12 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 280/11504/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Олефіренко Н.А., секретар судового засідання Соловей Л.О., за участі представника позивача Дерманської К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2022 року в адміністративній справі № 280/11504/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції (далі - відповдіач1, ДПП), Управління патрульної поліції в Запорізькій області (далі - відповідач2, УПП), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції №1963 від 03.09.2021 року в частині відсторонення від виконання службових обов'язків інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції №701 від 12.10.2021 року «Про застосування до працівників УПП в Запорізькій області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині застосування до інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 25 жовтня 2021 року №1393 о/с про звільнення зі служби в поліції по Управлінню патрульної поліції в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_1 інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1;
- поновити лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області з 25 жовтня 2021 року;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2021р. по дату винесення судом рішення у справі, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн. (десять тисяч грн. 00).
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області з 25 жовтня 2021 року та стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року відмовлено в задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. В скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи внаслідок неповного з'ясування обставини справи.
Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано реальні обставини, що відбувались до моменту відеозапису, реальної обстановки та аналізу пояснень учасників події, в першу чергу, автора відео.
Також апелянт посилається на відсутність у тому числі на час проведення службового розслідування, будь-яких кримінальних справ про вимагання хабаря, цивільних справ про захист честі, гідності та достоїнства. Апелянт посилається на відсутній будь-якого конфлікту, пов'язаного із спілкуванням патрульних поліцейських з ОСОБА_2 , який виклав суперечливе відео в мережі інтернет. Автор відео, яке стало підставою проведення службового розслідування, особисто не звертався взагалі до правоохоронних органів щодо можливо незаконної поведінки патрульних поліцейських.
Також, вказаною особою були надані пояснення, які спростовують факт вимагання хабаря та зазначається про жартівливий характер опублікованого відео. Відхиляючи вказані пояснення відповідач та суд зазначили, про «критичність даних пояснень», без належного обґрунтування неможливості їх обґрунтування.
Апелянт зазначає, що комісією не було досліджено ситуацію за якої було знято відео, та не надано оцінки сукупної поведінки патрульних поліцейських та безпосереднього автора відео.
У відзиві також містяться пояснення іншого учасника ДТП, які не були враховані судом та відповідачем, який не підтверджує факт некоректної поведінки патрульними поліцейськими та наявність будь-яких натяків на отримання хабаря, в тому числі відносно нього як винуватця цієї дорожньо-транспортної пригоди. Не надано оцінки особистості ОСОБА_2 , яким змінюються пояснення та при оформленні ДТП проявляв неодноразові провокації та агресивну поведінку.
Судом та відповідачем не враховано, що відносно ОСОБА_2 було винесено вирок від 10.12.2015 року у справі № 335/3925/15-к, яким останнього було визнаного винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, інформація про що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, службове розслідування було проведено виключно не з метою з'ясування фактичних обставин, а виключно з метою притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача у вигляді звільнення, без надання можливості ознайомитись з такими матеріалами, без надання можливості отримати правову допомогу під час такого розслідування, абсолютної відсутності коректного ставлення до позивача.
Відповідач зазначає, що відеофіксація під час відпрацювання ДТП за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 1-В не проводилась, проте, відповідно реєстру з портативного відео регістратора патрульних поліцейських, відеореєстрація протягом зміни проводилась, в тому числі в період з 18:45 до 20:10 періодично було здійснене включення камери. Із сукупної наявної в матеріалах справи інформації, наданої відповідачем2 вбачається, що в період оформлення результатів ДТП відеореєстратор патрульних поліцейських був ввімкнений.
Також, відповідно до інформації наданої у відповідь на адвокатський запит в листі від 09.12.2021р. № 326-су/41/32/01-104, з якого вбачається, про те що дійсний відеозапис був знищений у зв'язку із спливом строку зберігання, який становить 30 діб (тобто їх зберігання відбувалось до 31.08.2021 року).
Отже, із інформації наданої відповідачем2 вбачається, що на момент початку службового розслідування окрім інформації про «ввімкнення» та «вимкнення» відеореєстраторів патрульних поліцейських, зміст даних відеозаписів не вивчався, що свідчить про необґрунтованість висновків службового розслідування, про взагалі відсутність фіксації оформлення результатів ДТП, так як дана фіксація проводилась, зміст якої не взявся до уваги під час службового розслідування.
Крім того, відеофіксації при виконання службових обов'язків патрульних поліцейській використовується як доказ для розгляду в подальшому матеріалів вчинення адміністративного правопорушення та відповідно притягнення особи до адміністративної відповідальності. З інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2021 року у справі № 331/4411/21 при розгляді матеріалів адміністративної справи їх у сукупності було достатньо для притягнення водія - ОСОБА_3 , що керував транспортним засобом до адміністративної відповідальності.
Апелянт зазначає, що відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) є тимчасовим заходом на час проведення службового розслідування та може бути застосовано до поліцейського у разі, якщо обставини виявленого дисциплінарного проступку унеможливлюють виконання посадових (функціональних) обов'язків ним або іншим поліцейським, а також якщо виконання поліцейським посадових (функціональних) обов'язків перешкоджає встановленню обставин виявленого дисциплінарного проступку.
Відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) оформляється письмовим наказом керівника, до повноважень якого належить призначення на посаду та звільнення з посади поліцейського, та не може перевищувати строку, передбаченого для проведення службового розслідування або зазначеного в рішенні суду.
При прийнятті питання щодо відсторонення від виконання службових обов'язків позивача не були враховані дійсні обставини, з яких вбачається, шо ознаками вчинення позивачем дисциплінарного проступку є відомості із засобів масової інформації, будь-яких додаткових скарг, повідомлень від учасників такого спілкування відсутні. Отже, апелянт вважає, що відсторонення позивача від виконання службових обов'язків відбулось без наявності жодної підстави передбачені законодавством.
Апелянт наголошує, що дисциплінарне стягнення є не співмірним із ситуацією, що склалася.
Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, яке є крайнім заходом дисциплінарного впливу, застосовано до позивача за відсутності правових підстав (за відсутністю його діях сукупність вчинених дисциплінарних проступків), без урахування усіх обставин у справі та дотримання принципу пропорційності між вчиненим дисциплінарним проступком та мірою дисциплінарної відповідальності; без безстороннього врахування пояснень, наданих поліцейським у ході службового розслідування; без врахування пояснень наданих безпосереднім учасником цих подій (водієм), тобто на підставі власного сприйняття виключно відеозапису з мережі інтернет.
За таких обставин, рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку підлягає зверненню до негайного виконання.
Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
30 липня 2018 року ОСОБА_1 був прийняти на службу до поліції згідно Наказу № 745 о/с Департаменту патрульної поліції та проходив службу інспектором взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП лейтенантом поліції.
12 жовтня 2021 року Департаментом патрульної поліції Національної поліції України було прийнято наказ № 701 «Про застосування до працівників УПП в Запорізькій області ДПП дисциплінарних стягнень», за змістом якого: вбачаються наступні обставини: «відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції від 03.09.2021 року № 1963 «Про призначення та проведення службового розслідування, утворення дисциплінарної комісії та відсторонення від виконання службових обов'язків» проведено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни інспекторами взводу N° 1 роти N9 2 батальйону N9 1 УПП в Запорізькій області ДПП страшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 та лейтенантом поліції ОСОБА_1 31.07.2021 року під час оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди за участю RENAULT MEGAN, номерний знак НОМЕР_1 , про що стало відомо з мережі інтернет».
Зокрема, за наслідками вищевикладених обставин та службового розслідування, на яке наявне посилання в наказі, було вирішено: «за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог частини 2 статті 19 Конституції України, пунктів 1 та 2 частини 1 статті 18, статті 64 Закону України «Про національну поліцію», пунктів 1,6,7 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту, пункту 2 частини 3 статті 61 Закону України «Про запобігання корупції», абзаців 1, 2, 5, 7, 8, 10 пункту 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 09 листопада 2016 року N9 1179, пункту 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомку, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року N9 1026, підпункту 1 пункту 1 розділу ТП посадової інструкції інспектора взводу N9 1 роти №2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП, згідно з частиною 3 статті 19 Дисциплінарного статуту, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту застосувати до інспектора взводу N° 1 роти N9 2 батальйону N° 1 УПП в Запорізькій області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції».
25 жовтня 2021 року Департаментом патрульної поліції Національної поліції України видано наказ № 1353 о/с «По особовому складу», на підставі якого відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліції» звільнено зі служби по управлінню патрульної поліції в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 з 25 жовтня 2021 року.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до висновку службового розслідування призначеного за фактом порушення службової дисципліни інспектором управління патрульної поліції в Запорізькій області ОСОБА_1 , встановлено, що старшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не було забезпечено безперервну відеофіксацію під час здійснення поліцейських повноважень.
З досліджених матеріалів службового розслідування, дисциплінарна комісія дійшла до висновку, що у порушення пункту 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зокрема інспектором ОСОБА_1 не було забезпечено безперервну відеозйомку під час виконання службових обов'язків.
Тим самим вказаний працівник порушив обов'язок щодо збирання доказів у рамках складених 31.07.2021р. адміністративних матеріалів, покладений на нього частиною другою статті 251 КУпАП.
Також матеріалами службового розслідування встановлено, що особою, яка перебувала за кермом службового автомобіля та зверталась до ОСОБА_2 , є лейтенант поліції ОСОБА_1 .
Враховуючи надані інспектором пояснення, у яких останній заперечує факт вимагання ним неправомірної вигоди та роз'яснення своїх висловів як жарт, з боку лейтенанта поліції ОСОБА_1 встановлено порушення обов'язку поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати, встановленого абзацом сьомим пункту 1 розділу II Правил, обов'язку контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку, встановленого абзацом восьмим пункту 1 розділу II Правил, обов'язку дотримуватися норм ділового мовлення встановленого абзацом десятим пункту 1 розділу II Правил.
Вищенаведене свідчить про порушення лейтенантом поліції ОСОБА_1 обов'язку утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини, встановленого пунктом 7 частини третьої статті 1 Статуту.
З наведеного встановлено порушення лейтенантом поліції ОСОБА_1 обов'язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також встановленого частиною другою статті 19 Конституції України, обов'язку неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та Інших нормативно- правових актів, що регламентують діяльність Національної поліції України, встановленого пунктом 1 частини першої статті 18 Закону, обов'язку професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини, встановленого пунктом 2 частини першої статті 18 Закону, обов'язку бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України, встановленого пунктом 1 частини третьої статті 1 Статуту, обов'язку неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського, встановленого абзацом першим пункту 1 розділу II Правил, обов'язку професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативи о-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами, встановленого абзацом другим пункту 1 розділу II Правил.
Вищенаведене свідчить про відсутність у ОСОБА_1 високої свідомості та недотримання ним вимог чинного законодавства, нормативних актів, що регламентують діяльність Національної поліції України, порушення норм професійної етики поліцейських, що призвело до приниження авторитету поліції. Таку поведінку неможливо вважати гідною посади поліцейського та такою, що сприяє посиленню довіри громадян до Національної поліції України. Працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу та повинен стверджувати і відстоювати честь та гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою та суспільством. Має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції.
За таких обставин висновком службового розслідування встановлено, що дисциплінарний проступок без сумніву підриває авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості, довіру суспільства до органів поліції.
Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані накази прийнято відповідачем з дотриманням вимог законодавства, належної оцінки обставин та особи яка притягується до дисциплінарної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції з зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, дослідивши правомірність даного звільнення, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України "Про Національну поліцію", Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, Правилами етичної поведінки поліцейських, затвердженими наказом МВС України від 09.11.2016р. № 1179, Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про національну поліцію» від 2.07.2015р. за №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII).
У відповідності до ст.3 Закону №580-VIII, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Згідно з ч.1 ст.64 Закону №580-VIII, особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону № 580-VIII, у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Статтею 77 Закону № 580-VIII визначено підстави звільнення поліцейських зі служби в поліції, серед яких є реалізацію дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України (п.6 ч.1).
Дисциплінарний статут Національної поліції України затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018р. №2337-VIII, визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Дія цього Статуту поширюється на поліцейських, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Приписами ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначено, що службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Також частиною 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов'язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов'язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння.
За правилами ст.11 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Разом з тим відповідно до ст.12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно із ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначене му порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
У відповідності до ст.14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.
Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
У разі вчинення поліцейським більше двох дисциплінарних порушень проводиться одне службове розслідування. Якщо протягом проведення службового розслідування поліцейським вчинено інший дисциплінарний проступок, розпочинається нове службове розслідування.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893 (далі Порядок № 893).
Відповідно до пунктів 1-3 розділу V Порядку № 893, проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування розпочинається із дня видання наказу про його призначення та завершується в день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка виконує його обов'язки, висновку службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Пунктами 2, 3 розділу IV Порядку № 893 визначено, що поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають стосунок до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України Про захист персональних даних, Про державну таємницю та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; брати участь у розгляді справи на відкритому засіданні дисциплінарної комісії; користуватися правничою допомогою, послугами представника. Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень.
Відповідно до положень пунктів 13-14 розділу V Порядку № 893, поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, та інші особи можуть надавати усні чи письмові пояснення з приводу відомих їм відомостей про діяння, що стало підставою для призначення службового розслідування.
Під час розгляду справи у формі письмового провадження поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, надає пояснення в письмовій формі.
Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку № 893, підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
Згідно з п. 1 розділу VІІ Порядку № 893, у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.
Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.
Застосування до поліцейського, винного в учиненні дисциплінарного проступку, дисциплінарних стягнень та їх виконання здійснюються з урахуванням вимог статей 19-22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України встановлено, що у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції (ч. 7 ст. 19).
Відповідно до ч. 8 ст. 19 Дисциплінарного статуту, під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 22 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу. Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 7.03.2019р. (справа за №819/736/18), в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Судова колегія зазначає, що вчинення позивачем дій, за які передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.
Притягнення до різних видів юридичної відповідальності передбачає виконання/дотримання відмінних і самостійних (окремих) процедур, які передують ухваленню рішення що накладення певного виду стягнення.
Зокрема, питання про наявність підстав для накладення на працівника поліції дисциплінарного стягнення з'ясовується під час службового розслідування. Правова оцінка правильності рішення про притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності повинна фокусуватися насамперед на тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, установлені Конституцією України та законами України, чи дійсно в діях працівника поліції є встановлені законом підстави для застосування до нього дисциплінарного стягнення.
Таким чином, за вимогами вищезазначених норм, при проведенні службового розслідування посадові особи повинні дотримуватися вимог законодавства, а висновки службового розслідування мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, підтверджуватись належними доказами та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
Дослідивши правомірність оскаржуваних позивачем наказів Департаменту патрульної поліції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 року № 1179, відповідно до статті 37 Закону України "Про запобігання корупції", Закону України "Про Національну поліцію", з метою формування в поліцейських почуття відповідальності стосовно дотримання професійно-етичних норм поведінки під час виконання службових обов'язків, а також сприяння посиленню авторитету та довіри громадян до Національної поліції України, затверджені Правила етичної поведінки поліцейських.
У відповідності до п.1 розділу II «Правил етичної поведінки поліцейських», затверджених наказом МВС України №1179 від 9.11.2016р., під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
Згідно пункту 5 розділу І Правил етичної поведінки поліцейських, поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України Про Національну поліцію, інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.
Відповідно до абзаців 1, 2, 5, 7, 8, 10 пункту 1 розділу II Правил, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно- правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати: контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики. При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику. Поліцейський повинен бути коректним та не повинен допускати застосування насильства чи інших негативних дій щодо членів суспільства, а також, незважаючи на провокації, повинен залишатися об'єктивним.
Аналіз вище наведених нормативно-правових актів свідчить про обов'язок поліцейських неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського. В основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушенням Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18.12.2018р. (надалі - Інструкція №1026), регулює застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів.
Положеннями п.2 розділу I Інструкції №1026 передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення; 2) охорони громадської безпеки та власності; 3) забезпечення безпеки осіб; 4) забезпечення публічної безпеки і порядку.
Приписами п.3 розділу I Інструкції №1026 визначено, що портативний відеореєстратор - пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.
За правилами п.4 розділу IІ Інструкції №1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Відповідно до п.5 розділу IІ Інструкції №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Згідно п.6 розділу IІ Інструкції №1026, під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання.
У разі пошкодження портативного відеореєстратора поліцейський негайно доповідає про це відповідальній особі та керівнику органу, підрозділу поліції.
Після прибуття до місця постійної дислокації портативний відеореєстратор або карта пам'яті передається відповідальній особі.
У відповідності до п.10 розділу IІ Інструкції №1026, за необхідності портативний відеореєстратор може застосовуватися під час проведення поліцейськими навчальних занять та навчальних зборів зі службової підготовки з метою здійснення аналізу дій поліцейських.
Згідно з п. 2 розділу VII вказаної Інструкції поліцейський забезпечує належане виконання вимог цієї Інструкції.
Аналізуючи вищевказане, апеляційний суд зазначає, що перед заступанням на службу поліцейські зобов'язані отримувати портативні відеореєстратори та з моменту початку виконання службових обов'язків й до їх закінчення вести безперервну відеозйомку. Вищевказаними нормами законодавства чітко встановлено обов'язок включення портативного відеореєстратора та в який момент і тривалість відеозйомки.
За наслідком проведеного службового розслідування підтверджено факт недотримання позивачем зазначених норм чинного законодавства, що виразилось у не здійсненні безперервної відеозйомки подій під час здійснення повноважень.
Суттєвим є те, що позивач заперечує вчинення ним дисциплінарного проступку, а отже відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач має довести правомірність та обґрунтованість свого рішення.
При цьому, зміст цього п.5 розділу 2 Інструкції №1026 фактично свідчить про те, що він не містить виключного переліку випадків, за яких відеозйомка може безперервно не вестись, про що свідчить наявність слова - «тощо».
Отже, з урахуванням вищевикладеного, можна зробити висновок, що поліцейський, під час несення служби має право на «особисте приватне становище», в період якого не зобов'язаний вести відеозйомку на портативний відеореєстратор.
Крім того, пп.1, 2 п.6 розділу 2 цієї Інструкції №1026 передбачають обов'язок поліцейського під час здійснення ним повноважень забезпечити «збереження» та «належні умови експлуатації» виданого йому портативного відеореєстратора та «не допускати його розряджання». Разом з тим, ні положеннями Інструкції, ані нормами будь-якого нормативно-правового акту не передбачено алгоритм дій поліцейського у разі передчасного розрядження портативного відеореєстратора в той час, коли необхідно надалі продовжувати виконання своїх службових обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що поліцейський повинен забезпечити ведення безперервної відеозйомки виконання своїх службових обов'язків, поряд з цим вважає, що сам тільки факт не увімкнення боді-камери під час здійснення повноважень не може бути єдиною підставою для звільнення зі служби в поліції. Суд вважає, що звільнення зі служби як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, який може бути застосовано тільки у разі доведення, що характер допущеного поліцейським проступку та обставини його вчинення, відповідають мірі обраної відповідальності.
При цьому, висновки службового розслідування не містять посилань на події щодо яких позивачем не було здійснено відеозйомку. Висновок службового розслідування містить лише посилання на наявну інформацію щодо «ввімкнення» та «вимкнення» відеореєстраторів патрульних поліцейських.
Відповідно до висновку службового розслідування, проаналізувавши наявні відеозаписи з портативного відеорегістратора АР 00214 встановлено, що відеофіксація під час відпрацювання ДТП за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 1-В не проводилась.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів службового розслідування та пояснень учасників ДТП, останні не заперечували проведення відеофіксації. Відповідно до реєстр з портативного відео регістратора патрульних поліцейських, відеореєстрація протягом зміни проводилась, в тому числі в період з 18:45 до 20:10, тобто під час відпрацювання вищезазначеного ДТП. З інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2021 року у справі № 331/4411/21 при розгляді матеріалів адміністративної справи їх у сукупності було достатньо для притягнення водія - ОСОБА_3 , що керував транспортним засобом, до адміністративної відповідальності. Таким чином, патрульними поліцейськими, в тому числі позивачем належним чином було зафіксовано ДТП та зібрані адміністративні матеріали для притягнення винної особи до відповідальності.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, судова колегія, вважає, що відповідач, в даному випадку, належним чином не обґрунтував та не надав беззаперечних доказів порушення саме позивачем вимог Інструкції №1026, гострої необхідності здійснення обов'язкової безперервної відеофіксації.
Також за наслідком проведеного службового розслідування підтверджено факт недотримання позивачем зазначених норм чинного законодавства, що виразилось порушенні обов'язку утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини, обов'язку поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати, обов'язку контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку, обов'язку дотримуватися норм ділового мовлення.
Зазначені висновки службового розслідування гуртуються на письмових пояснення ОСОБА_2 та матеріалами відеофіксації вказаної події, яку було висвітлено на різних сайтах новин в мережі Internet.
Відповідно до висновку службового розслідування призначеного за фактом порушення службової дисципліни інспектором управління патрульної поліції в Запорізькій області ОСОБА_1 , встановлене наступне (а.с. 69-99): ІНФОРМАЦІЯ_2. у соцмедійному застосунку для поширення відеофайлів TikTok, користувачем ІНФОРМАЦІЯ_1, розміщено критичну публікацію щодо можливих неправомірних дій працівників УПП в Запорізькій області ДПП. Автор описує свою публікацію наступним чином: «ІНФОРМАЦІЯ_3». Для пошуку та поширення відеофайлу присвоєно хештег: «ІНФОРМАЦІЯ_4». На час проведення службового розслідування публікація мала 6529 (шість тисяч п'ятсот двадцять дев'ять) вподобань від користувачі TikTok, 218 (двісті вісімнадцять) коментарів негативного змісту та 371 (триста сімдесят одну) відправку іншим користувачам. Загалом вказана критична публікація є коротким відеозаписом, тривалістю 11 сек. з вставленим текстом наступного змісту: «Слава Украине Новая полиця взяток не берет». Зміст відеоролику полягає у діалозі між невідомою особою чоловічої статі, яка фіксує двох поліцейських, які знаходять у службовому автомобілі. Діалог має форму неформальної бесіди з певними натяками, які формують уявлення про вимагання поліцейськими неправомірної вигоди.
Відповідно до пояснень інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП лейтенант поліції ОСОБА_1 , вбачається, що після оформлення матеріалів ДТП, водій транспортного засобу FORD MUSTANG неодноразово звертався до інспекторів з метою подяки, на що йому пояснювали, що це незаконно. Коли чоловік знову звернуся з пропозицією надати подяку, ОСОБА_1 вирішив відповісти жартом та сказав: «Давай Леську та їдь», після чого всі посміялись, а наряд направився на перезмінку. Інспектор наголошує, що грошові кошти від водія FORD MUSTANG, наряд не отримував. Декілька днів тому, у мережі Internet, побачив короткий відеоролик за їх участю, але не приділив цьому уваги, у зв'язку з чим нікому не доповідав. Провини у порушені норм ділового спілкування визнає, у подальшому зобов'язується цього не допускати.
З пояснень інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 , вбачається, що під час внесення інформації до системи ІПНП. ОСОБА_4 почув, як один із учасників ДТП почав говорити про подяку, неодноразово повторював запитання «Що з мене?». ОСОБА_1 пожартував з ним, при цьому ОСОБА_4 наголошує, шо участі у діалозі не приймав. Свою провину у тому, що своєчасно не доповів керівництву інспектор визнає, у подальшому зобов'язується цього не допускати.
Відповідно до пояснень ОСОБА_3 , у його присутності жодних натяків чи інших дій поліцейських, що могли оцінюватись, як вимагання неправомірної вигоди, не було. Поліцейськими складено відносно нього адміністративні матеріали, після чого надана змога з ними ознайомитись. У ході складання адміністративних матеріалів ОСОБА_2 погодився на складання європротоколу, на що поліцейські відмовили, оскільки бланк протоколу вже був наполовину заповнений. Також опитаний зазначив, що ОСОБА_2 поводив себе пасивно, на контакт не йшов, у його присутності відео за участі поліцейських не знімав. Після складання адміністративних матеріалів ОСОБА_2 поставив свій підпис у матеріалах та залишив місце ДТП. У приступності ОСОБА_3 жодних протиправних дій з боку працівників поліції не було.
Відповідно до пояснень ОСОБА_2 , який є водієм FORD MUSTANG, номерний знак НОМЕР_2 , 31.07.2021р. приблизно о 18.27 на парковці ТЦ «Епіцентр», водій автомобіля RENAULT MEGAN, номерний знак НОМЕР_1 , скоїв наїзд на його припаркований транспортний засіб, який стояв на стоянці без порушень ПДР. Повідомивши про факт ДТП страхового комісара, останній повідомив, що на місце слід викликати наряд поліції для складання адміністративних матеріалів. Наряд, який викликав на місце водій RENAULT MEGAN, прибув приблизно через 5 -10 хв. Поліцейські перебували в однострої працівника поліції, з табельною вогнепальною зброєю, спілкувались коректно. Розібравшись з ситуацією, механізмом ДТП, обставинами події, встановлено, що винуватцем ДТП є водій RENAULT MEGAN, та адміністративні матеріали будуть складатись відносно нього. Зі складеними адміністративними матеріалами ОСОБА_2 був згоден. Після вручення копії протоколу про адміністративне правопорушення винуватцю ДТП, останній залишив місце події. Працівники поліції повідомили ОСОБА_2 , що він порушив правила стоянки транспортних засобів, тому підлягає адміністративної відповідальності. Чоловік висловив незгоду з порушенням та повідомив, що оскаржить постанову у суді, у разі її винесення. На даний час опитаний не пам'ятає всіх обставин діалогу з поліцейськими, проте наголошує, що за не притягнення до адміністративної відповідальності працівники поліції висловили пропозицію надати їм «Лесю», що було зрозуміло йому, як грошові кошти у розмірі 200 (двохсот) гривень. Коли ОСОБА_2 зрозумів, що поліцейські натякають на надання їм неправомірної вигоди, він ввімкнув камеру на мобільному телефоні. Увесь відеозапис виклав у соцмедійному застосунку для поширення відеофайлів TikTok, інших матеріалів щодо даної події не має. Коли працівники поліції зрозуміли, що ОСОБА_2 веде відеофіксацію, вони попрохали видалити відео та повідомили, що до адміністративної відповідальності його не притягнуть. Пропозицію щодо надання неправомірної вигоди висловлював поліцейський, який сидів за кермом службового автомобіля. Дані працівників поліції опитаний не запам'ятав, тому не зміг вказати їх у своїх письмових поясненнях. У зв'язку із міркувань власної безпеки не вважав за потрібне публікувати дане відео у день зйомки. Розцінювати дії поліцейських та пропозицію, як жарт в умовах, що склались, ОСОБА_2 вважає недоцільним.
Суд наголошує, що матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем порушень корупційного законодавства або доказів притягнення позивача до відповідальності.
