13 грудня 2022 року справа №200/10330/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 200/10330/21 (головуючий І інстанції Молочна І.С.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.08.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся з адміністративним позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн. згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01.01.2020, за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 у розмірі 140793,27 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимогам законодавства України про судоустрій і статус суддів, які регламентують розмір суддівської винагороди, за період квітень - серпень 2020 року позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України” із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Позивач зазначає, що загальна сума обмеження суддівської винагороди за період 18.04.2020 по 28.08.2020 з урахуванням суми податків складає 140793,27 грн. Крім того, вважає, що право на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від належного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Позивач не згоден з такими діями відповідача, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 200/10330/21 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням обмеження її розміру, застосованого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі у розмірі 140793 грн. 27 коп. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації. Також зазначає, що він є розпорядником коштів нижчого рівня, може провадити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, тому він не вчинив протиправних дій та правомірно керувався положеннями статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.
Крім того, обмеження нарахування заробітної плати позивача здійснювалось в період з 18.04.2020 по 27.08.2020, з 28.08.2020 будь-які обмеження у виплатах не застосовувались, тому відсутні підстави для нарахування та виплати суддівської винагороди саме з 18.04.2020 по 31.08.2020 включно.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 12-13).
Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (а.с. 13).
Позивача, ОСОБА_1 , указом Президента України “Про призначення суддів” від 18.10.2013 №571/2013 призначено на посаду судді Торезького міського суду Донецької області строком на п'ять років (а.с. 14-18).
Наказом в.о. голови Торезького міського суду Донецької області №32-к від 22.10.2013 ОСОБА_1 зараховано до штату Торезького міського суду Донецької області на посаду судді Торезького міського суду Донецької області. Встановити та виплачувати щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу, стаж роботи, якого на посаді судді складає до п'яти років (а.с. 19).
Указом Президента України “Про переведення суддів” від 14.02.2015 №83/2015 переведено ОСОБА_1 у межах п'ятирічного строку з Торезького міського суду Донецької області на посаду судді Ленінського районного суду міста Запоріжжя (а.с. 20).
Наказом в.о. голови Ленінського районного суду міста Запоріжжя №12-о від 06.03.2015 ОСОБА_1 зараховано до складу Ленінського районного суду міста Запоріжжя і вважати таким, що з 06.03.2015 приступив до виконання своїх обов'язків (а.с. 21).
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області вих.№08-02/657 від 26.02.2021 нарахована суддівська винагорода позивача з урахуванням обмежень Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ складає 145150,91 грн. Сума обмеження за період з 28.08.2020 по 31.08.2020 відновлена при перерахунку суддівської винагороди. У вересні 2020 року, загальна сума обмеження за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з урахуванням перерахунку становить 140793,27 грн. (а.с. 10).
Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області вих.№08-02/1040 від 08.11.2021 нарахована суддівська винагорода позивача з урахуванням обмежень Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ складає 209210,25 грн. Сума обмеження за період з 28.08.2020 по 31.08.2020 відновлена при перерахунку суддівської винагороди у вересні 2020 року, загальна сума обмеження за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, з урахуванням перерахунку становить 140793,27 грн. (а.с. 95).
Спірним питанням у справі, є правомірність виплати відповідачем суддівської винагороди позивачу за період з 01.04.2020 по 31.08.2020 із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320,00 грн. згідно з частиною третьою статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Законом України №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону України №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною дев'ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, з огляду на таке.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія “За демократію через право” (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” прямо суперечить статті 130 Конституції України. Адже, зміни до статті 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” не внесено.
Відповідно до частини першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відтак, застосування відповідачем до спірних правовідносин статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 130 Конституції України, яка є нормою прямої дії.
Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ.
Положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, зазначені висновки Конституційного Суду України не застосовуються до спірних правовідносин.
Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди врегульовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин щодо суддівської винагороди інші Закони.
Фактичне зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимо, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів, про що зазначила Велика Палата Верховного суду у пункті 80 постанови від 04.11.2020 по справі № 200/9195/19-а.
Судом встановлено, що вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Вказане свідчить, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання суддівської винагороди саме за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а не за період з 01.04.2020 по 31.08.2020, як помилково вважає позивач.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд першої інстанції на підставі частини другої статті 9 КАС України дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Враховуючи висновок суду, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням обмеження її розміру, застосованого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 140793 (сто сорок тисяч сімсот дев'яносто три) грн. 27 коп.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 200/10330/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 р. у справі № 200/10330/21 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 13 грудня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко