08 грудня 2022 року м. Дніпросправа № 280/10228/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщені суду в м. Дніпро апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.05.2022 року (суддя Максименко Л.Я., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 10.05.2022 року) в справі №280/10228/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, -
27.10.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просив визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки при звільненні з 22.03.2019 року по день фактичної виплати, а саме по 19.10.2021 року, включно; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки при звільненні з 22.03.2019 року по день фактичної виплати (19.10.2021 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.05.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 59894,32 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.
З рішенням суду першої інстанції не погодилась Військова частина НОМЕР_1 та подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт вказував, норми Кодексу законів про працю України до осіб, що проходять військову службу не застосовуються, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Збройних сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації і невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не повинні врегульовуватись КЗпПУ а положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. На відміну від Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», норми КЗпП України не регулюють питання проходження військової служби, норми оплати праці та порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Апелянт вказував, що військовослужбовці, не перебувають в трудових відносинах з військовою частиною та не укладають трудовий договір, відносини військовослужбовця є відносинами з державою у зв'язку з виконанням ним конституційного обов'язку. Апелянт вказував, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України передбачена за період в якому встановлено заборгованість із заробітної плати, після прийняття судового рішення, зобов'язання колишній роботодавців змінюються на зобов'язання виконати судове рішення на користь позивача та більше не застосовується зобов'язання виплатити заборгованість із заробітної плати чи компенсацію. Апелянт вказував, що положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як не виплата спірного середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні. Апелянт вказував, що наказом командира ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини 22.03.2019 року, позивач не скористався своїм правом на заявлення спору щодо виплати йому належним сум при звільненні, адже військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Апелянт вказував, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, відсутнє право на отримання компенсації за затримку виплати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд першої інстанції вказував, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні, відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України. Суд першої інстанції вказував, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення, що було предметом розгляду у справах №280/2893/21 та №280/2895/21 відповідно. На виконання рішення суду у справі №280/2893/21 у жовтні 2021 року позивач отримав доплату у розмірі 25443,95 грн. На виконання рішення суду №280/2895/21 у жовтні 2021 року позивач отримав доплату у розмірі 4503,21 грн. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку, саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. На підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Суд першої інстанції вказував, що період затримки в даному випадку складає з 22.03.2019 (дата виключення зі списків) по 19.10.2021 (день фактичного розрахунку) - 943 дні. Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 21809,10 грн., в т.ч. за січень 2019 року в сумі 10904,55 грн. та за лютий 2019 року 10904,55 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення складає 21809,10/59 день (2 місяці) = 369,64 грн. З урахуванням періоду затримки розрахунку 943 дні, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 369,64 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 369,64х943 = 348570,52 грн. Суд першої інстанції вказував, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та критеріїв, суд зменшує розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. Судом встановлено, що сума невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення згідно рішення суду склала 4503,21 грн.+25443,95 грн. = 29947,16 грн. Виходячи з принципу співмірності розміру сум щодо яких відбулась затримка розрахунку при звільненні та нарахованого розміру середнього заробітку за таку затримку, суд вважає достатнім та обґрунтованим суму в розмірі 59894,32 грн. (двократний розмір недоплаченої при звільненні суми). Суд першої інстанції вказував, що у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні з 22.03.2019 року по день фактичної виплати, слід відмовити, з огляду на те, що суду не надано доказів звернення позивача із вимогою нарахувати та виплатити відповідні суми, як і саму відмову військової частини. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено з військової служби, з 22.03.2019 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, що підтверджується копією військового квитка № НОМЕР_2 .
Встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року у справі №280/2893/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 12.08.2015 року по 22.03.2019 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22.03.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 12.08.2015 року по 22.03.2019 виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби- 22.03.2019. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021 року повернуто апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року у справі №280/2893/21. Тобто рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року набрало законної сили 17.08.2021 року.
Встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року у справі №280/2895/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.01.2014 по 13.03.2019; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 13.01.2014 по 13.03.2019. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.09.2021 року повернуто апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року у справі №280/2895/21. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року набрало законної сили 27.09.2021 року.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справах № 280/2893/21 та № 280/2895/21 виконано Військовою частиною НОМЕР_1 - 19.10.2021 року, перераховано на картковий рахунок грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період за період з 12.08.2015 року по 22.03.2019 року, та перераховано на картковий рахунок індексацію грошового забезпечення за період з 13.01.2014 року по 13.03.2019 року. Позивач не заперечує, що йому 19.10.2021 року було виплачено кошти на виконання рішення суду.
Щодо фактичної виплати коштів ОСОБА_1 - компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення Військова частина надає підтверджуючу довідку від 11.11.2021 року № 1545/2.
Позивач погоджується, що Військовою частиною НОМЕР_1 виконано рішення судів добровільно, після набрання рішенням законної сили та сплачено йому належні кошти за рішеннями судів у справах № 280/2893/21 та № 280/2895/21. Проте, позивач вважає, що разом з виплатою індексації та грошової компенсації за невикористану відпуску має бути сплачена компенсація за час затримки виплати заробітної плати.
Не встановлено, що позивач звертався до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно довідки від 11.11.2021 року № 1545 про суму грошового забезпечення ОСОБА_1 середньомісячна сума грошового забезпечення складає 10904,55 грн., за два місяці перед звільненням нараховано за 59 днів 21809,10 грн.
Згідно ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідальність роботодавця за несвоєчасний розрахунок з військовослужбовцем Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, чи іншим нормативним документом профільного напрямку, не передбачено, отже, відповідальність за порушення термінів розрахунку з звільненим військовослужбовцем та виплата середнього заробітку за час порушення термінів розрахунку повинна регулюватись загальними законодавчими нормами.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установлено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них мають застосуватися положення Кодексу законів про працю України.
Отже, при вирішенні питання про виплату компенсації за час затримки розрахунку, слід керуватись загальними нормами Кодексу законів про працю України.
Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Нормою статті 117 вищевказаного Кодексу передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, установи, органу. Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Для виплати роботодавцем, у даному випадку Військовою частиною, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме, затримки виплати індексації грошового забезпечення, невиплати компенсації за невикористану додаткову відпуску, на час звільнення ОСОБА_1 зі служби повинен був існувати спір щодо суми розрахунку або виплати/невиплати зобов'язання. Тобто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні може бути виплачений у разі коли при розрахунку існував спір про належність виплати грошової компенсації.
На час звільнення ОСОБА_1 зі служби, спору щодо виплати або не виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексації грошового забезпечення, не було. Такий спір ініційований та виник зверненням позивача до суду.
ОСОБА_1 звільнено з військової служби 22.03.2019 року, з ним проведено остаточний розрахунок. З позовами про зобов'язання виплатити йому недоплачені суми звернувся після свого звільнення у квітні 2021 року. Встановлено, що рішеннями судів зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, також зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. Остаточно рішення набрали законної сили 17.08.2021 року та 27.09.2021 року, однак остаточно рішення судів виконано 19.10.2021 року. Тобто, спірною сума стала з моменту звернення ОСОБА_1 до суду з позовними заявами про виплату недоплаченої індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, сума стягнення була спірною до 18.10.2021 року.
Обов'язок виплатити ОСОБА_1 недотриману суму грошового забезпечення, виник з моменту набрання судовими рішеннями законної сили - 17.08.2021 року та 27.09.2021 року, з цього моменту сама заборгованості по розрахунку перед ОСОБА_1 перестала бути спірною, стала не оспорюванню сумою належною до виплати.
Встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 добровільно виплатила належну суму індексації та компенсації за невикористану відпуску 19.10.2021 року, тобто вина відповідача в несвоєчасній виплаті належних сум настає з 17.08.2021 року по 18.10.2021 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенгі суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто враховувати деякі чинники, зокрема, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу. Необхідно брати до уваги наявність чи відсутність вини відповідача у затримці розрахунку при звільненні, дату коли сума перестала бути оспорюванню та набула статусу остаточної до виплатити.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керуються правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17. Велика Палата Верховного Суду вказувала, що якщо компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що сума індексації грошового забезпечення та сума компенсації за невикористану відпуску позивача перестала бути спірною та стала недоплаченою сумою розрахунку при звільненні 17.08.2021 року, з набранням законної сили рішенням суду. Військова частина як боржник та особа, яка повинна понести відповідальність за несвоєчасний розрахунок, здійснила виплату 19.10.2021 року. Слід казати про відповідальність роботодавця у межах статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно абз. 3 п. 2, п. 5, п. 8 до Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи набрання судовими рішеннями законної сили, тобто дати коли сума перестала бути оспорюванню 17.08.2021 року, та дату остаточного розрахунку з позивачем Військовою частиною - 19.10.2021 року, час затримки остаточного розрахунку складає 63 дні. Згідно довідки від 11.11.2021 року № 1445 про суму грошового забезпечення ОСОБА_1 середньоденна сума грошового забезпечення складає 369,64 грн. (21809,10 грн. / 59 = 369,64 грн). Враховуючи період з 17.08.2021 року по 18.10.2021 року, час затримки розрахунку складає 63 дні.
63 дні затримки х 369,64 грн., що є середньоденною сумою грошового забезпечення = 23287,32 грн.
Суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про наявність спору щодо невиплати позивачу належних сум з 22.03.2019 року та наявність тривалої затримки розрахунку.
Таким чином, дійсно при розрахунку з ОСОБА_1 . Військова частина НОМЕР_1 допустилась дій щодо не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17.08.2021року по день фактичного розрахунку 18.10.2021 року. Слід стягнути на користь позивача 23287,32 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції стягує з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 59894,32 грн., проте така сума врази є більшою за саму суму нарахованої індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій. При визначенні суми середнього заробітку за час затримки при звільненні слід враховувати співмірність суми невиплаченої заборгованості, обставини затримки виплати, слід враховувати справедливість та пропорційність.
Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору керується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 31.03.2020 року у справі №540/1244/19, від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19, від 15.10.2020 року у справі № 520/80/20.
Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Не передбачено повернення судових витрат здійснених суб'єктом владних повноважень, крім пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.
Встановлено, що ОСОБА_1 не здійснював судових витрат у вигляді сплати судового збору.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.05.2022 року в справі №280/10228/21 - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23287,32 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя О.М. Лукманова
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова