13 грудня 2022 р.Справа № 536/1377/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Кролівець П.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 14.12.2021, головуючий суддя І інстанції: Свістєльнік Ю.М., м. Глобино, повний текст складено 14.12.21 року по справі № 536/1377/21
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Малярова Станіслава Олексійовича , Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Інспектора взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Малярова Станіслава Олексійовича, Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (надалі також - відповідачі), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії БАА №592630 від 27.07.2021 визнано протиправною та скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1986,25 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином наявність скоєного позивачем правопорушення, залишив поза увагою істотні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Просить урахувати, що особа, яка вчинила адміністративний проступок, не має уникнути адміністративної відповідальності, враховуючи принцип невідворотності, який передбачає неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила адміністративний проступок.
Зазначає, що оскільки, як убачається зі змісту договору про надання правової допомоги, копія якого долучена до позовної заяви, така правова допомога надається адвокатом позивачу в межах іншої судової справи, то відповідно до приписів чинного законодавства, в цьому судовому провадженні не може бути вирішено питання про відшкодування вартості правових послуг, отриманих позивачем по іншій судовій справі. Просить урахувати, що позивачем не було надано до суду документи щодо розрахунку вартості таких послуг, щодо часу, витраченого адвокатом на вчинення тієї чи іншої дії, щодо прийняття позивачем наданих адвокатом послуг, щодо оплати позивачем вартості таких послуг, а також не надано документів, що свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг, тощо.
Просить розглянути справу в порядку письмового провадження, без участі апелянта та його представника.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України).
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у постанові серії БАА №592630 від 27.07.2021, яка оскаржується позивачем, указано, що 27.07.2021 о 12 год. 00 хв. в Дніпропетровській області, Новомосковського району, М-29 159 км., водій, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом DAF 105.510, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та здійснював дорожнє перевезення небезпечного вантажу «дизельне паливо» (ООН 1202), при цьому на горі наявні залишки небезпечного вантажу, чим порушив п. 22.5, п. 4.3.2.4.1 ДОПНВ.
Постанова складена щодо власника транспортного засобу ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, на якого накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн (а.с. 6).
Скориставшись правом на оскарження постанови серії БАА №592630 від 27.07.2021 у судовому порядку, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зважаючи на той факт, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б у встановленому законом порядку підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.132-1 КУпАП та, відповідно, наявність складу вказаного адміністративного правопорушення, дійшов висновку, що постанова БАА №592630 від 27.07.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за вчинення адміністративного правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закриттю.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За частинами другою та третьою статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Отже притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року, № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 цього Закону поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Крім того, частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів (п. 4 Правил).
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року за № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, № 1306 ( із змінами та доповненнями, далі - ПДР).
Згідно з п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують правила дорожнього руху, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як убачається із матеріалів справи, а саме - з постанови серії БАА № 592630 від 27.07.2021, позивач, ОСОБА_1 , притягнутий до адміністративної відповідальності та на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень за те, що він, керуючи транспортним засобом DAF 105.510, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював дорожнє перевезення небезпечного вантажу «дизельне паливо» (ООН 1202), при цьому на горі наявні залишки небезпечного вантажу, чим порушив п. 22.5, п. 4.3.2.4.1 ДОПНВ.
Позивач заперечує правомірність складання відносно нього постанови, мотивуючи тим, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення винесена безпідставно та не підтверджується будь-якими доказами.
Так, у пункті 7 оскаржуваної постанови, а саме, в графі «До постанови додаються» не зазначеного жодного доказу.
Відповідачі у відзивах зазначають, що порушенням ДОПНВ є забруднення або залишки небезпечного вантажу на цистерні, в якій здійснювалося перевезення небезпечного вантажу.
Однак надані позивачем фотокопії не містять слідів забруднення та залишків небезпечного вантажу, разом з цим відповідачами, зокрема Управлінням патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, не надано доказів підтвердження наявності залишків небезпечного вантажу.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визнані відповідачем підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження.
Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
В матеріалах справи відсутні, відповідачами не надані належні та допустимі докази на підтвердження наявності зафіксованих в оскаржуваній постанові обставин, а саме: забруднення або залишки небезпечного вантажу на цистерні, в якій здійснюється перевезення небезпечного вантажу.
Отже, всупереч вимогам ст. 283 КУпАП, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається за можливе перевірити обставини правопорушення, оскільки не зазначено, яким чином установлено, що позивач, керуючи транспортним засобом DAF 105.510, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював дорожнє перевезення небезпечного вантажу «дизельне паливо» (ООН 1202), при цьому на горі наявні залишки небезпечного вантажу.
Разом з тим постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем, не може оцінюватися судом у розумінні ст. 73, 74 КАС України в якості належних і допустимих доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази, які б їх обґрунтовували, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів зауважує, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути здійснене на підставі неналежних доказів його вини.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах 24.01.2019 у справі № 428/2769/17, від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а, від 19.02.2020 у справі № 524/1284/17.
З огляду на викладене колегія суддів зауважує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, в обґрунтування законності винесеної ним постанови та застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу, передбаченого санкцією частини першої статті 132-1 КУпАП, не долучено до матеріалів справи жодних належних доказів.
Фактично єдиним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення.
Проте зазначена постанова є предметом оскарження, а тому не може розглядатися як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин, вказаних в оскаржуваній постанові.
Ураховуючи те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Твердження відповідача про те, що оскаржуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності саме позивач повинен підтвердити належними і допустимими доказами доводи, наведені ним у адміністративному позові, є хибним, оскільки процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень процесуального законодавства покладено на відповідача.
Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, відповідачами не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем поставленого йому у вину проступку та порушень Правил дорожнього руху, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №592630 від 27.07.2021 є незаконною, необґрунтованою, а отже підлягає скасуванню.
Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1 986,25 грн, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Водночас склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Як убачається з матеріалів справи, 03.08.2021 між ОСОБА_1 та Масловим Є. В. (адвокатом) укладено договір № 03082021 про надання правової допомоги, за умовами пункту 3.2 якого вартість послуг за даним договором складає одна година роботи адвоката 567,50 грн /а.с. 14, 15/.
Позивачем наданий акт приймання передачі наданих послуг від 05.08.2021 на загальну суму 1986,25 грн, де викладений опис наданих послуг (виконаних робіт) /а.с. 17/, копія квитанції № 0508 від 05.08.2021 на суму 1986,25 грн /а.с. 16/, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 13/.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Ураховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, а відтак про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1 986,25 грн.
Посилання Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на те, що правова допомога надається адвокатом позивачу в межах іншої судової справи є помилковим, оскільки у наданому позивачем договорі про надання правової допомоги від 03.08.2021 зазначено його номер (№03082021), а не номер судової справи, у межах якої адвокатом Масловим Є. В. позивачу надаються послуги з професійної правничої допомоги.
Посилання відповідача на те, що позивачем не було надано до суду документи щодо розрахунку вартості таких послуг, часу, витраченого адвокатом на вчинення тієї чи іншої дії, щодо прийняття позивачем наданих адвокатом послуг, оплати позивачем вартості таких послуг спростовуються матеріалами справи.
Обставини ненадання документів, які свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг, тощо відповідно до приписів чинного законодавства не є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 14.12.2021 по справі № 536/1377/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін