розвитком, при якому існує взаємодія держави та суспільства, а не протиставлення себе державі.
Прагнення до максимально можливої свободи без обмежень є передумовою анархії та хаосу. Необмежена свобода дій, в тому числі процесуальних, з часом перетворюється у вседозволеність, а остання веде до зіткнення інтересів та суцільного незадоволення. Таке становище є неприйнятним для держави. Держава прагне до порядку. Для виконання своїх функцій вона можливою мірою, через свої органи, регулює суспільні відносини, в тому числі і запровадженням певних правил та процедур. Європейський ідеал моделі держави, це коли між державою і особистістю встановлюються відносини партнерства і співробітництва; держава використовує різні канали для взаємодії з особистістю, громадянами, захищає їхні права, а у праві втілюється воля народу; змінюється співвідношення між державою і законом: формула "закон є інструмент державної влади" стає формулою "держава є інструментом закону"; кожен індивід поважає закон і прагне діяти в його рамках.
У зв'язку з цим на учасника справи ст. 44 КАСУ покладено певне коло обов'язків, в тому числі, вчиняти дії, встановлені законом та судом, зокрема і шляхом виявлення поваги до суду. Повагу до суду варто розглядати як важливу соціальну і правову цінність. Соціальну тому, що від ступеня поваги залежить суспільна довіра до суду та його представників. У юридичному розумінні це уможливлює нормальне виконання суддями своїх функціональних обов'язків. Правова цінність поваги, якщо це справді повага, а не імітація, виражається у конкретній поведінці учасників судочинства, які цю повагу засвідчують беззаперечним виконанням процесуальних вимог, а не свавільним паплюженням судових рішень.
В контексті вищевикладеного суд також зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його правами та обов'язками. У рішенні Європейського суду з прав людини "Чуйкіна проти України" ((CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) 13 січня 2011 року ОСТАТОЧНЕ) вказано, що "стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A № 18)".
У 1975 році, під час вирішення справи "Golder проти Сполученого Королівства" (№4451/70, рішення від 21 лютого 1975 року) ЄСПЛ вперше дійшов висновку, що сама конструкція статті 6 Конвенції була б безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні за наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ закріпив правило, що частина перша статті 6 Конвенції містить у собі невід'ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
В той же час, рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права, тому право на доступ до правосуддя не є абсолютним з точки зору його практичного забезпечення. У зазначеній вище справі "Golder проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ наголосив, що вказане право в силу своєї природи вимагає державного регулювання (яке може змінюватися залежно від місця та часу, з урахуванням потреб і ресурсів як суспільства, так і конкретних осіб). Під законними обмеженнями ЄСПЛ розглядає встановлені законом строки давності, заходи забезпечення позову та нормативне регулювання права звернення до суду.
Верховний Суд у справі №705/5060/18 акцентував увагу на тому, що "Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності".
Верховний Суд нагадав, що "... національні органи влади, зокрема суди, мають вирішувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства, їх роль обмежується виключно перевіркою відповідності результатів такого тлумачення Конвенції.
Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення у справі "Кунерт проти Польщі", заява № 8981/17, від 04 квітня 2019 року)".
Далі Верховний Суд зазначив: "Отже, залишаючи позовну заяву без руху, позивач був поінформований про обов'язок виправити недоліки вказаної заяви, а саме: привести її зміст та форму до вимог процесуального законодавства. Отже, оскільки він (позивач) не подав позовну заяву, яка повинна відповідати вимогам закону, і таким чином, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання позовної заяви неподаною та її повернення".
Варто також звернути увагу і на рішення Європейського суду у справі "Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства", в якій ЄСПЛ висловив правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами може визнаватися таким, що має легітимну мету.
Також у рішеннях від 8 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява №64336/01) судом вказано, що у певних випадках, при вирішенні справи, влада, керуючись "міркуваннями ефективності й економії часу розгляду справи має право допускати дії, якими встановлюється порядок розгляду справи та вирішення спору".
Крім того, у даному випадку варто також процитувати і рішення у справі "Жоффр де ла Прадель проти Франції", посилання на яке останнім часом набуло ознак системності. Звертаючи увагу на недопущення надмірного формалізму, Європейський суд разом з цим вказав на необхідність додержання процедурних передумов звернення до суду. Суд підкреслив, що "згідно Конвенції кожна держава-учасниця має право встановлювати правила судової процедури, у тому числі процесуальні заборони й обмеження, які полягають у тому, щоб судовий процес не перетворився на безладний рух".
Саме ця справа була покладена в основу рішень Верховного Суду у справах №№ 705/3875/17 та 705/5060/18.
Статтею 44 КАСУ на учасника справи законом покладається обов'язок подавати докази в порядку та строки, встановлені судом, не приховуючи їх.
Представником позивача підтверджено факт одержання та ознайомлення зі змістом копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 13.06.2022, вказане рішення не оскаржене та є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами на території України. Натомість, у визначений строк недоліки позовної заяви заявником не усунуті, витребувані документи на вимогу суду не надані, правом на продовження встановленого судом строку для подачі доказів позивач не скористався.
Суд також акцентує увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що унеможливлює подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не викликав (не породжував) необхідності повторного звернення до суду.
Форма та зміст позовної заяви представника позивача Кардаша В.А. в інтересах ОСОБА_1 не відповідають вимогам процесуального закону, тобто вимогам, які не дозволяють перетворити процес "у безладний рух" та стосуються виключно вирішення питання щодо прийнятності позовної заяви. У контексті наведеного, вимоги закону - це правила, невиконання яких передбачає відповідальність у вигляді повернення позовної заяви.
Так, положеннями п.1 ч.4 ст. 169 КАС України унормовано, що позовна заява повертається, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 5 ст.169 КАС України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позову без руху.
Відтак, враховуючи, що у встановлений судом строк позивачем не були усунуті недоліки, вказані в ухвалі суду від 13.06.2022, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє його права на повторне звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 44, 169, 171, 241, 243, 248, 370 КАС України, суд,
позовну заяву представника позивача Кардаша Вячеслава Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548; вул. Саєнка Андрія, 10, Фастів, Київська обл., 08500) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,- повернути позивачу.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.