ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 грудня 2022 року м. Київ № 640/21988/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -
рішення від 12.08.2019р.,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0358455-1310-2655/Р від 12.08.2019р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підпунктами 265.7.1, 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України визначено, що податкові повідомлення-рішення про визначення суми податку як з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і плати за землю обчислюється та надсилається платнику податків до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Крім того, позивач вважає, що оскаржуване рішення підписане не уповноваженою особою, а також на думку позивача відсутній об'єкт оподаткування, оскільки відповідачем не визначено адресу нерухомого майна.
03 грудня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, Головним управління ДФС у м. Києві 12.08.2019 року, прийнято податкове повідомлення - рішення № 0358455-1310-2655/Р, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2016 рік у розмірі 54 138, 86 грн., за 2017 рік у розмірі 94 191, 20 грн.
Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 4 Податкового кодексу України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 Податкового кодексу України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266..1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
01 січня 2015 року набрав чинності Законом України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII), яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктами 265.7.1, 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України визначено, що податкові повідомлення-рішення про визначення суми податку як з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так і плати за землю обчислюється та надсилається платнику податків до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Щодо твердження позивача, що ОСОБА_2 не наділена повноваженнями підписувати податкові повідомлення - рішення, то суд зазначає, що відповідно до наказу ДФС України від 22.03.2018 року №4457 «Про надання повноважень», копія якого знаходиться в матеріалах справи, було уповноважено головного державного ревізора інспектора відділу адміністрування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та транспортного податку управління податків і зборів з фізичних осіб ОСОБА_2 на винесення податкових повідомлень - рішень, рішень про визначення податкових зобов'язань відповідно до вимог ПКУ, а саме: п.266.7 ст.266 «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Щодо відсутності об'єкту оподаткування, то суд зазначає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно наданого відповідачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивачу належить нежиле приміщення загальною площею 3 928, 80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . А тому суд зазначає, що податковим органом вірно визначено об'єкт оподаткування.
Однак, 07.12.2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» № 2245-VIII, яким пункт 266.10 статті 266 ПК України доповнено підпунктами 266.10.2 і 266.10.3, змістом яких визначено:
«У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання.
Податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу».
Отже, вказаним Законом дозволено контролюючим органам визначати грошове зобов'язання на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні податкові періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 ст.102 ПК України.
Положення вказаного Закону набрали чинності з 01.01.2018 року, в той час, коли оскаржуване податкове повідомлення - рішення було винесені за період 2016 - 2017 рік, тобто, вже після закінчення податкового періоду, за який визначено грошове зобов'язання.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.
Так, в цьому рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, у вказаному рішенні зокрема, зазначається, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши норми податкового законодавства, суд дійшов висновку, що пп.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, який передбачає визначення грошового зобов'язання із земельного податку в межах 1095-денного строку, слід застосовувати з того звітного періоду, в якому такі повноваження податковому органу були надані, тобто з 2018 звітного року.
Так, у даному випадку, контролюючий орган при визначенні податкового зобов'язання за 2016-2017 роки повинен був дотримуватись приписів пп.266.7.2. п.266.7 ст.266 ПК України, відповідно до якого податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути винесено до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), а не п.п.266.10.3 п.266.10 ст.266 ПК України, з огляду на те, що вказана норма почала діяти лише з 01.01.2018 року.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 29 січня 2019 року у справі №817/213/16 та в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2020р. у справі № 640/13904/19.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення №0358455-1310-2655/Р від 12 серпня 2019 року, з огляду на критерії правомірності визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З урахуванням норм ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 483,30 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0358455-1310-2655/Р від 12.08.2019р.
Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1483,30 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267, 04116, вул. Шолуденка 33/19, місто Київ).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Амельохін