При цьому, 30.09.2021р. до ВМАЗ УПП в Запорізькій області ДПП надійшло пояснення ОСОБА_2 від 29.09.2021р., яке написано з його слів та підписано останнім, даних особи, яка отримувала пояснення не зазначено. Вказаними поясненнями ОСОБА_2 суперечить своїм же раніше наданим роз'ясненням щодо обставин події та стверджує, що жартував із поліцейськими, порушень корупційного законодавства в їх діях не вбачає, проявів або натяків на отримання неправомірної вигоди з їх боку не було. Також чоловік зазначив, що попереднє пояснення надав не розібравшись у ситуації та претензій до працівників патрульної поліції не має.
Також, як встановлено матеріалами службового розслідування, у соцмедійному застосунку для поширення відеофайлів ТікТок, користувача ІНФОРМАЦІЯ_1, викладена публікація ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 приблизно о 14.00, де останній нагадує про свою попередню публікацію та стверджує, що дане відео записано у жартівливій формі, щоб користувачі TikTok бачили, які бувають способи вимагання грошей. Також автор відео надає пораду, у разі виникнення ситуацій вимагання неправомірної вигоди, нікого не боятись та дзвонити на скорочений номер « 102».
Зазначене свідчить про суперечливість пояснень ОСОБА_2 , пояснення якої стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Як вбачається з матеріалів службового розслідування, відповідачем під час службового розслідування та отримання пояснень ОСОБА_2 від 29.09.2021р., з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, додаткові дії щодо опитування вказаної особи не здійснювалось.
При цьому, з наявного відеозапису неможливо достеменно встановити, що слова позивача формують уявлення про вимагання поліцейськими неправомірної вигоди. Відповідачем до суду не було наданого жодного підтвердження зазначеного факту, як зазначено відповідачем у висновку діалог має форму неформальної бесіду, а наведені висновки відповідача фактично ґрунтується на припущеннях, без підтвердження іншими доказами.
Суд зазначає, що жодній версії подій, викладених у поясненнях свідків та учасників подій, так само не надано оцінки, або якомусь припущенню з посиланням на обґрунтовані докази, що ці версії відображають загальне становище обставин які відбулись. Складом комісії не здійснено в достатній мірі спроби оцінити вірогідність фактичної наявності будь-яких складових елементів події, зв'язку з особою позивача, ступенем вчиненого порушення.
Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно з'ясовувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати всіх розумних і доступних заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що перешкоджає встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.
Оцінюючи обґрунтованість вищеозначеного висновку, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.
При цьому, належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами.
Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 826/1916/17.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що службове розслідування в частині, що стосується позивача, дисциплінарною комісією проведено поверхнево, без належного, повного та всебічного дослідження всіх обставин, що могли вплинути на встановлення наявності чи відсутності у діях поліцейського складу дисциплінарного проступку та міри відповідальності, що в даному випадку могла бути застосована.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, всупереч приписам ст. 71 КАС України не надано жодних переконливих доказів, які б підтверджували порушення позивачем вимог Закону України "Про Національну поліцію", Дисциплінарного статуту, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179.
Європейський суд з прав людини неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, включаючи процес прийняття оскаржуваного наказу.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі Серявін та інші проти України, Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Як зазначено в рішенні ЄСПЛ по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип презумпції невинуватості є обов'язковим для будь-яких суб'єктів владних повноважень (справа "Аллене де Рібемон проти Франції").
Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.
Суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.
Отже, суд приходить до висновку, що комісією не дотримано вимог законодавства в частині повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, які стали підставою для призначення службового розслідування.
Колегія суддів зазначає, що вищезазначене свідчить, що відповідачем фактично не було дотримано встановлену процедуру проведення службового розслідування, не забезпечено дотримання прав позивача, не здійснено повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, які стали підставою для призначення розслідування, не зазначено про врахування чи неврахування цих обставин; не надано оцінку всім обставинам, а висновки службового розслідування ґрунтуються на припущеннях відповідача.
Вищевказані порушення порядку проведення службового розслідування, позбавило позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.
Суд звертає увагу на те, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни.
Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Відповідач, обмежився застосуванням крайнього і найтяжчого виду дисциплінарного стягнення, не дослідивши в повній мірі всі обставини та докази, а також особу працівника. У період служби в органах поліції на позивача не було накладено жодних дисциплінарних стягнень, що свідчить про належній рівень дотримання службової дисципліни та виконання покладених службових обов'язків. Суд зазначає, що висновок здійснений без належного вирішення питання про винуватість позивача чи невинуватість, без аналізу питання юридичної кваліфікації порушення позивача і без оцінки його свідчень з цього приводу.
Таким чином, відповідачем необґрунтовано застосовано принцип пропорційності відповідальності при застосуванні дисциплінарних стягнень в залежності від тяжкості проступку та застосовано крайній вид дисциплінарного впливу - звільнення зі служби без врахування обставин, які передбачені ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.
На підставі викладеного, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо оскаржуваного позивачем наказу Департаменту патрульної поліції №1963 від 03.09.2021 року в частині відсторонення від виконання службових обов'язків інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 колегія суддів зазначає неступне.
Статтею 70 Закону №580-УІІІ передбачено, що поліцейський, щодо якого проводиться службове розслідування, може бути відсторонений від виконання службових обов'язків у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України. Відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків є тимчасовим недопущенням поліцейського до виконання обов'язків за займаною посадою. За особою, відстороненою від виконання службових обов'язків (посади), зберігаються всі види грошового забезпечення, які були їй визначені до відсторонення, крім премії. Поліцейський вважається відстороненим від виконання службових обов'язків з дня видання відповідного наказу до дня видання наказу про допуск до виконання службових обов'язків за займаною посадою.
Відповідно до вимог розділу III Порядку №893 на час проведення службового розслідування поліцейський може бути відсторонений від виконання службових обов'язків (посади) у разі, якщо обставини виявленого дисциплінарного проступку унеможливлюють виконання посадових (функціональних) обов'язків ним або іншим поліцейським, а також якщо виконання поліцейським посадових (функціональних) обов'язків перешкоджає встановленню обставин виявленого дисциплінарного проступку.
Відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) здійснюється на підставі письмового наказу керівника, до повноважень якого належать призначення на посаду та звільнення з посади поліцейського, воно не може тривати більше строку, передбаченого для проведення службового розслідування або зазначеного в рішенні суду. Особливості відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) визначено частинами четвертою - шостою статті 17 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Аналіз наведених норм свідчить, що відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків є правом, а не обов'язком керівника. При цьому, відсторонення поліцейського від виконання службових обов'язків (посади) є тимчасовим заходом на час проведення службового розслідування та може бути застосовано до поліцейського у разі, якщо обставини виявленого дисциплінарного проступку унеможливлюють виконання посадових (функціональних) обов'язків ним або іншим поліцейським, а також якщо виконання поліцейським посадових (функціональних) обов'язків перешкоджає встановленню обставин виявленого дисциплінарного проступку.
Як встановлено судом, рішення відповідача року в частині відсторонення від виконання службових обов'язків повивача не містить законодавчо передбачених підстав передбачених законодавством.
На підставі викладеного, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014р у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999р. зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 100. при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
У пункті 4 цього Порядку, визначено перелік виплат яка не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно пункту 5 Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 88763,52грн
Середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням стягується на користь позивача з відповідача.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Приписами частин 1, 2 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 295/443/17, від 08 травня 2019 року у справі № 233/3464/17.
Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
При цьому, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що обставини щодо проведення службового розслідування та подальшого незаконного звільнення спричинили психологічні переживання, вплинули на налагоджений та розмірний спосіб життя позивача, погіршили матеріальний стан позивача та протиправно лишили можливості стабільного постійного заробітку.
Разом з цим, суд зазначає, що проведення службового розслідування та прийняття рішення за його наслідками є законодавчо передбаченим правом роботодавця- відповідача у справі. Також, позивач не обґрунтовує в чому саме полягає психологічні переживання.
Проаналізувавши обставини справи колегія суддів вважає, що позивачем не представлено доказів, які вказують на наявність причинного зв'язку між заподіяною їй моральною шкодою і неправомірними діями відповідача зазначених доказів також, не здобуто судом під час судового розгляду.
Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відтак, відсутні підстави для висновку про те, що моральну шкоду заподіяно, що обумовлює відмову у задоволені вказаних позовних вимог.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно частини 4 статті 317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції дійшов помилково висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Тому судове рішення підлягає скасуванню з частковим задоволенням позову.
Керуючись статями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2022 року в адміністративній справі №280/11504/21 задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.04.2022 року в адміністративній справі №280/11504/21 скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції № 1963 від 03.09.2021 року в частині відсторонення від виконання службових обов'язків інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції №701 від 12.10.2021 року «Про застосування до працівників УПП в Запорізькій області ДПП дисциплінарних стягнень» в частині застосування до інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 УПП в Запорізькій області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 25 жовтня 2021 року №1393 о/с про звільнення зі служби в поліції по Управлінню патрульної поліції в Запорізькій області лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0174906) інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1.
Поновити лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу №1 роти №2 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області з 25.10.2021 року.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.10.2021 року по 12.10.2022 року у сумі 88763,52грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області з 25 жовтня 2021 року та стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10872,77грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 12.10.2022 року, в повному обсязі постанова буде складена відповідно до приписів ст. 243 КАС України.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва
суддя Н.А. Олефіренко