ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
12 грудня 2022 року м. Київ № 640/20814/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 56474943 при поверненні виконавчого документа стягувачу; зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з усього майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № № 56474943.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
У відповідності до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
При цьому, частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
З позовної заяви вбачається, що учасником виконавчого провадження, а саме боржником - ОСОБА_1 , оскаржується бездіяльність щодо не зняття арешту з майна останнього при поверненні виконавчого документа стягувачу в рамках виконавчого провадження № 56474943 від 05 грудня 2014 року з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва №757/6367/13-ц від 20 жовтня 2014 року.
Так, статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини 1 статті 448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Тобто, діючим законодавством України передбачено можливість оскарження сторонами, іншими учасниками та особами рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання судового рішення саме до суду, який видав виконавчий документ.
Аналізуючи наведені вище вимоги діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів, які, на думку позивача, порушені, зокрема, постановою про накладення арешту та бездіяльністю щодо зняття арешту позивач має звертатися до суду, який видав виконавчий документ.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
За таких підстав та з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії не віднесений до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що остання має право звернутися з вказаним позовом до Печерського районного суду міста Києва, тобто до суду, який видав виконавчий лист в порядку визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 160-162, частинами 1, 6 статті 170, статтею 287, статтею 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1.У відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії- відмовити.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Роз'яснити ОСОБА_1 його право на звернення з вказаним позовом до Печерського районного суду міста Києва, в порядку визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
4. Копію ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко