справа №759/18148/2020 Головуючий у І інстанції - Петренко Н.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/8042/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
15 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, -
установив:
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, в якому просили визнати протиправними дії голови правління ОСББ «Клавдіївська-40» ОСОБА_3., що виявилися у порушенні чинного законодавства України при організації, проведенні, підсумовуванні результатів загальних зборів ОСББ від 23 травня 2018 року і 05 грудня 2019 року та скасування рішень цих зборів, скасування нової редакції статуту ОСББ «Клавдіївська 40-А»; визнати протиправними дії голови правління ОСББ «Клавдіївська 40-А», що виявилися у відмові надати співвласникам ОСББ копії протоколів загальних зборів ОСББ від 23 травня 2018 року і 05 грудня 2019 року та іншої документації щодо стану справ в ОСББ, зазначеної у запитах співвласників будинку від 16 листопада 2018 року, 21 листопада 2018 року; 10 вересня 2020 року та зобов'язати відповідача надати протягом п'яти днів, із дня набрання чинності рішення суду, протоколи загальних зборів ОСББ від 23 травня 2018 року і 05 грудня 2019 року та іншу документацію про стан справ в ОСББ, зазначену у запитах співвласників будинку від 16 листопада 2018 року, 21 листопада 2018 року, 10 вересня 2020 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання протиправними дій в частині позовних вимог оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції Статуту - закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на те, що ОСББ не здійснює господарської діяльності.
Посилаються на постанову Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі №925/1321/16, у якій зазначено, що співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративними.
Відповідно, спір у даній справі між фізичними особами - співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ не є корпоративним та враховуючи положення ст. 20 ГПК України, не відноситься до юрисдикції господарських судів.
Вважають, що визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів ОСББ є вимогою лише цивільного характеру, що підлягає розгляду в суді загальної юрисдикції.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції Статуту, суд першої інстанції виходив з того, що спір в цій частині є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних з діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно зі статтею 385 ЦК України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.
Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено ЗУ «Про ОСББ».
Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року (справа №462/2646/17), правовідносини між власником нерухомого майна у житловому будинку та ОСББ, яке створене у тому ж будинку, найбільш подібні до спорів, пов'язаних із діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог оскарження рішень загальних зборів та скасування нової редакції Статуту, з огляду на необхідність розгляду спору у цій частині в порядку господарського судочинства.
Оскільки судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому судове рішення є законним і обґрунтованим.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 30 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 13 грудня 2022 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана