справа №753/12722/2019 Головуючий у І інстанції - Трусова Т.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/7019/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
15 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської районної державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
установив:
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 про визаннян особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач є власником квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в цій квартирі, проте ніколи в ній не проживав.
Його місцем проживання є: АДРЕСА_2 .
Реєстрація відповідача в квартирі позивача створює йому перешкоди в реалізації прав власника майна.
Просив суд, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням (квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок того, що ОСОБА_2 був відсутній у житловому приміщенні без поважних причин понад один рік.
Зняти з реєстрації ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року, у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилався на те, що він є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Він також зареєстрований у вказаній квартирі.
В даній квартирі також зареєстрований ОСОБА_2 .
Проте, останній ніколи не мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , не користувався житлом, не зберігав у приміщенні належне йому майно, жодним чином не дбав про зазначену нерухомість.
Відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_2 , однак дотепер не припинив попередньої своєї реєстрації згідно із законодавством України.
Факт реєстрації місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 створює скаржнику перешкоди у реалізації права на користування та розпоряджання своїм майном на праві приватної власності.
Також звертає увагу на те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року позивача позбавлено батьківських прав щодо ОСОБА_2 .
Внаслідок цього, позивач втратив особисті немайнові права щодо відповідача, проте, через те, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у апелянта є перешкоди у розпорядженні своєю власністю.
Просив, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є батьком відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , виданого повторно 28 травня 2013 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.
Матір'ю неповнолітнього ОСОБА_4 записана ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 , виданого Яготинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року по справі №753/2335/20 задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, встановлення піклування, призначення піклувальника, стягнення аліментів.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено піклування над неповнолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначено його піклувальником ОСОБА_6 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 , аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини від усіх його заробітків (доходу), щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 05 лютого 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалюючи рішення, суд установив, що батько дитини - відповідача у справі з 01 вересня 2011 року і до 05 грудня 2018 року з дитиною не проживає, на класні батьківські збори свого сина не з'являється, з класним керівником не спілкується, навчанням дитини не цікавиться.
Батько дитини фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, а саме: не цікавиться розвитком та життям дитини, здоров'ям, здобуттям освіти, не спілкується з ним, не дбає про матеріальне забезпечення
Рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2020 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 23 лютого 2009 року відділом приватизації житла Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, позивач ОСОБА_1 є власником квартири загальною площею 29,67 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_7 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 06 березня 2009 року.
Факт реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_7 у спірній квартирі підтверджується витребуваними судом відомостями з електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА».
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що неповнолітній ОСОБА_2 самостійно обрав собі інше місце проживання, а проживання відповідача з бабусею за іншою адресою зумовлене ухиленням позивача від виконання батьківських обов'язків.
Визнання є відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням буде порушувати його житлові права, гарантовані Конвенцією про права дитини, СК України, та ЗУ «Про охорону дитинства».
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з висновками чинного законодавства з огляду на наступне.
За статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з ч.2 ст.29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч.3 ст.160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ч.2 ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства», діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
За правилами ч.1 ст.6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК Української PCP, ніхто не може бути виселений з займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст.72 ЖК Української PCP, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
На час розгляду справи у спірному жилому приміщенні залишається перебувати на реєстраційному обліку відповідач - неповнолітній син позивача.
Частиною 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням вищезазначених норм права, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки визнання неповнолітнього ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням протирічитиме гарантованим Конвенцією про права дитини житловим правам.
Викладені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 13 грудня 2022 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана